Українська музична культура 70 - 80-х років

Останні півтора десятиліття радянської влади (1975 - 1991), позначені досить суперечливими процесами, помітними часто навіть у творчості одного і того ж автора. З одного боку, все ще збережена зовнішня установка на “ідейну” заангажованість, численні конкурси до партійних дат, які власне в останні роки існування радянської влади, проводились особливо інтенсивно, змушують багатьох композиторів віддавати данину офіційним потребам і замовленням. З іншого ж боку виникає можливість, хай і обмежена, та все ж реальна, пізнавати не лише власну спадщину, але й знайомитись з кращими зразками зарубіжної музики. Вона дозволяла композиторам молодшого покоління, сформованим вже у сімдесяті — вісімдесяті роки, шукати власну естетичну позицію, попри офіційні рекомендації, вибираючи з доволі широкої палітри художніх орієнтирів. Поступово активізується творчий пошук у найбільших навчальних закладах України. Кожна з п’яти діючих консерваторій формувала власну композиторську школу, яка саме на цьому важливому історичному зламі яскравіше, ніжу попередній період, демонструвала не лише універсальні тенденції чи національну своєрідність, але значно інтенсивніше розвивала суто регіональні традиції.

Поштовх до розвитку нового художнього мислення, який дали нашому мистецтву композитори-“шістдесятники”, приніс свої якісні, й навіть кількісні результати. Значно активнішим стає розвиток музичного мистецтва, воно гнучкіше відгукується на запити часу. Із композиторів молодшої генерації, котрі приходять у професійне мистецтво наприкінці 70-х- на початку 80-х pp., можна згадати досить численну когорту музикантів: Михайла Степаненка, Олега Киву, Генадія Саська, Ірину Кириліну, Віктора Степурка, Володимира Зубицького, Ігоря Щербакова, Ганну Гаврилець, Володимира

265

Шумейка в Києві, Віктора Камінського, Юрія Ланюка, Ольгу Криволап у Львові, Кармелу Цепколенко, Юлію Гомельську в Одесі та багатьох інших.

В їхній творчості небанально переплітається фольклорна стихія, впливи естрадних пісень (у найширшому сенсі - від гострої ритміки рок-н-ролу та дохідливих інтонацій “non’’-музики до задушевності “кантрі” й звукових барв електронних інструментів), звернення до всієї попередньої “звукової цивілізації” від середньовічної духовної монодії²¹² до авангарду. Строкатість джерел, розмаїття тем і образів, проте, не приводить до хаотичності композиції, швидше навпаки, змушує митців знаходити якісь неповторні, глибинно художньо виправдані прийоми. Повернення від “жорсткої конструкції”, раціоналістичної системи авангарду до чуттєвої особистої лірики, гуманістичних проблем буття зумовило більшу демократичність творчості 80 - 90-х pp. Водночас саме ці композитори вже зуміли зламати кригу відчуження від західного світу та нав’язали тісні контакти з провідними культурними центрами світу, стали здобувати нагороди на композиторських конкурсах, їх музика зазвучала на світових музичних фестивалях, форумах, транслюється засобами масової інформації не лише у нас, але й за кордоном. Відчувши тонкою мистецькою інтуїцією грандіозний суспільний перелом, що стався із розпадом СРСР, вони дуже швидко і органічно увійшли в нове мистецьке середовище та не лише продовжили інтенсивні творчі злети, демонструючи дивовижну природність опанування всіма найновішими здобутками, але й прилучились до якісної зміни самого концертного життя. Генерація музикантів, що увійшла в культуру в 70 - 80-х pp., вже в 90-х очолила ряд асоціацій та об’єднань сучасної музики, заснувала ряд фестивалів та форумів, що з успіхом проводяться в незалежній Україні понад десятиріччя. Саме цей процес “зламав хребет” колишньому офіціозному принципу проведення заходів культури і мистецтва й дозволив відтворити на національному ґрунті прийнятий в усьому світі конкурентний тип співіснування розмаїтих та контрастних форм мистецького життя.

²¹² Монодія - музика, в якій принципово використовується лише один голос, здебільшого вокальний.

266

Яскраві творчі особистості отримали в цьому сприятливому середовищі значно ширші можливості духовного розвитку та самореалізації, тож на зламі брежнєвської стагнації, численних “двірцевих переворотів” останнього десятиліття радянської влади, горбачовської “перестройки”, на шляху до досягнення незалежності митці напрочуд чутливо вловили атмосферу нового часу, тож можна говорити вже про якісний стрибок композиторської свідомості у цих музикантів.

