4. Світова організація інтелектуальної власності.

Серед великої кількості міжнародних організацій, що діють у царині міжнародного науково-технічного співробітництва, помітно вирізняється Світова організація інтелектуальної власності – СОІВ (World intellectual property organization). Це міжурядова організація, що має статус спеціалізованого закладу ООН. СОІВ було засновано в 1970 році. Штаб-квартира знаходиться в Женеві (Швейцарія). Має 156 членів.

Мета створення:

♦ сприяти охороні інтелектуальної власності в усьому світі шляхом розвитку співробітництва держав та взаємодії з будь-якою іншою міжнародною організацією;

♦ забезпечення управління союзами, що входять до структури CОІВ.

До найбільш відомих структурних елементів (союзів) СОІВ відносяться:

- Паризька конвенція з охорони промислової власності (Паризький Союз);

- Договір про патентну кооперацію (Союз РСТ);

- Мадридська угода про міжнародну реєстрацію знаків (Мадридський Союз)

- Союз міжнародної патентної класифікації

- Брюссельська конвенція про розповсюдженні сигналів, які містять програми, що передаються через супутники.

Усього таких союзів уже є 17.

Діяльність СОІВ багатопланова і багатогранна. У її обов’язки входить:

- розробка нових міжнародних угод та проектів щодо гармонізації національних патентних законодавств;

- забезпечення міжнародної реєстрації деяких об’єктів інтелектуальної власності;

- збір і поширення наукової, технічної та іншої інформації;

- випуск спеціальних періодичних видань;

- сприяння в підготовці кадрів для краї, що розвиваються;

- створення типових законів про винаходи, промислові зразки, товарні знаки та інші об’єкти промислової власності;

- створення й удосконалення діяльності компетентних установ у галузі охорони промислової власності;

- сприяння в розвитку національної винахідницької діяльності;

- сприяння одержанню країнами, що розвиваються, на пільгових умовах передової іноземної технології;

- створення фондів описів іноземних патентів.

Напевно варто зазначити, що Україна є членом СОІВ з 1970 року, тобто одною з перших стала членом цієї світової організації.

Розділ 3. Функціональні взаємозв’язки у світовому господарстві

Тема 1. Світова валютна система

1. Загальні відомості про валюту.

Міжнародні валютні відносини – система відносин, що виникають з приводу проведення різноманітних обмінних операцій з грішми різних країн, здійснюваних з метою міжнародних розрахунків за певну продукцію (товар, послугу).

Іноземна валюта – грошові знаки іноземних держав, а також кредитні засоби обігу та платежу, виражені в іноземних грошових одиницях (векселях, чеках тощо), які використовуються в міжнародних розрахунках.

Валютний курс – ціна грошової одиниці однієї країни, вираженої у грошовій одиниці іншої країни.

Валютний паритет – співвідношення між валютами різних країн, що встановлюється законодавчо.

Котирування – здатність оцінюватись, встановлення курсів іноземних валют у відповідності з діючими законодавчими нормами і практикою:

пряме котирування – вираження одиниці іноземної валюти у національній;

непряме котирування – вираження одиниці національної валюти в іноземній.

Конвертованість – здатність валюти обмінюватись на інші валюти:

вільноконвертовані валюти – валюти, які вільно й необмежено обмінюються на інші валюти;

частково конвертовані валюти - валюти, які обмінюються тільки на деякі інші валюти;

неконвертовані валюти - валюти, які функціонують тільки в межах однієї країни й не обмінюються на інші валюти.

Резервна валюта - валюта, яка використовується для обслуговування міжнародних розрахунків при зовнішньоторговельних операціях, іноземних інвестиціях і при визначенні світових цін ($ США, японська єна, євро).

Валютні резерви – централізовані запаси золота та іноземної валюти, які знаходяться в центральних банках і фінансових органах країни чи в міжнародних валютно-кредитних організаціях і використовуються для здійснення міжнародних розрахунків і платежів.

Валютний режим:

фіксований – передбачає здійснення обміну однієї валюти на іншу на основі чітко визначеного валютного паритету;

плаваючий – передбачає обмін однієї валюти на іншу в залежності від попиту і пропозиції.

Валютна зона – об’єднання багаточисельних і різних за рівнем економічного розвитку держав у більш чи менш єдине валютне угрупування, зумовлене тісними економічними, а інколи й політичними, зв’язками у вигляді єдиного валютно-фінансового режиму та однакової, в основному, системи валютних обмежень.

Валютний механізм – це правові норми та інститути, які ці норми виробляють і представляють (МВФ, національні та міжнародні валютно-кредитні заходи).

Валютна політика – сукупність заходів стабілізації валютного механізму; вона поділяється на поточну й довготривалу структурну.

Поточна валютна політика являє собою щоденне оперативне регулювання діяльності валютного ринку і має дві основні форми:

дисконтну політику – політику, направлену на регулювання валютного курсу, руху капіталів і платіжного балансу шляхом зміни платіжних ставок за кредити;

девізну політику – регулювання валютного курсу шляхом купівлі та продажу іноземної валюти (девіз).

Під довгостроковою структурною валютною політикою розуміють здійснення довгострокових валютних змін у міжнародному валютному механізмі шляхом міждержавних переговорів та угод, як правило в рамках МВФ або на регіональному рівні.

До заходів, що входять у валютну політику, відносяться:

девальвація – офіційне зниження курсу національної валюти по відношенню до іноземних валют (використовується, як правило, з метою заохочення експорту та скорочення імпорту для покращення платіжного балансу);

ревальвація – підвищення офіційного курсу національної валюти по відношенню до інших валют (використовується, як правило, для боротьби з інфляцією і стимулювання зростання активного сальдо платіжного балансу через здатність закуповувати більше іноземної валюти);

валютна інтервенція – втручання держави через центральний банк в операції на валютному ринку з метою впливу на курс національної валюти шляхом продажу чи купівлі іноземної валюти, що здійснюється в досить короткий проміжок часу;

валютний демпінг – різновид демпінгу, при якому експорт товарів відбувається за цінами, нижчими від світових, шляхом застосування спеціального зниження валютних курсів, які відображають зовнішнє знецінення валюти у розмірах, що перевищують знецінення грошей на внутрішньому ринку експортуючої країни;

валютна блокада – сукупність примусових валютних заходів (блокування рахунків, кредитна блокада, валютні обмеження), які використовуються одними державами повідношенню до інших з метою досягнення виконання останніми визначених умов;

валютне обмеження – система нормативних правил, встановлених законодавчим або адміністративним чином і направлених на обмеження валютних операцій.