фактом залишається те, що творчі плани митця не знаходять підтримки при російському дворі.

У розпачі від байдужості та зневаги можновладців, втративши віру у майбутнє, 24 березня 1777 p., у віці 32 років, Максим Березовський закінчує життя самогубством. Він помер у таких важких матеріальних нестатках, що не було навіть за що його поховати, і похороном заопікувалися друзі-українці, співаки з Придворної півчої капели.

Після його смерті хорові концерти й світські композиції перестали виконуватись і в церковній, і в концертній сфері, майже зовсім зникли з мистецького обрію, і лише в наш час повертаються до слухачів. Тільки один твір залишився в репертуарі капели, незважаючи на всі зміни в духовному й політичному житті Росії, — найвідоміший його духовний концерт “Не отвержи мене во время старости”.

Духовний концерт “Не отвержи мене во время старости”

Цей концерт був написаний в другій половині 60-х років ХУПІ ст., орієнтовно він виник 1765 чи 1766 р. Його літературною основою послужили слова псалма № 70 з Псалтиря²⁸, однак, композитор обрав для свого концерту не весь текст псалма повністю, а лише частково: вибрані п’ять строф, найбільш драматичні з усіх 24-х. Подаємо текст концерту в перекладі митрополита Іларіона Огієнка:

• Не відкинь мене в час старості, коли зменшиться сила моя, не покинь мене.

• Бо вороги мої проти мене змовляються і ті, що чатують на душу мою, нараджуються спільно, кажучи:

• “Бог покинув його, доганяйте і хватайте його, бо нема кому рятувати ”.

• Боже мій, не віддаляйся від мене, поспіши, Боже, на поміч мені.

• Нехай засоромляться і щезнуть ті, що обмовляють душу мою.

²⁸ Псалтир - книга Давидових псалмів, одна з книг Старого Заповіту. Більшість духовних концертів українських композиторів XVIII ст. писалася на ці тексти.

22

Концерт складається з чотирьох частин, які яскраво контрастують між собою і за темпом, і за забарвленням, а головне - за настроями, котрі в них втілюються. Головна думка концерту повністю відповідає відомій ще з часів античності метафорі на означення героїчної боротьби за достойне життя—“через терни до зірок”, тобто, через страждання й муки, тяжкі випробування тіла і духу - до боротьби й перемоги.

Перша частина висловлює величаву скорботу, в ній декілька разів повторюється благання зневіреної, доведеної до від чаю людини до всемогутнього й милосердного Бога. Сама мелодія нагадує звучання багатьох українських тужливих пісень (серед них згадуються “За нашою слободою”, “Кущ калини розвивається”, “Ой нас, братці, п’ять” та багато інших). У своєму розвитку вона набуває рис драматичності, ніби втілюючи ті важкі випробування, які довелось зазнати людині, створює настрій неспокою й загрози.

Друга частина, що уособлює “ворожу силу” з її агресивністю й зловісністю, починається одразу після першої, без перерви. Тут теж відчутний вплив української пісні, проте композитор використовує його незвично - характерні мотиви українських жартівливих пісень набувають зловісного, жорстокого звучання, ніби грізна насмішка долі.

Третя частина - найменша з усіх частин циклу, це ніби остання пристрасна молитва перед вирішальною розв’язкою, що повинна невдовзі наступити. У музиці немає бурхливого розвитку, все раптом ніби завмирає в покорі й смиренні.

І тим більшим контрастом вривається в цей молитовний і стриманий настрій рішуча й цілеспрямована тема фінальної фуги²⁹, в основу якої покладена та сама мелодія, на яку в першій частині звучала молитва “Не відкинь.. .’’. Але тепер вона перевтілюється до невпізнанності -з невпевненого, несміливого у безнадії й розпачі благання виростає сильний, вольовий мотив, сповнений життєвої сили і незламності, що швидко й переможно досягає вершини. Впевнено та урочисто звучать останні рядки “Нехай засоромляться й щезнуть...”. І завершення концерту сприймається як перемога людського духу над невблаганністю долі.

