Валентин сильвестров (нар. 1937)

¹⁸⁹ Про творчість Бориса Лятошинського див. окремий розділ.

235

симфонія для камерного оркестру, “Медитація” - симфонія для камерного оркестру і віолончелі тощо. В подальшому за ним так і закріпилася слава “дисидента” в музиці, заколотника благодатного спокою. Справді, він міг, наприклад використати в інструментальному творі звук шипіння сірника, що гаситься у воді. Але не ці експерименти були головними в його творчій діяльності.

Основна галузь творчості композитора - симфонічна, інструментальна музика, в якій він намагається передати філософські категорії сьогоднішнього буття. Значними в його доробку є шість симфоній, кожна з яких стає вершиною на його шляху.

Це на початках свого художнього сходження він більше тяжів до аванґардових, суто “технічних” ефектів, до незвичних конструкцій. З часом його мистецтво все відвертіше декларує вічні вселюдські цінності, що позначається насамперед на зверненні до пісенних, ліричних мотивів, зосередженому, задумливому емоційному строї музики. Такими є, зокрема, його Четверта та П’ята симфонії. Новий рівень художнього світогляду представляють останні твори В. Силь- вестрова, в яких він звертається до поезії Т. Шевченка (яскравим зразком його оригінального прочитання поезіїКобзаря може служити Кантата в 3-х частинах для хору: І ч. - “Думи мої¹”, II ч. - “За горами гори” з поеми “Кавказ”, III ч. - з цієї ж поеми “А поки що - мої думи”) та до духовних текстів. Нове бачення вікових традицій вітчизняної культури як духовної, так і народної, спостерігається у хоровому диптиху, де об’єднані щоденна молитва “Отче наш” та безсмертний “Заповіт”. Це унікальний за своїм задумом цикл, перейнятий дуже інтимним відчуттям святості національної ідеї.

Два твори служать своєрідним обрамленням всього, ним створеного: вокальний цикл “Тихі пісні”, написаний на вірші російських та українських поетів, що відноситься до раннього періоду його творчості, та “Реквієм для Лариси” - один із останніх монументальних опусів, присвячений пам’яті його передчасно померлої дружини, музикознавця Лариси Бондаренко. Два такі неподібні до себе твори об’єднує особливе відчуття часу, дещо сповільненого, а іноді навіть застиглого, спрямованого до Вічності, неначе всупереч божевільному темпу сучасного буття. Лише у порівнянні

236

Л

t ясною гармонією, спрямованою в глибину душі, притаманною “Тихим пісням”, “Реквієм...” вражає до сліз своїм особистісним болючим переживанням неминучості Божої волі і пронизливо ясним баченням грані між земним спогадом та діалогом з душею, що вже відлетіла в небесні світи.

Цей надзвичайно яскравий і ні на що неподібний стиль не міг не викликати захоплення і визнання. Проте воно прийшло до компо- штора дуже нескоро і ширилося поступово. Спочатку ним зацікавилися за кордоном, він став лауреатом декількох престижних міжнародних конкурсів композиторів: в США 1967 р. та в Нідерландах 1970 р. Потім про нього все частіше з великим схваленням почи- 1 іають писати і професійні критики в Москві та Києві, розширюється коло прихильників митця. Лише останнє десятиріччя викликало справжню зливу інтересу до музики В. Сильвестрова. Вона постійно звучить на престижних міжнародних і вітчизняних фестивалях та концертах, незмінно викликаючи схвальні відгуки. Композитор отримав також офіційне визнання, йому присудили Державну премію України імені Шевченка (1996), він став народним артистом України.

КАНТАТА ДЛЯ ХОРУ а capella НА СЛОВА Т. Г. ШЕВЧЕНКА

Перше звернення до хорового жанру Валентина Сильвестрова припадає на 1977 р. - і цей перший досвід був натхнений безсмертною поезією Шевченка. Хоча сам композитор називає твір “кантатою”, однак, і в його побудові, і в музичній мові відчувається спадкоємність традицій хорового концерту XVIll ст.¹⁹⁰ Оскільки ж вона була написана одразу після вокального циклу “Тихі пісні”, то досить багато у мелодиці, у виразових засобах споріднюють обидва монументальні опуси. Таким чином, кантата стала, з одного боку, неначе своєрідним підсумком попереднього творчого етапу, що увібрала в себе кращі риси індивідуального стилю молодого митця, з іншого ж-яскраво продемонструвала своєрідне розуміння Сильвестровим національної

¹⁵⁰ Див. розділи: “Максим Березовський”, “Дмитро Бортнянський” та “Артемій Ведель”.

