2. Міжнародний поділ факторів виробництва: суть та основні види.

Важливою передумовою розвитку МПП є міжнародний поділ інших факторів виробництва. Будь-яка країна виробляє той чи інший товар, якщо вона має такі фактори виробництва, які дають їй змогу виробляти цей товар з більшою ефективністю, ніж іншій.

Фактори виробництва (ФВ) (factors of production) – ресурси, які необхідно затратити для виробництва товару. Такими факторами виробництва вважаються праця і технологія (людські ресурси), земля і капітал (майнові ресурси). В економічній теорії наводяться різні визначення окремих факторів виробництва. Проте в міжнародній економіці загальноприйнятними є такі визначення окремих факторів виробництва:

 праця (labor) – фізична і розумова діяльність людини, спрямована на досягнення корисного резельтату;

 технологія (technology) – наукові методи досягнення практичних цілей, включаючи підприємницькі здібності;

 земля (land) – все, що природа надає в розпорядження людини для її виробничої діяльності (земля, корисні копалини, вода, повітря, ліси та ін.);

 капітал (capital) – нагромаджений запас засобів у виробничій, грошовій і товарній формах, необхідний для створення матеріальних благ.

Кожний з факторів виробництва має ціну. Ціною праці є заробітна плата, технології – ліцензійний чи патентний платіж, землі – земельна рента, капіталу – банківський відсоток. Ціна фактора виробництва відображає баланс попиту і пропозиції на нього як в межах окремої держави, так й у взаємовідносинах держав одна з одною. Оскільки держави світу в різній мірі наділені окремими факторами виробництва, то ціни на них будуть різними.

Міжнародний поділ факторів виробництва (МПФВ) (international division of factors) – історично зумовлене зосередження окремих факторів виробництва у різних країнах, яке є передумовою виробництва ними певних товарів з більш високою ефективністю, ніж в інших країнах.

Міжнародний поділ такого фактора, як земля, означає, що країни в різній мірі наділені фізичними ресурсами, які їм надала природа: територією, водою, лісами, природними ресурсами і корисними копалинами. Сюди ж відноситься географічне положення країн, їх природно-кліматичні умови. Зокрема, те, що В’єтнам виробляє рис, ПАР – діаманти, не в останню чергу зумовлено тим, що у В’єтнамі природно-кліматичні умови сприяють вирощуванню рису, а надра ПАР багаті алмазними жилами, з яких можна видобувати алмази і, обробляючи їх, отримувати діаманти.

Міжнародний поділ капіталу виражається не тільки в різному забезпеченні країн нагромадженими запасами матеріальних засобів, необхідних для виробництва товарів, але й у відмінностях історичних традицій і досвіду виробництва, рівнів розвитку товарного виробництва і ринкових механізмів, а також просто грошових та інших фінансових ресурсів. Наявність достатніх нагромаджень (капіталу в грошовій формі) є важливою передумовою для інвестицій і розширення виробництва. Франція виробляє супутники і літаки, оскільки володіє історично нагромадженим виробничим капіталом І відповідними фінансовими можливостями, на відміну від Малі, де наявний нагромаджений капітал та історичні традиції обумовлюють її спеціалізацію на продукції традиційних промислів.

Міжнародний поділ технології є результатом відмінностей у рівні розвитку науково-технічного прогресу (НТП), досягнутого в окремих країнах, і в значній мірі виступає наслідком відмінностей у забезпеченні такими факторами виробництва, як праця і капітал. Він включає також різну забезпеченість країн ресурсами знань, тобто сумою науково-технічної інформації, зосередженої в наукових установах, літературі, банках даних та ін. Американська комп’ютерна технологія забезпечує США провідне місце у світі в області торгівлі комп’ютерами, а нідерландська технологія вирощування живих квітів – першість Нідерландів у торгівлі ними на світовому ринку.

Безумовно, наведена вище концепція поділу праці та інших факторів виробництва носить досить схематичний й умовний характер. Наприклад, неможливо пояснити важке становище багатьох країн, що розвиваються, поганою забезпеченістю їх природними або трудовими ресурсами, а торгівлю між США і Німеччиною – тільки відмінностями в їх забезпеченні технологією.