²⁹ Фуга - одна з основних поліфонічних форм, де початкова тема повторюється пізніше у всіх інших голосах від різних нот.

23

Спадщина М. Березовського приходить сьогодні не лише до українських слухачів, але й до всієї Європи, світу, знаходяться все нові й нові твори, відроджуючись із забуття. Вони із величезним успіхом виконуються на концертних естрадах та в церковних богослужіннях. Справжньою подією стало виконання його Сонати для скрипки і чембало у вісімдесятих роках, видання в Україні арій з опери “Демо- фонт”, віднайдених вже в наш час у архівах бібліотек Англії і Франції. Особливою популярністю користуються в сучасників його духовні твори-концерти, причасні пісні, “Херувимські”. Вони поповнюють репертуар сучасних професійних і навіть любительських хорів, видаються їх ноти, з’являються аудіозаписи.

ПИТАННЯ ДЛЯ ЗАКРІПЛЕННЯ МАТЕРІАЛУ:

1. В яких жанрах Максим Березовський створив перші зразки в українській музиці?

2. В яких ще сферах музичної діяльності, крім композиції, прославився М. Березовський?

3. Де і в яких ролях він виступав?

4. Звідки походить композитор?

5. Яким чином, завдяки кому він потрапив у Петербург?

6. Де і в кого навчався М. Березовський за кордоном?

7. Які твори і в яких жанрах були там написані?

8. Які обставини призвели до трагічної загибелі композитора?

9. Які тексти зі Святого Письма обирає композитор для своїх духовних концертів?

10.3 яких частин складається духовний концерт “Не отвержи мене во время старости”?

11. Які паралелі з українським фольклором викликають музичні теми духовного концерту “Не отвержи мене во время старости”?

12. Які твори Березовського були віднайдені в XX сторіччі?

Другу половину XVIII ст. дослідники недаремно називають “золотою добою” української музики. Адже тут поруч із корифеями-М. Березовським, Д. Бортнянським, А. Веделем - працювали десятки талановитих композиторів і співаків, виконавців на різних інструментах і теоретиків. Але ніхто з них не здобув такої гучної, тривалої та заслуженої слави, як Дмитро Бортнянський, ніхто не став таким улюбленцем долі, чия творчість, різноманітна, численна, звучала і в храмах, і в аристократичних салонах, і з нагоди державних свят.

До сьогодні Д. Бортнянський справедливо вважається одним із найславетніших українських композиторів, гордістю й славою вітчизняної культури, котрого знають не лише на Батьківщині, але й у всьому світі, твори якого виконують навіть у далекій Америці.

Він народився 26 (28) жовтня 1751р., як і М. Березовський, у Глухові. Його батько, походив з західних регіонів України, з Прикарпаття, з села Бортного, проте прагнув потрапити до гетьманської столиці. Д. Бортнянський, як і його старший колега, дитиною навчався в знаменитій глухівській школі, та вже в семирічному віці, завдяки своєму чудовому голосу, був прийнятий у Придворну півчу капелу в Петербурзі. Як і більшість хористів Придворної півчої капели, поруч із церковним співом, він виконував також і сольні партії в італійських операх, причому спочатку в 11-12-річному віці-жіночі (така тоді була традиція, що жіночі ролі в операх співали молоденькі хлопчики), а вже пізніше - і чоловічі.

Сімнадцятилітньому Д. Бортнянському, як особливо обдарованому музиці, теж призначають мистецьку стипендію - “пансіон” для навчання в Італії. Однак він вибирає місцем свого постійного проживання вже не Болонью, а інший важливий культурний центр - Венецію, котра ще з XVII сторіччя славилась своїм оперним театром. Саме

25

тут був відкритий перший публічний оперний театр у світі, де вистави могли відвідувати всі бажаючі, а не лише вельможі. У Венеції жив і його колишній учитель з Петербурга, італійський композитор Бальтасаре Галюппі, котрого він знав і шанував ще з років навчання в Петербурзі. Галюппі допомагає молодому музикантові здобувати професійні знання, а крім того, щоби поглибити свої знання, Д. Бортнянський виїжджає на навчання й до інших великих культурних центрів - до Болоньї (до падре Мартіні), до Рима і до Неаполя.

