Тема 2. Інтернаціоналізація як характерна риса сучасного економічного розвитку

1. Міжнародний поділ праці: суть та основні форми.

У світі не існує жодної самодостатньої країни. Навіть найрозвиненіші країни не в змозі абсолютно самостійно забезпечити умови для ефективного виробництва всіх видів товарів та послуг. Такі завдання вирішуються за допомогою міжнародного співробітництва, яке базується на міжнародному поділі праці (МПП), та інших факторів виробництва.

МПП (international division of labor) - це найвищий ступінь розвитку суспільного поділу праці, який виходить за межі національних економік країн світу й основою якого є економічно вигідна спеціалізація окремих країн і обмін випущеною продукцією визначеної кількості та якості. Він є процесом відособлення на міжнародному рівні різних видів трудової діяльності, які взаємодіють один з одним і взаємодоповнюють один одного, складаючи об’єктивну основу міжнародного обміну товарами, послугами та результатами інших видів діяльності.

За родом діяльності розглядають три типи суспільного поділу праці:

1) загальний поділ праці - здійснюється між великими сферами діяльності людини - промисловість, сільське господарство, транспорт, зв’язок, будівництво, сфера послуг, охорона здоров’я, освіта, культура, наука та ін.;

2) частковий поділ праці відбувається всередині великих сфер на міжгалузевому та підгалузевому рівні - машинобудування, переробні галузі, рослинництво, тваринництво, громадський транспорт, образотворче мистецтво та ін.;

3) одиничний поділ праці - притаманний процесам, що відбуваються всередині фірм, в залежності від технологічного процесу та організації управління, від функціональних завдань окремих служб.

У країнах, які широко використовують можливість брати участь у МПП, як правило, вищі темпи економічного розвитку. Яскравим прикладом є розвиток Японії, Німеччини, “нових індустріальних країн” - Гонконгу, Тайваню, Сінгапуру та Південної Кореї. І навпаки, в країнах, які не зуміли зайняти своє місце у МПП, - нижчі темпи розвитку або навіть спостерігається згортання виробництва.

Визначають 3 групи основних чинників розвитку МПП:

І група - природно-географічні умови, до яких, зокрема належать:

♦ різниця у величині території;

♦ різниця в чисельності населення;

♦ географічне розташування;

♦ нерівномірність кліматичних умов;

♦ наявність або відсутність тих чи інших природних ресурсів;

♦ наявність моря чи виходу до моря;

♦ наявність великих річок чи озер.

Раніше досить довгий час (ще на початку ХІХ ст.) головну роль відігравали саме ці умови розвитку МПП.

ІІ група – умови, пов’язані з НТП:

♦ рівень розвитку науково-дослідних і дослідно-конструкторських розробок;

♦ технологічна диверсифікація;

♦ рівень морального зношення основних засобів виробництва;

♦ оптимальність розмірів підприємств.

Розвиток цієї групи умов призвів до зменшення значення природно-географічних факторів, надавши можливість використати переваги науково-технічних досягнень, розвитку науки і техніки, що в свою чергу призвело до того, що тепер почав переважати інтенсивний тип економічного зростання; з’явилися нові галузі промисловості та швидко модернізувалися діючі; скоротився виробничий цикл; розширилася сфера послуг (особливо банківських і страхових, транспортних та туристичних).

ІІІ група - соціально-економічні умови, як включають наступне:

♦ особливості історичного розвитку тієї чи іншої країни;

♦ переважаючі відносини власності;

♦ соціальна природа і механізм організації національних господарств;

♦ спільність і різниця в національних традиціях, інших культурних цінностях;

♦ виробничі та зовнішньоекономічні традиції;

♦ соціально-економічний розвиток сусідніх народів (країн);

♦ політичні інтереси

♦ ідеологія.

На сучасному етапі вплив перших двох груп чинників на МПП вирівнявся, а відмінності в соціально-економічних умовах різних країн набувають вирішального значення. Грандіозні економічні, політичні та соціальні процеси останніх десятиліть суттєво вплинули на МПП. Головним напрямком його розвитку стало розширення міжнародної спеціалізації і кооперування виробництва. Вони є формами МПП і виражають його суть. Розвиток МПП обумовлює необхідність підвищення продуктивності праці і зниження витрат виробництва. Реалізація переваг МПП забезпечує країні в процесі обміну отримання різниці між міжнародною і внутрішньою ціною експортованих товарів та послуг, а також економію внутрішніх витрат від скорочення національного виробництва внаслідок використання дешевого імпорту.

Таким чином, формами МПП є міжнародна спеціалізація та міжнародна кооперація виробництва.

Міжнародна спеціалізація виробництва (international specialization of production) (МВС) – це форма міжнародного поділу праці, при якій зосередження однорідного виробництва на міжнародному рівні відбувається на основі прогресуючої диференціації виробничих процесів між різними країнами та їхніми суб’єктами.

МСВ розвивається в двох напрямках - виробничому і територіальному. Виробничий напрямок передбачає міжгалузеву, внутрішньогалузеву та внутріфірмову спеціалізацію. У територіальному напрямку виділяють спеціалізацію окремих країн, груп країн та регіонів на виробництві певних видів продукції та їх частин для світового ринку.

Міжгалузева міжнародна спеціалізація (inter-industry specialization) стосується виготовлення продукції цілих галузей національного господарства (добування паливно-енергетичних ресурсів, сировинне, агропромислове виробництво випуск готової кінцевої продукції тощо).