237

ідеї в мистецтві, проклала шлях до його наступних звершень, насамперед у симфонічному жанрі. Зважмо також на рік написання кантати: адже 1977 р. припадає на пік брежнєвської стагнації, коли повсюдно заборонялись шевченківські вечори, і звернення композитора до знакових віршів поета, позначених “свободомислієм”, само по собі було актом неабиякої громадянської мужності.

Три частини кантати об’єднані єдиною образно-поетичною ідеєю “думи”. Перша частина - “Думи мої^-”, друга частина - “За горами гори” (перші рядки поеми “Кавказ”), третя частина - “А поки що - мої думи, моє люте горе... ” (завершення цієї ж поеми). Як бачимо, саме це слово обрамлює цикл, але й в другій частині неспішне розгортання подій, просторовий “гірський” об’єм головного драматичного образу (“споконвіку Прометея там орел карає”) викликає виразні паралелі із манерою українського історичного епосу, в першу чергу дум. Недаремно, часто кантату в цілому називають за її першою частиною “Думи мої^-”.

Перша частина побудована як масштабний діалог соліста - тенора або баритона (символічно його можна представити поетом- Кобзарем) і хору. Основний розспів доручається саме солістові, його партія позначена справжньою кобзарською експресією і декламаційною свободою, хор же при цьому часто виконує роль “коментатора подій”, як в античній трагедії, або ж “відлунює” сольні фрази. Крім експресивно-декламаційної мелодичної лінії, важливе місце в цій частині займатиме характерна інтонація тужливого плачу-голосіння. її особливе значення розкриється ще в наступних частинах - як одного з найважливіших змістовних елементів усієї кантати, що втілює трагізм світовідчуття як поета, так і композитора, що споглядають на “люте горе” своєї Батьківщини.

В другій частині Сильвестров звертається до того ж поетичного джерела, що й С. Людкевич у кантаті-симфонії “Кавказ”¹⁹¹. Проте власне у порівнянні з Людкевичем яскравіше виступає цілком інше, співзвучне духові нового часу, трактування шевченкового тексту. Якщо для Людкевича найважливіше - показати мужній порив, героїчність і незламну волю борців (центральне слово, довкола якого

¹⁹¹ Див. аналіз кантати-симфонії С.Людкевича “Кавказ” у відповідному розділі.

238

Л

розгортається весь розвиток, - “Прометей”, тобто самопожертва в ім’я досягнення мети), то для Сильвестрова основним є співпереживання всієї драматичної історії, оплакування колосальних жертв, які були принесені, і які поки що не привели до перемоги - нагадаймо ще раз про час, коли писалась кантата, і коли в жорстких лещатах комуністичного режиму про самостійність України, здавалось, було годі й мріяти. Невипадково основною стає інтонація плачу, голосіння, перенесена з першої частини. Передусім на словах “споконвіку Прометея там орел карає” вона набуває колосального трагізму і підводить до завершення - гострота переживання потроху спадає і весь розвиток немовби розчиняється у безмежному просторі гір.

Остання частина поєднує в собі як епічну розповідність першої частини, так і трагічну експресію другої. “Люте горе” поетових дум знаходить у фіналі своє переконливе музичне втілення, однак, завершення кантати вражає своєю недомовленістю, емоційною невизначеністю: це не героїчно-урочиста “крапка”, поставлена Люд- кевичем у симфонії-кантаті, а швидше “багатокрапка”, стан тривожного очікування, внутрішньої зосередженості, і власне в такому змістовному вирішенні твору проявився дар передбачення, притаманний кожному великому митцеві: адже попереду справді залишались ще довгі роки очікування...

