Віталій губаренко (1934-2000)

Серед українських композиторів, які найбільш плідно працювали в жанрі опери, про- відне місце належить Віталію Губаренку. Типовий представник покоління 60-х, він зумів втілити в музично-сценічних творах і давні українські традиції театру, і найцікавіші здо- бутки сучасного західного мистецтва. Кожна з його тринадцяти опер приваблює неба- нальним, своєрідним вирішенням у поєднанні музики і сценічної дії, відповідним до інди- відуального задуму та обраного сюжету.

Віталій Сергійович Губаренко народився 13 червня 1934 року в Харкові. Його домашнє оточення начебто й не дуже сприяло серйозним заняттям музикою, хоча мати й любила мистецтво. Але батько, як військовий, постійно переїжджав з місця на місце, тож юнакові доводилося принагідно відвідувати уроки музики при будинках культури в містах Коломиї, Снятині, Івано-Франківську. Лише в Івано-Франківську родина затрималася довше і він 1947 р. вступив до музичної школи.

Новий етап життя розпочинається з 1950 p., коли сім’я Губа- ренків переїжджає до Харкова. До того часу остаточно визріває прагнення Віталія обрати фах професійного музиканта, хоч мистецтво фортепіанної гри, яке він опановував, так і не стало його покликанням. Проте з дитинства йому подобалось імпровізувати, тож все частіше юнак замислюється над тим, щоби присвятити себе композиції. Фахівці не одразу розпізнали непересічний талант у скромному учневі Харківського музичного училища. Лише в Харківській консерваторії, під керівництвом високоосвіченого й доброзичливого професора Дмитра Клебанова, йому вдається здобути серйозну композиторську освіту й реалізувати найцікавіші задуми.

225

Ще від консерваторських років у нього склалося коло уподобань та інтересів, якому він залишився вірним все життя. Дуже вабив В. Губаренка музичний театр, хоч він і усвідомлював, з якими труднощами в умовах радянської дійсності пов’язані постановки нових опер. Та він не покинув своєї мрії. Велике враження на нього справило й спілкування з тестем Романом Черкашиним, відомим українським актором, режисером трупи театру “Березіль”, яким керував славнозвісний Лесь Курбас¹⁸³. Можливо, ідея своєрідного трактування кожної вистави, прагнення щоразу досягнути нового, незвичного результату виникла в нього внаслідок знайомства з новаторською театральною діяльністю Л. Курбаса.

Так само з перших років творчості він був закоханий в поезію Тараса Шевченка. Знаменно, що одним із перших творів, які сам автор вважав своєю удачею, була симфонічна поема “Пам’яті Тараса Шевченка”, її мелодичним стрижнем є знаменита пісня Гладкого “Заповіт”.

1963 році Віталій Губаренко закінчує навчання в консерваторії. Починається напружена праця над новими творами, підготовка постановок опер. До якого сюжету б не звертався автор, чи це революційні події 1917 року, чи драматичні колізії Другої світової війни, чи класичні українські літературні теми М. Гоголя і Г. Квітки-Осно- в’яненка-завжди він перш за все прагне від творити порухи людської душі, розкрити гуманність почуттів і вчинків навіть у найтяжчих та найнесприятливіших для цього ситуаціях. Так трапилося, зокрема, з революційним сюжетом п’єси українського “придворного” партійного драматурга Олександра Корнійчука “Загибель ескадри” (опера за мотивами цієї драми була написана 1967 p.). Суто політичні, пропагандистські лозунги п’єси знаходять несподівано драматичне й емоційно сильне перевтілення в музиці. Ще відвертіша така розбіжність офіціозної теми та його індивідуального художнього розуміння виявилася в опері “Відроджений травень”, де партійна критика навіть закидала автору “абстрактно-гуманістичне” вирішення важливої патріотичної теми та нерозуміння сутності соціалістичного реалізму.

¹⁸³ Див. прим. 161.

22.6

Але вершинами оперної творчості В. Губаренка стали інші твори, і іаписані на сюжети, близькі світосприйняттю митця, в яких слово і музика творили справді гармонійне нерозривне ціле і дозволяли йому втілювати новаторські ідеї, драматургічні рішення. Серед таких творів вартують згадки насамперед опера-балет “Вій” за мотивами однойменної повісті Миколи Гоголя, “Сват мимоволі” за п’єсою “Шельменко-денщик” Григорія Квітки-Основ’яненка, дві моноопери¹⁸⁴, що разом складають своєрідний ліричний диптих: “Листи кохання” та “Самотність”, як також його “лебедина пісня” в оперному жанрі - опера-ораторія “Згадайте, братія моя” за мотивами поезій Тараса Шевченка. Для більшості з цих творів лібрето написала його дружина, Марина Черкашина-Губаренко.

Саме в них композитор найповніше розкриває різні грані свого таланту: вміння передати музичними засобами аромат і колорит далекої епохи, а в той же час передати тривожний пульс сьогодення; тонке відчуття душевної експресії героїв, динаміки розгортання їх почуттів, яскравість і пластичність музичних картин, а разом із тим драматичну насиченість великих полотен. В. Губаренкові неначе “тісно” в рамках традиційного оперного спектаклю, тож він не лише прагне творити нові жанрові поєднання - як опера-балет, опера-моно- лог чи опера-сповідь, опера-ораторія, але й саму музичну мову сценічних полотен винахідливо збагачує як надбаннями минулого, свіжим небайдужим поглядом на традицію, так і прикметами нової доби, ефектами і прийомами, породженими напруженим ритмом XX ст.

Проте якою б важливою не була для композитора оперна сфера, не можна поминути його важливих здобутків і в інших музичних жанрах. Адже він часто звертався і до оркестрової творчості, і до камерно-вокальної, і до інструментальної, і до обробок народних пісень. У них, як і в опері, митця цікавлять українські фольклорні обряди (симфонічна поема “Купало”), інтимна лірика українських поетів (вокальні цикли “Квіти і настрої” на вірші Івана Драча, “Осінні сонети” на вірші Д. Павличка, “Простягни долоні” на слова В. Сосюри).

¹⁸⁴ Моноопера — опера для одного виконавця.

227