Внутрігалузева міжнародна спеціалізація (intra-industry specialization) полягає в зосередженні підгалузей і фірм на виготовленні окремих видів продукції в межах конкретної галузі (виготовлення верстатів, машин, обладнання і устаткування у машинобудуванні; виробництво м’ясних і молочних продуктів, хлібобулочних виробів, олії у сільському господарстві; створення пластмас, мінеральних добрив, медичних та косметичних препаратів у хімічній промисловості і т.д.).

Крім того, виділяють три види внутрігалузевої міжнародної виробничої спеціалізації:

♦ предметну, тобто випуск готової продукції, вірніше - випуск однорідної готової продукції певної галузі;

♦ детально-вузлову, тобто виготовлення деталей, вузлів, агрегатів і компонентів внутрігалузевого та міжгалузевого застосування;

♦ технологічну або стадійну, тобто здійснення окремих операцій або виконання окремих технологічних процесів (наприклад, компонування, фарбування, термообробка, виробництво заготовок тощо).

Внутріфірмова міжнародна спеціалізація (intra-enterprise specialization) стосується транснаціональних і мультинаціональних компаній, де одні підприємства-філії спеціалізуються на одних видах продукції, а інші - на технологічно пов’язаних видах іншої продукції.

З розвитком МПП виникли такі поняття, як “міжнародно-спеціалізована галузь” та “міжнародноспеціалізована продукція”. Перша з них характеризує ті галузі, які беруть найактивнішу участь в МПП. Для них характерна висока частка продукції на експорт та високий рівень внутрішньогалузевої спеціалізації.

Міжнародноспеціалізована продукція - це продукція, яка є предметом двосторонніх та багатосторонніх угод про розподіл виробничих програм і за умови виготовлення в одній чи декількох країнах значною мірою задовольняє потреби світового ринку в ній.

Основними показниками рівня міжнародної спеціалізації галузі є такі:

• коефіцієнт відносної експортної спеціалізації

Kr = Ek / Ec,

де Еk - питома вага товару в експорті країни;

Ес - питома вага товару в світовому експорті.

Якщо Кr > 1, то галузь або товар вважаються міжнародноспе-ціалізованими;

• експортна квота у виробництві галузі

Ee = E / Oвн,

де Е - обсяг експорту заданий період;

Овн - обсяг внутрішнього виробництва за той же період.

Експортна квота характеризує значення експорту продукції певної галузі для економіки країни.

Міру участі національного господарства в МПП характеризує індекс, товарності, t:

t = (E+I) / P * 100,

де Е - річний експорт;

І -. річний імпорт;

Р - річний валовий внутрішній продукт.

Міжнародна виробнича кооперація (international cooperation of production) – це похідна форма МПП (та МВС), яка полягає в розвитку міжнародних виробничих зв’язків, що виникають та існують між міжнародно спеціалізованими суб’єктами з метою поєднання взаємодоповнюючих виробничих процесів. Коопераційні зв’язки проявляються на всесвітньому, міжгалузевому або внутрішньогалузевому рівнях.

У міжнародній практиці виділяють три основні форми кооперування:

1) здійснення спільних програм;

2) договірна спеціалізація;

3) створення спільних підприємств.

Реалізуються спільні програми, своєю чергою, у двох формах: 1) підрядне кооперування, за якого виконавець за дорученням замовника виконує певні роботи з виробництва деталей, вузлів тощо, які є складовою частиною продукції замовника; 2) організація спільного виробництва об’єднанням різних видів ресурсів (фінансових, матеріальних, трудових, науково-технічних тощо) партнерів та закріплення за кожним з них повної відповідальності за виробництво певної частини виробу.

Завданням договірної спеціалізації є запобігання дублюванню виробництва та прямої конкуренції на ринку між виробниками - учасниками виробничого кооперування. Суть її полягає у розмежуванні виробничих програм і закріпленні за кожним учасником певного асортименту кінцевої продукції.

Характерними рисами такої форми кооперування, як створення спільних підприємств, є об’єднання на пайовій основі власності партнерів, спільне управління підприємством, спільне нараження на виробничий і комерційний ризик, розподіл прибутку між партнерами згідно з умовами договору. Найпоширеніші в усьому світі спільні підприємства у формі товариств з обмеженою відповідальністю та акціонерних товариств.

Міжнародне кооперування виробництва охоплює різні сфери співробітництва, головними серед яких є:

а) виробничо-технічне співробітництво (розроблення і погодження проектно-конструкторської документації, технологічних процесів, якості продукції, виконання будівельно-монтажних робіт; передача ліцензій та прав власності; удосконалення управління виробництвом тощо);

б) співробітництво у сфері реалізації кооперованої продукції;

в) співробітництво у післяпродажному обслуговуванні кооперованої продукції.

У світовому господарстві міжнародне кооперування класифікують за його основними характеристиками:

• за видами - економічне, виробниче, науково-технічне, у сфері збуту тощо;

• за стадіями - передвиробниче, виробниче, комерційне;

• за методами, що використовуються, - виконання спільних програм, договірна спеціалізація, створення СП;

• за структурою зв’язків - внутрішньо- і міжфірмове, внутрішньо- міжгалузеве, горизонтальне, вертикальне, змішане;

• за територіальним охопленням - між двома і більше країнами, в межах регіону, міжрегіональне, світове;

• за кількістю суб’єктів - дво- і багатостороннє;

• за кількістю об’єктів - дво- і багатопредметне.

Міжнародне кооперування праці повністю базується на МПП і самостійно існувати не може, тоді як МПП не обов’язково вимагає для свого існування і розвитку міжнародного кооперування праці.