ЗАПИТАННЯ ДЛЯ ЗАКРІПЛЕННЯ МАТЕРІАЛУ:

*

1. У кого і де навчався В. Сильвестров?

2. До якого напрямку в мистецтві 60-х років XX ст. належав В. Сильвестров?

3. Які твори на вірші Т. Шевченка написані композитором?

4. У якому творі українського композитора також втілюються рядки з “Кавказу” Шевченка?

5. Як змінюється його світогляд у зрілий період творчості? До яких тем і образів він звертається?

6. Який жанр є основним у творчості композитора?

239

У 60-х роках яскраво спалахнув талант молодого композитора зі Львова Мирослава Скорика, котрий проявив себе одразу в дуже різних напрямках музичної культури. Крім чисто “класичного” спря- мування, молодий музикант цікавився і естрадою, перший вніс в українську “лег- ку” музику ритми джазу і рок-музики. Він прийшов у мистецтво після так званої “хрущовської відлиги”, коли більшість талановитих молодих композиторів захоп- люється модерною технікою письма, а в

республіках тодішнього Радянського Союзу поширюється така незвична для західного світогляду і напрочуд плідна та естетично повноцінна, на противагу до соціалістичного реалізму, художня тен- денція, як “нова фольклорна хвиля”. Дуже важливою прикметою естетики нового напрямку була її “відкритість”, можливість індиві- дуально підійти до синтезу “старого і нового”, розставити акценти відповідно до конкретного задуму й стилю даного композитора.

Мирослав Скорик народився 13 липня 1938 р. у Львові. Його родина була дуже тісно пов’язана з мистецтвом. Дід по матері,

І. Охрімович, був відомий фольклорист, сестра бабусі—знаменита українська співачка Соломія Крушельницька. Він зростав у атмосфері високої духовності, дуже рано проявив нахил до музикування. Та 1948 р. всю родину було репресовано більшовицьким режимом за несправедливим наклепом, вивезено до Анжеро-Судженська Хабаровського краю. Проте навіть у суворих сибірських таборах не покидає юнак займатися музикою, пробує писати свої перші п’єси. Його вчителькою стала учениця С. Рахманінова, яка теж опинилась в засланні. До Львова М. Скорик повертається аж 1955 році й теж поступає на І курс Львівської державної консерваторії ім. М. Лисенка по класу композиції. Навчається спочатку у С. Людкевича, згодом

240

у А. Солтиса, в класі якого завершує навчання 1960 р. Його дипломною роботою стала кантата “Весна” на слова Івана Франка, що й сьогодні є окрасою хорових програм сучасної музики.

Після завершення навчання М. Скорика залишають викладачем J І ьвівської консерваторії, і він одразу опиняється у центрі музичних інтересів львівської молоді. 1963 р. вступає до Спілки композиторів України (був на той час наймолодшим членом цієї творчої організації), організовує естрадний ансамбль “Веселі скрипки”, що своїми і ірограмами, піснями самого керівника зруйнував “офіційний” штамп радянських масових пісень.

1965. р. видатний режисер Сергій Параджанов приїжджає на

1. уцульщину знімати фільм “Тіні забутих предків” за повістю М. Коцюбинського, який став одним із кращих творів і згодом увійшов у десятку кращих фільмів усіх часів і народів. Музику до цього фільму він запрошує писати саме Мирослава Скорика. Так через сферу кіно та літератури митець прилучається до праджєрел архаїчних традицій. На основі музики до кінофільму через деякий час композитор створить “Гуцульський триптих” (чи як іноді він ще називається, “Г;упуль- ська симфонієта”). Саме цей твір розпочне серію дуже цікавих, незвичних за трактуванням народнопісенних інтонацій творів, що їх критики віднесуть до “нової фольклорної хвилі”. До них належить Перший концерт для скрипки з оркестром, “Речитативи і рондо” для скрипки і фортепіано, “Коломийка”, “Бурлеска” для фортепіано, але особливу - і заслужену - популярність здобув “Карпатський концерт” для оркестру (1973), що дотепно й майстерно поєднав терпкий аромат гуцульських наспівів з гостросучасними ритмами джазу і розкішними оркестровими барвами. “Карпатський концерт” з успіхом виконувався в багатьох країнах Європи та Америки і вивів автора в число визнаних композиторів світу.

