1. Теорія абсолютних переваг Адама Семіта.

- праця: „Дослідження про природу та причини багатства націй” (1776 р.)

- основна ідея: „Правило кожного розважливого голови сім’ї полягає в тому, щоб не намагатися зробити самому річ, яку йому дешевше буде купити, ніж зробити... Те, що розумно у керівництві домогосподарством, лише у виключному випадку буде безглуздям у великому королівстві.” = „Не потрібно вагатися при купівлі за кордоном усього того, що іноземні виробники можуть виготовляти дешевше, ніж національні.”

• реальне багатство країни складається з товарів та послуг, які можуть бути куплені її громадянами;

• виділяв первинні (природні) та набуті (отримані в результаті технологічного розвитку) переваги;

• виступав за широкий розвиток вільної міжнародної торгівлі, ввів поняття „фрітрейдерства” (англ. free trade);

• конкуренція („невидима рука ринку”) – автоматичний регулятор економічних процесів; держава не повинна брати на себе функцію жорсткого контролю (передбачалася функція „нічного сторожа” та політика laisse faire (фр. „дайте зробити”) – /індивід самостійно обирав вид та масштаби економічної діяльності в межах певних законів і правил/);

• ґрунтувався на трудовій теорії вартості (як і меркантилісти).

2. Теорія порівняльних переваг Давида Рікардо. (Подібну ідею попередньо висував Роберт Торенс, проте не довів її до кінця).

- праця: „Основи політичної економії та оподаткування” (1817 р.).

- основна ідея: „Наявність абсолютних переваг в національному виробництві того чи іншого товару не є необхідною умовою для розвитку міжнародної торгівлі – міжнародний обмін можливий та бажаний за наявності порівняльних переваг, які можна спостерігати там, де для виробництва двох товарів необхідні різні кількості праці.”

• продовжив теорію абсолютних переваг, розглянувши її як один із можливих випадків;

• також ґрунтувався на трудовій теорії вартості.

ІІІ. етап. Неокласичні теорії міжнародної торгівлі.

1. Теорія міжнародної вартості – Джон Стюарт Мілль (вперше розглянув проблему світової ціни, ціни, при якій здійснюється міжнародний обмін), Альфред Маршал, Френсіс Еджворт (графічне зображення ідеї).

Д.С.Мілль: „Країни, які отримують найбільшу вигоду від зовнішньої торгівлі – це ті країни, чиї продукти користуються найбільшим попитом за кордоном і які пред’являють найменший попит на іноземні товари.”

2. Теорія витрат заміщення – Готфрід Хаберлер (вперше відсутні посилання на теорію трудової вартості): „Криві заміщення дозволяють визначити сукупність комбінацій благ, які можуть бути вироблені при використанні усіх наявних факторів виробництва. Зближення цих кривих із споживчими кривими байдужості дозволяє встановити точки рівноваги виробництво – споживання.”

3. Теорія факторів виробництва

- вперше у 30-х роках ХХ ст. цю теорію обґрунтував Жан-Батист Сей, розробивши теорію „розподілу доходу” або трьох факторів виробництва, включаючи до таких факторів працю, капітал і землю, які в сукупності визначають витрати виробництва;

- у 20-30-х роках ХХ ст. шведські економісти Елі Хекшер та Бертіль Олін застосували теорію факторонаділеності для пояснення причини міжнародної торгівлі. Теорія факторонаділеності Хекшера-Оліна сьогодні зводиться до 4-х теорем:

1) теорема Хекшера-Оліна: кожна країна має порівняльні переваги щодо випуску товару, виробництво якого потребує значних витрат відносно надлишкового фактора;

2) теорема Хекшера-Оліна-Самуельсона / ХОС): вільна торгівля, зрівнюючи факторні винагороди між країнами, слугує заміною зовнішньої мобільності факторів виробництва;

3) теорема Стоплера-Самуельсона: зростання відносних цін товарів призводить до винагороди того фактора, який ефективно використовується у виробництві товару і скорочує реальні винагороди іншого фактора;

4) теорема Рибчинського: зростання пропозиції одного з факторів виробництва у разі постійності інших змінних призводить до зростання випуску товару, який виробляється за інтенсивного використання цього фактора, і до скорочення випуску інших товарів.

4. Парадокс Леонтьєва. Вчений-економіст Василь Леонтьев, який народився та вчився в Росії, захистив кандидатську дисертацію в Німеччині та проводив вчене дослідження в США з 1947 по 1954 р., застосовуючи теорію Хекшера-Оліна, здійснив аналіз зовнішньої торгівлі США, а саме розрахунку повних витрат праці і капіталу на експорт й імпорт (взаємозв’язок між окремими виробництвами та галузями). Леонтьєв прийшов до висновку, що на той час США переважали в експорті трудомістких товарів, у той час як післявоєнні наслідки визначали США як країну з надлишковим фактором капіталу у порівнянні з іншими країнами. Леонтьєв пояснив цей парадокс за рахунок поділу праці на більш і менш кваліфіковану, створивши модель „кваліфікації робочої сили”, відповідно до якої у виробництві задіяні не три фактори (праця, земля, капітал), а чотири – кваліфікована праця, некваліфікована праця, земля і капітал.

Пізніше Е.Ліммер розробив іншу методику оцінки структури виробничих ресурсів і отримали результати, що відрізнялися від розрахунків Леонтьєва й вказували на те, що США й справді мали надлишок робочої сили, а отже жодного парадоксу немає.

ІV. етап. Неотехнологічні концепції