Італійський період був тривалим (близько десяти років) та напрочуд плідним у творчості Бортнянського - він написав тут три опери на міфологічний сюжет (“Креонт”, “Алкід”, “Квінт Фабій”), а також сонати, кантати, церковні твори. Ці твори виявляють як блискучу майстерність автора в оволодінні композиторською технікою провідної на той час європейської школи - італійської, так і близькість до пісенних джерел свого народу: не раз у блискучій мелодії арій чи в інструментальних частинах відчувається наспівна українська лірика пісень та романсів.

Та в 1779 р. з Росії надходить лист з вимогою негайно повернутися у Петербург. Не надто охоче скорився Д. Бортнянський цьому наказові - чи й не тому, що доля М. Березовського була на той час йому добре відома - проте повинен вирушати в дорогу. На шляху до Петербурга на короткий час він затримується в іншому музичному центрі Європи, столиці Австрії, Відні, де зав’язує знайомство з відомим на той час італійським композитором Антоніо Сальєрі

У Росії його, як і будь-якого митця “неіноземного походження”, також не допускають до “великого” царського двору Катерини II, при якому завжди прихильніше ставилися до іноземних співаків та музикантів. Бортнянського відсилають на “малий” двір, тобто двір намісника престолу, великого князя Павла, в його маєток Павловськ. Сам Павло мало що розумів у мистецтві, він був захоплений лише військовою муштрою. Зате його дружина, Марія Федорівна, мала тонкий художній смак, дуже любила музику, а надто оперу та романси, сама гарно грала на фортепіано. Д ля неї, на її замовлення, Д. Бортнянський написав три опери у французькому стилі (“Сокіл”, “Син-суперник”, “Свято синьйора”), збірку романсів та пісень на французькі

26

вірші, вісім клавірних сонат, ансамблі для різного складу інструментів, серед них першу в українській музиці симфонію-Концертну симфонію для семи інструментів. Проте якими б визначними не були його досягнення в світській музиці, найвидатніші свої твори він написав у жанрі духовного хоровою концерту.

У 1795 p., вже після смерті Катерини II, коли на престол зійшов її син Павло І, за клопотанням імператриці Марії Федорівни, Бортнянський стає директором Придворної півчої капели. Хоча духовні концерти він починає писати раніше, одразу після повернення з Італії, проте найкращі з них написані саме за час перебування Д. Бортнянського на посаді директора капели. Всього він залишив 35 однохорних концертів і 10 двохорних, тобто написаних для виконання двома хорами нараз. Більшість із них створена на тексти із Псалтиря, і лише два присвячені найбільшим святам церковного календаря - Різдву та Великодню. На відміну від драматичних, трагічних, напру- жено-емоційних концертів М. Березовського, Д. Бортнянський шукає в поезії Давидових псалмів радісні, піднесені настрої, урочисто- прославний стан, або спокійне й зосереджене споглядання. Ці переживання були притаманні пануючому тоді художньому стилю, до якого можна віднести й твори самого композитора, - до класицизму. Лише в останніх творах, наприкінці життя, частіше трапляються мінорні концерти драматичного й трагедійного змісту. Особливо ж відомим серед них є Концерт № 32 “Скажи мені, Господи, кончину мою”, який згодом дуже високо оцінив знаменитий російський композитор Петро Чайковський, називаючи його “Меланхолія”.

Музична мова концертів відображає високу майстерність композитора, вона дуже багата, пишна, прикрашена. У ній знайшли втілення й багатовікові традиції західноєвропейської церковної творчості, зокрема так званої венеціанської школи, які Д. Бортнянський засвоїв під час навчання в Галюппі. Саме тут ще в добу Відродження зародилися двохорні, навіть чотирихорні концерти, які виконувались окремими групами церковних співаків, що розміщувалися в різних частинах храму, і ніби перегукувались одна з одною, завдяки чому виникав неповторний просторовий ефект звучності. Такий спів називався антифонним.

27