1965. p. М. Скорик переїжджає до Києва, де обіймає посаду викладача консерваторії по класу композиції. Після смерті Бориса Лятошинського 1968 р. саме у М. Скорика завершують навчання всі колишні учні видатного метра¹⁹², серед них Євген Станкович,

ги Me-треш звичайно називають видатного фахівця у якійсь творчій галузі.

241

Іван Карабиць, Олег Кива. Це свідчить про визнання не лише творчих, але й педагогічних здібностей музиканта: клас Скорика-педагога займає провідне місце в творчому процесі нашої країни. Свою фахову підготовку він завершує в аспірантурі Московської консерваторії в класі професора Дмитра Кабалевського. Паралельно Скорик здобуває в Москві вчений ступінь кандидата мистецтвознавства.

Глибоке пізнання коренів національної та європейської культури викликало в М. Скорика бажання відродити до життя незаслужено забуті твори українських композиторів. Так розпочалась у 70-х роках його справжня “редакторська епопея”. Завдяки його старанням побачили світло сцени вітчизняні опери “На русалчин Великдень” М. Леонтовича, “Купало” А. Вахнянина, “Роксоляна” Д. Січинського, прозвучала у виконанні симфонічного оркестру Львівської філармонії “Юнацька симфонія” М. Лисенка. В архівах Львівської наукової бібліотеки довгі десятиліття зберігалась лютнева табулатура¹⁹³. Композитор зробив її розшифровки для камерного оркестру й ансамблів, після чого ці невеликі ефектні п’єси міцно в концертний репертуар.

Інтерес до музики минулих епох не міг не відбитися на власній творчості мистця. Класичні традиції та ідеали отримують у інструментальних концертах, партитах М. Скорика нове індивідуальне втілення. За один із цих творів - Концерт для віолончелі та симфонічного оркестру (1983) - композитор став лауреатом Державної премії України ім. Т. Шевченка. Лірико-драматичні образи віолончельного концерту відкривають нову грань обдарування митця - його талант музичного психолога, здатного розкрити потаємні порухи людської душі.

1987 р. композитор повертається до рідного Львова, очолює кафедру композиції в консерваторії та Львівську організацію Спілки композиторів України. Це час нових досягнень як у творчості, так і в педагогічній, суспільно-культурній діяльності М. Скорика. Його

¹⁹³ Лютня - старовинний струнно-щипковий інструмент, часто використовувався в супроводі вокальної музики. Табулатура - назва збірника інструментальних п’єс у XV-XVII ст., в якому партія кожного інструмента записувалась окремою нотацією.

242

стараннями або ж за його діяльною співучастю в кінці 80-х - на і ючатку 90-х pp. організовуються численні мистецькі акції, покликані

11. ідняти престиж української музики в світі, серед них міжнародні фестивалі “Музика українського зарубіжжя”, “Пам’яті жертв Голодомору 1933 p.”, концерти з творів репресованих композиторів, вико- I іання творів сучасних українських митців. Творчість останніх років иражає розмаїтістю, несподіваністю художніх відкриттів. Якщо в блискучих оркестрових транскрипціях¹⁹⁴ каприсів Паганіні¹⁹⁵ в сприйнятті тем “диявольського скрипаля” підкреслюються дотепні чіставлення музики минулого сторіччя і сучасних, замалим не естрадних, мотивів, то у симфонічній поемі “1933”, присвяченій пам’яті жертв голодомору, розкривається вся глибина трагедії нашого народу; цикл прелюдій і фуг віддає данину пошани досконалості класичного письма, а в симфонічній поемі “Спогад про Батьківщину” (написаній до 100-річчя української еміграції) звучать мелодії, близькі до тих, які співалися на початку сторіччя.

