2. Міжнародна трудова міграція.

Явище міжнародної міграції населення досить давнє і залишило помітний слід у розвитку людства. Тут можна згадати "велике переселення народів" або хоча б те, що більша частина населення деяких країн (зокрема США, Канади, Австралії) складається з нащадків колишніх емігрантів.

Міграція населення - це широке поняття, яке складається з міграції населення всередині країни (внутрішньої міграції) і міжнародної міграції населення.

Міжнародна міграція трудових ресурсів – це форма міжнародних економічних відносин, яка полягає в переливі трудових ресурсів з одних країн в інші і відображає процес перерозподілу трудових ресурсів між ланками світового господарства.

Основні причини зародження та існування міжнародної трудової міграції:

а) 3 боку країн-донорів:

- велика густота населення;

- масове безробіття;

- низький життєвий рівень;

- порівняно низька заробітна плата;

- виробнича необхідність (для спеціалістів, що працюють у країнах, що розвиваються);

- неможливість ефективної реалізації високоякісної трудового ресурсу.

б) 3 боку країн-реципієнтів:

- потреба в додатковій висококваліфікованій робочій силі;

- потреба в додатковій дешевій (для простої, некваліфікованої роботи) і мобільній робочій силі;

- порівняно висока заробітна плата.

Загальні фактори, що сприяють розвитку міграційних процесів:

• висока швидкість розповсюдження інформації;

• бурхливий розвиток міжнародних пасажирських сполучень;

• розвиток засобів комунікації.

Міжнародна трудова міграція має декілька форм та видів і класифікується за декількома критеріями:

- за рівнем легалізації;

- за часом перебування і виконання певної кількості робіт за кордоном;

- за рівнем кваліфікації.

За рівнем легалізації міжнародна трудова міграція ділиться на три види:

- легальна міжнародна міграція трудових ресурсів (офіційна робота за контрактом з усіма атрибутами легальності);

- напівлегальна ММТР (перебування в країні легальне, а робота нелегальна по відношенню до властей, тобто робота в тіньовому секторі);

- нелегальна ММТР (нелегальне перебування, і нелегальне виконання робіт).

За часом перебування за кодоном ММТР має такі види:

- тимчасова (звичайне наймання на роботу на певний кількарічний термін);

- сезонна (робота, пов’язана з сільським господарством чи іншими сезонними видами виробництва);

- маятникова (періодичні поїздки, які притаманні прикордонним регіонам, або поїздки на відносно короткий термін з поверненням для відкриття нових віз).

За рівнем кваліфікації:

- міграція висококваліфікованих трудових ресурсів (тут мається на увазі переміщення носіїв глибоких знань і умінь наукового та інженерного рівня, відомий під назвою "відплив умів");

- міжнародна міграція кваліфікованої робочої сили (це міграція робітників, які володіють знанням і навичками щодо виконання тих чи інших кваліфікованих робіт);

- міжнародна міграція некваліфікованої робочої сили (це переміщення людей, які можуть виконувати тільки ті види нескладних робіт, які не потребують попередніх знань і навичок).

Окремо варто акцентувати увагу на такому поширеному явищі, як нелегальна міграція, адже саме з ним пов’язані основні проблеми, які існують у царині міжнародних трудових відносин. Нелегальна міжнародна трудова міграція формується під впливом цілого комплексу причин. Виділяють такі найпоширеніші серед них:

- відсутність чіткої імміграційної політики або відсутність адміністративної інфраструктури її реалізації;

- юридична некваліфікованість (юридичне невігластво) мігрантів, що не дозволяє діяти у відповідності з існуючим міграційним законодавством;

- складний або суперечливий характер процедури легалізації;

- попередні таємні домовленості між потенційними мігрантами та їхніми наймачами.

Наявність нелегальних іммігрантів зумовлює існування цілого комплексу економічних і особливо соціальних проблем в країні-реципієнті, які рано чи пізно вимагатимуть свого вирішення засобами збалансованої імміграційної політики.

Соціально-економічні наслідки міжнародної трудової міграції мають, як позитивні, так і негативні сторони. Насамперед, в основному виграють самі мігранти, оскільки вони, як правило, направляються в інші країни з метою поліпшення свого економічного становища, що їм зрештою і вдається. Позитивним цей процес є для підприємців, які наймають на роботу іноземців (логіка тут проста: якби їм не було це вигідно, то вони цього б не робили). Вони отримують дешеву робочу силу, яка, до того ж, не має профспілкового захисту, а, якщо іммігрант ще нелегальний, то й ще дешевше.

Виграє від міжнародної трудової міграції і країна-імпортер трудових ресурсів:

- країна отримала готових спеціалістів;

- отримала дешеву, як правило, молоду робочу силу;

- прискорення економічного зростання;

- зростання державного бюджету.

Має неабиякий виграш і країна-експортер трудових ресурсів:

- експорт трудових ресурсів, як і всякий інший експорт, приносить країні певний зиск (у цьому випадку: це валютні перекази емігрантів своїм сім’ям). Переказані грошові суми, яка правило, в банках країни-експортера обмінюються на національну валюту, а, отже, іноземна валюта залишається в цих банках. Деякі країни від експорту трудових ресурсів отримують майже такі ж за величиною доходи, як і доходи від інших видів експорту, а то й більші. Серед них: Йорданія, Пакистан, Єгипет, Індія, Португалія, Туреччина.