На такому підйомі розвивається і творчість Олега Киви (1947—2007рр.), учня Мирослава Скорика в Київській кон- серваторії, яка приваблює насамперед тонкою ліричністю, проникливістю, глибоко споріднена з пісенно-епічними жанрами української музики. Схильність до інтим- ності, задушевності виразу зумовила пере- вагу в його доробкові жанрів, призначених для одного або небагатьох виконавців. Особливо вдалими є його камерні кантати,

серед яких вирізняється Третя, написана на вірші Павла Тичини й присвячена видатній співачці сучасності Ніні Матвієнко. Густий хвилюючий, чисто народний тембр голосу Н. Матвієнко надихнув композитора на своєрідно-фольклорне прочитання поезій П. Тичини, що довгий час несправедливо вважалися “революційними”, хоча в них, насамперед, йдеться про загальні людські проблеми Життя і Смерті, Добра і Зла. Цікавою і дещо несподіваною в контексті усієї його творчості є Четверта камерна кантат на вірші російських поетів “срібної доби” О. Мандельштама та М. Заболоцького. Близькими до камерних кантат є і деякі інші його твори, зокрема “Дума про Полтаву” для голосу з оркестром.

В останні роки О. Кива здебільшого працює в жанрі кіномузики, озвучує досить багато фільмів кіностудії ім. О. Довженка.

Дотепно, влучно, захоплююче тракіує інтонації народної пісні в симфонічній і камерній музиці Володимир Зубицький (нар. 1953p.). Як музикант він вельми багатогранний: спочатку завершив навча- ння в Київській консерваторії за класом баяну у Володимира Бесфамільнова та композиції в класі Мирослава Скорика. І як композитор, і як баяніст-віртуоз отри- мав ряд престижних нагород, зокрема був нагороджений “Coupe mondiale” ІМС- UNESCO за виконання мініатюри-

реквієму "Сім сльозин" на Міжнародному Конкурсі баяністів і акордеоністів в Гельсінкі (Фінляндія, 1975). На Міжнародному конкурсі композиторів у Польщі (1985) його було нагороджено третьою премією за реквієм “Sette lacrime”.

Його творчість охоплює різноманітні жанри, особливу ж увагу він, як концертний віртуоз, приділяє улюбленому інструментові, використовуючи дуже багату і ефектну палітру виразових засобів. Його “Карпатська Сюїта”, “Концертні партити” №1 та №2, “Болгарський щоденник” та Соната №2 “Слов’янська” увійшли до програм провідних виконавців на баяні. В продовження традицій “нової фольклорної хвилі” він намагається поєднати фольклорні витоки з модерними прийомами письма та навіть елементами джазу і популярної сучасної музики. Таке прочитання фольклору знаходимо в кантаті-симфонії “Чумацький шлях” на слова народних поезій, у симфоніях та концертах. Він - один із небагатьох сучасних авторів, хто відчуває темброве багатство оркестру народних інструментів і створює для нього репертуар. В останні роки багато концертує в країнах Європи, особливо в Італії.

У різних жанрах творчості проявляє себе Ігор Щербаков (нар. 1955 p.), випускник Київської державної консерваторії ім. П. І. Чайковського в класі композиції В Італія Кирейка. Крім того він один з найактивніших музично-громадських діячів сучасної України, з 1999 р. став головою Київської організації національної спілки композиторів України, а також педагог, викладає композицію

268

в Національній музичній академії України.

З його ініціативи та під його безпосереднім керівництвом щорічно відбуваються прес- тижні фестивалі нової музики - “Між- народний форум музики молодих”, “Музичні прем’єри сезону”.

Особливе визнання і звання лауреата Державної премії України імені Тараса Шевченка принесла йому дитяча опера “Пастка для відьми” за мотивами опери- казки Кирила Стеценка “Івасик-Телесик”, вельми оригінально написана, оскільки

сполучає фольклорні елементи з інтонаціями сучасної популярної музики. Крім того він яскраво проявляє себе в камерно-інстру- ментальній та оркестровій музиці (наприклад, у двох фортепіанних концертах, сонатах, ряді програмних творів, серед яких великою популярністю у піаністів користується “Романтична елегія”). Ще одну грань його обдарування виявляє релігійна творчість, в якій він спирається на традицію, по-новому розвиваючи лінію української православної духовної музики “золотої доби”. Серед важливіших здобутків у цій сфері - своєрідний диптих: “Православний хоровий концерт” та “Богородице Діво, радуйся” для мішаного хору а capella²¹³, ораторія “Ознака вічності”, “Stabat Mater”, “Ісус” (Пролог).

