Леся дичко (нар. 1939)

Якщо жінки-поетеси, жінки-письменниці в українській культурі посідають дуже важ- ливе місце, то в галузі композиції перед Лесею Дичко не можемо згадати настільки ж яскравої постаті. Вельми символічно, що вона розвиває передусім хоровий жанр, - тобто саме той жанр, який є питомим для української духовної традиції, причому в її творчості можна знайти найрізноманітніші образно-змістові лінії хорової творчості, пов’язані з фольклором, з обрядами, з ре- лігійними витоками, з поезією видатних

українських митців, а також - ліричні, історико-епічні, героїчні, жартівливі. Окреме місце в її хоровому доробку займає світ дитинства з його непогамовним радісним відкриттям довкілля, піднесеністю і свободою творчого самовиявлення; він віддавна дуже приваблював композиторку, і вона зуміла тонко і вдумливо розкрити його з усією безпосередністю і осяйністю дитячого бачення природи та життя.

Органічність відчуття музики Лесею Дичко могла б наштовхнути на думку, що вона виросла в сім’ї професійних музикантів. Але це зовсім не так. Її батьки справді дуже любили музику, але батько за фахом був інженером-шляховиком, а мама - педагогом.

Сама ж Леся (Людмила) Василівна народилася в Києві 24 жовтня 1939 p., і музика з дитинства стала одним із найбільших її захоплень. Тож цілком природно, що після закінчення навчання у восьмирічній музичній школі № 2 м. Києва вона продовжує навчання в спеціальній школі-десятирічці ім. М. Лисенка на теоретичному факультеті. Цікаво, що вже в школі вона проявила композиторський талант і навіть взялася за такий складний жанр, як Концерт для фортепіано з оркестром, який завершила ще до закінчення школи.

З 1958 р. Леся навчається на композиторському факультеті Київської державної консерваторії ім. П. Чайковського, де їй дуже

248

і ющастило з учителями. Спочатку це був Костянтин Данькевич¹⁹⁷, пізніше Леся потрапляє в клас до Бориса Лятошинського¹⁹⁸ і від нього переймає розуміння модерної стилістики сучасного звукового мистецтва, розкутість та індивідуальність композиторського письма, нитонченість фактурної і гармонічної колористики. Нагадаємо, що Леся Дичко формувалась як художня особистість у 60-ті роки, відтак середовище її друзів і однодумців складали люди широко мислячі, зокрема в класі Б. Лятошинського навчалися тоді В. Сильвестров, J І. Грабовський та інші. Велика дружба з років юності єднає її з однією

ч найвидатніших українських музикознавців - Стефанією Павлишин, беззаперечним авторитетом у галузі зарубіжної музики XX ст., а водночас глибоким знавцем української музичної культури XIX - XX ст. Таке високодуховне оточення стало важливим імпульсом до формування її власної яскравої творчої особистості. Одразу ж перші її композиторські спроби засвідчили не лише високий професіоналізм володіння сучасною технікою письма, але й національну характерність, прагнення вписати українську культурну традицію в найширший світовий контекст.

Знаменно, що в перші роки по закінченні консерваторії та навчання в аспірантурі¹⁹⁹ вона інтенсивно шукає власного бачення українського поетичного слова. І розпочинає цей пошук із ряду ка- мерно-вокальних творів - солоспівів на вірші П. Грабовського, Лесі Українки, М. Рильського, І. Франка, П. Тичини, сучасних поетів. Наче весь барвистий спектр художніх вражень від поезії вона прагне осмислити в музиці. Разом із тим значне місце посідають у її доробку тих років і музично-сценічні “експерименти”. Саме в такому ключі вирішені символічні за задумом балети “Метаморфози” та “Досвітні вогні”. Останній навіть був поставлений як одна з частин триптиху²⁰⁰ Львівським театром опери та балету ім. І. Франка (тепер ім. С. Кру- шельницької). Та водночас вона неухильно наближається до основної сфери своєї творчості - хорової.

¹⁹⁷ Про творчість К.Данькевича див. окремий розділ.

¹⁹⁸ Про творчість Бориса Лятошинського див. окремий розділ.

¹⁹⁹ Спочатку її керівником був призначений Б.Лятошинський, після його смерті в 1968 р. - професор Московської консерваторії М. Пейка.

²⁰¹¹ Два інші - “Каменярі” М.Скорика та “Відьма” В. Кирейка.

249