- експортом трудових ресурсів країна ослаблює проблему безробіття;

- ротаційний характер еміграції, тобто повернення на батьківщину одних і еміграція інших, призводить (з часом) до того, що кваліфікація і досвід місцевих спеціалістів загалом зростають.

Окремо слід зазначити, що виграє від міжнародної трудової міграції усе світове господарство. Справа в тому, що переміщення трудових ресурсів оптимізує їхнє використання, яке, в свою чергу, збільшує ефективність світової економіки і сприяє зростанню світового валового продукту.

До негативних ознак міжнародної трудової міграції, насамперед, відносяться:

- прояв певної дискримінації іммігрантів, особливо по відношенню до нелегальних;

- існування фізичної, моральної та іншого роду небезпеки, що чатують на мігрантів;

- поглиблення проблеми пошуку місця роботи для місцевого населення країни-імпортера робочої сили;

- певний програш підприємців країни-експортера, які втрачають, до певної міри, можливість мати широкий вибір робочої сили, особливо висококваліфікованої.

Негативні наслідки міжнародної трудової міграції для країн-імпортерів трудових ресурсів:

- виникнення додаткових проблем, пов’язаних з соціальним захистом іммігрантів;

- відтік національної валюти за кордон у вигляді переказів;

- втрата вишколених спеціалістів при репатріації мігрантів, тобто при поверненні мігрантів на батьківщину ще 6 працездатному віці.

Негативні наслідки міжнародної трудової міграції для країн-експортерів трудових ресурсів:

- втрата висококласних спеціалістів (проблема "відпливу умів");

- втрата класних підготовлених спеціалістів

- додаткові витрати з бюджету на підготовку нових спеціалістів;

- виникнення тимчасової тенденції до спаду темпів економічного зростання.

Отже, одночасно стверджувати про позитивність чи негативність міжнародної трудової міграції не можна, а потрібно проводити ретельний аналіз у кожному конкретному випадку не тільки до кожної країни, а й до окремих регіонів окремих країн.

Міграційні процеси відбуваються про всьому світу і мають багатовекторну спрямованість, але на світовому ринку трудових ресурсів склалися чітко визначені центри, куди в основному стікаються трудові ресурси.

Основні експортери та імпортери трудових ресурсів:

а) США і Канада. Там іммігранти серед працюючого населення займають понад 8% (близько 18 млн. чоловік). З’їжджаються у США і Канаду іммігранти з усього світу, але найбільшу частку серед них складають вихідці з північної частини Латинської Америки та Південно-Східної Азії. Бувають роки, коли до США за рік прибувають додатково понад 500 тис. офіційних іммігрантів і стільки ж нелегальних, а вибуває до 200 тис.

б) Західна Європа. Загальна кількість працюючих іммігрантів складає близько 20 млн. чоловік. Найбільше їх приваблюють Люксембург, Швейцарія, Франція, Бельгія, Нідерланди. У Франції та Німеччині частка іммігрантів серед працюючих складає понад 8%, а в Люксембурзі і Швейцарії понад 30%. У Західну Європу, в основному, їдуть на заробітки вихідці з Середземномор’я, з Центральної Африки, з Середнього Сходу, з країн Карибського басейну, а останніми роками зростає і великий потік трудових мігрантів з Центральної та Східної Європи. Значний процент мігрантів складають і самі західноєвропейці. З Португалії в середньому на рік емігрує 11% працездатного населення, з Греції - 6%, з Іспанії - 5%, з Італії - до 4%.

в) Близький Схід. Сюди стягується в середньому до 6 млн. іммігрантів. Найчастіше на Близький Схід їдуть з Пакистану, Індії, Республіки Корея, з Філіппін, В’єтнаму. Найбільшою часткою іноземних працівників виділяються Об’єднані Арабські Емірати (97% від усіх працюючих), Катар (95,5%), Кувейт (86,5%), Оман (70%), Саудівська Аравія (60%), Бахрейн (51%).

г) Латинська Америка. Число іммігрантів тут складає 5-7 млн. чоловік. Найпривабливішими є Аргентина та Венесуела. В основному туди емігрують з сусідніх країн, але є також багато вихідців з Азії та Африки.

ґ) Австралія. Це традиційний центр міграції, котрий забезпечує іммігрантам понад 3% робочих місць. Основними постачальниками трудових ресурсів сюди є Азія (особливо Південно-Східна) і Європа (в основному Центральна і Східна).

д) Азіатсько-Тихоокеанський регіон. Основними імпортерами трудових ресурсів тут є Японія, Республіка Корея, Бруней, Гонконг, Малайзія, Тайвань, Сінгапур, а головними експортерами - В’єтнам, Лаос, Таїланд, Філіппіни, Китай, Індія.

є) Західна Африка. Головними споживачами трудових ресурсів у цьому регіоні є країни Магрибу, а економічні можливості Лівії буди би набагато обмеженішими, якби там не працювали іммігранти. Працюють там вихідці з інших частин Африки.

є) Південна Африка, Цей центр міграції, як, між іншим, і Західна Африка, приваблює трудові ресурси з Центральної та Східної Африки.