Пісенною творчістю відзначилась Ірина Кириліна (нар. 1952p.), учениця класу Миколи Дремлюги у Київській консерваторії ім. П. Чайковського. Представляючи нову генерацію митців- естрадників, вона здобула ряд важливих нагород на конкурсах, фестивалях театральної і естрадної музики, зокрема Міжнародного конкурсу вистав лялькових театрів (1988, І премія), “Пісенний вернісаж” (1993 -1997), Всеукраїнського радіо-фестивалю “Пісня року” (1998 - 2001) та багатьох інших. В її доробку понад дві тисячі пісень, які виконують провідні українські і російські естрадні співаки, отож вона добре відома широкому колу слухачів завдяки багатьом популярним пісням, а в останні роки - завдяки численним дитячим

²¹³ Тобто, без супроводу.

269

естрадним конкурсам, для яких спеціально пише пісні. Неповторність її естрадного письма полягає в тому, що вона спирається на пісню-романс XIX - початку XX ст., проте так винахідливо і вміло “осучаснює” ці джерела, що вони гармонійно вписуються в звуковий контекст сьогодення. Дуже успішно Кириліна працює в музичному театрі для дітей, для якого написані мюзикли “Бісеня із дискотеки”, за казкою Ґольд- фельда, музика до вистави театру ляльок “Казка про рибака й рибку” та “Олекса

Довбуш”, лірична комедія за п’єсою В. Канівця “Леся Калина - славна дівчина” та інші.

Та водночас авторка не покидає і “серйозної” творчості, зокрема особливу увагу приділяє жанру оркестрової музики, моноопери (“Оргія”, музична трагедія за п’єсою Лесі Українки, “Три портрети”, моноопера на вірші Л Костенко для мецо-сопрано та камерного оркестру), створила чотири камерні кантати, з них більш відомі “Приказки”, камерна кантата №2 на українські народні тексти та “Знаки пам’яті”, камерна кантата №3 на вірші Н. Турбіної (російською мовою) для сопрано та камерного оркестру). Дуже цікаво розвивається в її творчості духовна тема, до якої написані розмаїті за жанрами твори, наприклад “Prayer of the Blessed Virgin Mary” (“Молитва до пречистої благословенної Діви Марії^-”) для дитячого хору, “Молитва” на канонічні церковні тексти для сопрано, хору та камерного оркестру.

Великою любов’ю хорових колективів -як професійних, так і самодіяльних-користується хорова творчість Віктора Степурка (нар. 1952р.), Сам він виходець з Харківщини, вихованець Донецького музичного училища та завершив навчання в Київській державній консерваторії за двома спеціальностями: як диригент (клас проф. Л. Венедиктова) та композитор (клас проф. М. Скорика).

Безпосереднім імпульсом до творчості стала для Степурка його постійна праця з хоровими колективами, адже він-художній керівник

270

камерного хору київського заводу “Сатурн”, ірпінського колективу “Зорецвіт”, хорового ансамблю “Свят-коло”. Велика кількість творів хорових жанрів вникла завдяки співпраці з відомими високопрофесійними виконавськими колективами - хором “Веснівка”, хоровою капеллою “Почайна” та камерним хором “Київ” тощо. Тож, знаючи хоровий процес, як мовиться, зсередини, Степурко звертається до найрізноманітніших жанрів і форм, призначених для виконання як професійними, так і аматорськими колек-

тивами. В доробку композитора знайдемо як масштабні форми (духовні твори, кантати і хорові цикли) для хору, солістів та оркестрів (симфонічного чи оркестру народних інструментів) або інстру- ментальних ансамблів, так і мініатюри, що в них митець охоплює дуже широкий поетичний спектр — від біблійних текстів та поезії Т. Шевченка, до вишуканої лірики Б. і Л. Лепких, І. Драча, М. Риль- ського й ряду інших українських поетів XX ст.

Музика Степурка виконувалась у програмах міжнародних хорових фестивалів “Золотоверхий Київ”, “Київ Музик Фест”, “Прем’єри сезону”. Четвертий хоровий фестиваль “Золотоверхий Київ” під назвою “Українське Різдво” навіть увесь був присвячений його творчості, як і авторська програма “Той дивний світ” 1997 р.

ЗАПИТАННЯ ДЛЯ ЗАКРІПЛЕННЯ МАТЕРІАЛУ:

1. Якими історико-культурними процесами позначений останній період радянської влади на Україні?

2. Які впливи зумовили виховання нової генерації композиторів 70 - 80-х pp.?

3. Чим особливим відрізняється діяльність цих композиторів від їх попередників?

4. Яке коло тем і образів переважає у їх творчості?

5. Яким є їх ставлення до традиції і новаторства?

271