В останні роки композитор багато гастролює за кордоном, концертує в Італії, Німеччині, США, Канаді та Австралії і водночас продовжує інтенсивну діяльність в Україні, окрім творчої роботи, керує камерним оркестром Львівської музичної академії ім. М. Лисенка¹⁹⁶, бере участь в організації фестивалів сучасної музики “Контрасти” у Львові. Видатним досягненням останніх років стала опера “Мойсей” за мотивами поеми Ів. Франка, яка отримала благословення Святішого Отця Іоана Павла II, Папи Римського. Вона видається дещо незвичною для стилю композитора, оскільки витримана в урочистому, величному тоні, без звичної для М. Скорика експресії Ця опера продовжує лінію епічних музичних драм в

¹⁹⁴ Транскрипція - переклад свого твору або твору іншого композитора для іншого інструмента чи виконавського складу.

¹⁹⁵ Паганіні Нікколо (1782—1840)—легендарний італійський скрипаль і композитор, про якого говорили, що своєю досконалою грою він зобов’язаний дияволу, котрому продав душу. Каприси для скрипки соло, тобто віртуозні п’єси, належать до найпопулярніших у його спадщині.

¹⁹⁶ Так із 2000 р. називається Львівська державна консерваторія ім. Лисенка.

243

українському музичному театрі, наближених до ораторійності. Ще одним вагомим творчим звершенням 2001 року став Концерт № З для скрипки з оркестром, уперше виконаний в рамках фестивалю “Контрасти”, котрий виразно продовжує лінію лірико-сповідального монологу Віолончельного концерту.

В 2008 p. М. Скорику було присвоєно звання “Героя України”.

Кантата “Весна”

(на вірші І. Франка)

Особливе, глибоко своєрідне ставлення як до традицій галицької хорової та вокальної культури, так і до естетичних засад “нової фольклорної хвилі”, стосовно гуцульського народнопісенного типу, демонструє Мирослав Скорик уже навіть у перших своїх юнацьких творах, зокрема в кантаті “Весна”.

Кантата доволі традиційна як за побудовою циклу, так і за змістом, що вкладається в коло образів української літератури XIX ст. Проте зовнішня традиційність долається рядом новаторських, несподіваних за своєю виразністю, технічних прийомів, сміливими знахідками, за котрими вже цілшм ясно проступає творчий почерк М. Скорика-автора “Гуцульського триптиху” (і музики до кінофільму “Тіні забутих предків”), “Карпатського концерту”. Символічним є звернення композитора до поезії Івана Франка і навіть сам вибір віршів.

Взагалі І. Франко вважається набагато менш “музикальним” поетом, ніж, наприклад, Т. Шевченко чи Леся Українка. Він значно рідше вдається до типових пісенних рим, суто фольклорних образів і уявлень, натомість перевтілює пекучі проблеми української національної історії. Його неперевершена наукова ерудиція, складна система поетичного виразу вимагала і від композиторів, котрі торкалися лірики та філософської поезії І. Франка, переважно, пошуку нових, складніших засобів інтонаційного вислову.

Для вихованця Львівської композиторської школи Мирослава Скорика поезія І. Франка була ідеально співзвучна саме своєю символічністю, багатозначністю поетичного виразу (“Слова - полова, але огонь в одежі слова”, - за виразом самого Франка).

244

с-

І хоча поет називає свій цикл із збірки “3 вершин і низин” “Веснянками”, проте в п’яти віршах, обраних композитором для кантати “Весна”, йдеться не про опис природи, віршований пейзаж, чи змалювання весняних обрядів. І. Франко бачить за поширеними в українській і юезії “весняними” образами значно узагапьненіші символи.

Так, у першому вірші “Дивувалась зима” він дещо перегукується зі славнозвісною поезією Маркіяна Шашкевича “Цвітка дрібная” (“Як і юсміли над сніг проклюнутись квітки, запахущі дрібні”), тобто й тут, які у М. Шашкевича, в переносному сенсі йдеться про “весну народу”, про утвердження його самосвідомості всупереч всім перешкодам (“шуря-буря пройшла - вони (квітки) знов піднялись”). Ця ідея проводиться вже більш прямолінійно в другій частині вірша “Гримить”, де весняне очікування благодатного дошу, провісником якого є перший грім, у другому куплеті прямо протиставляється переломному моментові в історії людства (“мільйони чекають щасливої зміни”).