Практично всі фактори виробництва володіють міжнародною мобільністю, тобто можуть переміщуватися з країни у країну. Ступінь мобільності залежить від функціонального типу, до якого відноситься кожний конкретний фактор.

При цьому розрізняють:

 фактори виробництва основні ( basic) за походженням – ті, що країна отримала від природи або в результаті тривалого історичного розвитку (географічне положення, природні ресурси, клімат, некваліфікована робоча сила, борги). Вони, як правило, дісталися країні задарма або потребували несуттєвих капіталовкладень; мають низьку міжнародну мобільність;

 фактори виробництва розвинуті (developed) за походженням – ті, що придбані країною в результаті інтенсивних пошуків і капіталовкладень (сучасна технологія, кваліфіковані кадри, сучасна інфраструктура); мають високу міжнародну мобільність;

 фактори виробництва загальні (general) за ступенем спеціалізації – ті, які можна застосувати в різних галузях для створення різноманітної продукції (персонал з вищою освітою, технологія отримання електрики); мають високу міжнародну мобільність;

 фактори виробництва спеціальні (spesial) за ступенем спеціалізації – ті, які можна застосовувати для випуску в одній галузі або для створення однієї чи дуже вузької групи продукції ( венчурний капітал, перукар); мають низьку міжнародну мобільність.

Розвинуті фактори мають тенденцію бути спеціалізованими, тоді як основні – загальними. Проте є і численні винятки. Зокрема, висококваліфікований програміст є розвинутим загальним фактором, поскільки може використовуватися в різноманітних галузях.

Різні типи факторів виробництва в різній мірі володіють міжнародною мобільністю (табл.2.1).

Міжнародна мобільність факторів виробництва Таблиця 2.1

Типи факторів виробництва	Ступінь міжнародної мобільності
	Висока	Низька
Основні		Х
Розвинуті	Х
Загальні	Х
Спеціальні		Х

Основні фактори, як правило, характеризуються низькою міжнародною мобільністю. Причиною цього є те, що деякі з них (землю, клімат, недобуті природні ресурси) просто неможливо перемістити з однієї країни в іншу. Крім того, з розвитком технології їх значення як структури, яка формує світове господарство, швидко зменшується: транснаціональні корпорації, які мають свої філії в інших країнах, без особливих затрат отримують доступ до природних ресурсів, не переміщуючи їх через кордон.

Розвинуті фактори, навпаки, мають велику здатність до міжнародної мобільності. Зокрема, США, будучи лідером у виробництві комп’ютерів, постійно шукають по всьому світу кваліфікованих спеціалістів в області комп’ютерів. Проте здатність до міжнародної мобільності не означає можливості такої мобільності. Кожна країна намагається втримати розвинуті фактори в національних межах (забороняє вивіз найновіших технологій, обмежує виїзд вчених, вводить валютний контроль та ін.), розуміючи, що забезпеченість ними є основою в конкурентній боротьбі на світовому ринку.

Загальні фактори, як правило, відрізняються більш високою міжнародною мобільністю у порівнянні зі спеціальними. Це пов’язано з універсальністю їх використання щодо широти номенклатури продукції, яку можна виробляти з їх допомогою. Зокрема, кваліфікований економіст може працювати за кордоном в різних, пов’язаних з економікою, сферах (викладання, бізнес, аналітика, публіцистика).

Спеціальні фактори характеризуються меншою міжнародною мобільністю або її повною відсутністю. Неможливість для спеціальних факторів переміститися за кордон, як правило, пов’язана із заходами державної політики, які цьому перешкоджають. Зокрема, розголошення технологічних секретів вважається державним злочином у багатьох країнах. Крім того, це також може бути пов’язане з тим, що за кордоном просто немає в них необхідності. В США, наприклад, практично всі місця кваліфікованих перекладачів зайняті.

У сучасному світовому господарстві добра забезпеченість основними і загальними факторами не є більше основою досягнення конкурентної переваги на товарному ринку. Створювана ними перевага незначна та нестійка і не може забезпечити міжнародну конкурентоспроможність держав у довгостроковій перспективі. Навпаки, добра забезпеченість країни розвинутими і спеціальними факторами, які більш мобільні в міжнародному плані, може гарантувати їй стабільне положення лідера у світовому господарстві (хоча б по вузькій номенклатурі продукції).