Третій вірш обертається навколо ключового заклику-“Встань, орачу, встань”, де під збірним образом орача теж мається на увазі національна інтелігенція, для якої прийшов час сіяти “в щасливий час золоте зерно”. Четверта частина теж підкреслює думку про піднесення нації (“Зеленійся, рідне поле, українська ниво”). І врешті фінал передає всезагальний універсальний характер поетичного символу - від національного до загальнолюдського, проте все одно тільки через єдність із своєю землею (“Земле моя, всеплодющая мати”). Він може асоціюватись як із античним героєм Антеєм, сином Землі, доторкнувшись до якої він отримував нездоланну силу, гак і з давніми традиціями українців-землеробів, в обрядах яких збереглось дуже багато елементів прохання, заклинання до землі.

Символічно, що й кантата М. Скорика виникла в час “хрущов- ської відлиги”, коли ненадовго ніби настає та сама “весна”, оспівана й омріяна І. Франком, коли частково послаблюється тиск “партійного керівництва мистецтвом”, і українська культура знову звертається до “заборонених” образів історичної давнини, згадує про своїх видатних історичних діячів, дістає із закритих архівів деякі заборонені книги. До таких “шістдесятників” належить і М. Скорик, адже риси нового художнього мислення помітні вже в задумі й естетичній спрямованості його дипломної роботи.

245

П’ять частин кантати-“Дивувалась зима”, “Гримить”, “Гріє сонечко”, “Розвивайся, зелена діброво”, “Земле моя, всеплодющая мати”-об’єднуються завдяки поетичній і втіленій в музиці, просвітленій “веснянковій” символіці.

Перша частина, “Дивувалась зима”, - немовби передбачення образу весни, символічне змалювання одвічної боротьби зими і весни, як неминучої зміни нового і старого, прагнення до оновлення всього живого, звернення до скритих духовних сил народу, вирішена М. Ско- риком як театрально-сюжетна сцена з використанням традиційної для української пісенності форми. Головний мотив частини видається типово веснянковим, нагадує дещо мотив славнозвісної народної веснянки “Благослови, мати”. У розвитку частини автор прагне якомога яскравіше розкрити кожну деталь поетичного тексту.

Друга частина, “Гримить”, показує пробудження духу народу. Вже початкова тема побудована на заклику, котрий набуває своєрідного зображального значення відлуння. Наступна урочиста тема близька до старовинних кантів. Початковий заклик “Гримить” підтримується подальшим образом буяння, схвильованого очікування розквіту й весни. Розвиток частини спрямований від початку до кінця по висхідній лінії наростання.

Третя частина, “Гріє сонечко”, містить декілька контрастних епізодів відповідно до змісту поетичного тексту. Спочатку-образ лагідного весняного дня, підкреслений композитором музичним звукозображенням, характерними веснянковими інтонаціями в хоровій партії. Інший, більш схвильований, буремний настрій вносить сольний епізод баритона на слова “Встань, орачу”. Останній епізод “Гей, брати” може трактуватись як урочисте завершення тривалої частини, де початково ніжна, “дівоча” веснянкова мелодія поступово змінюється і в кінці справляє враження величного гімну весни.

Четверта частина, “Розвивайся, зелена діброво”, піднімає зовсім інші почуття і настрої. Образи природи набувають м’яких пастельних тонів, початкова мелодія нагадує ліричні дівочі пісні.

П’ята, остання частина, “Земле моя”, філософсько-епічний фінал, практично, не торкається вже символіки весни, образ Землі - все- плодющої матері трактується і Франком, і відповідно, Скориком, як глибше, універсальне поняття вічності буття народу.

246

Кантата “Весна” знаменувала дуже цікавий перелом у хоровій манері композиції, котрий наступає від початку 60-х років. Традиційність, звернення до вічних символів і традицій нашого народу може иідтепер втілюватися через модерну систему музично-виразових засобів.

ЗАПИТАННЯ ДЛЯ ЗАКРІПЛЕННЯ МАТЕРІАЛУ:

1. Які мистецькі зв’язки мала родина М. Скорика?

2. Де композитор здобував музичну освіту?

3. Які твори української музичної класики повернув до житія М. Скорше?

4. До яких тем і образів звертається композитор у творах останніх років?

5. Як трактується поезія І. Франка в кантаті “Весна”?

247