55. Характеристика фізичної підготовленості. Методика її визначення

У сфері фізичного виховання кількісно-нормативна постановка завдань поширюється здебільшого на завдання з виховання фізичних якостей як основи рухових можливостей («кондиційні» нормативи фізичної підготовленості) і нормативи, що розраховані на виявлення ступеня сформованої рухових умінь і навичок («координаційні» - спортивно-технічної підготовленості). Такий розподіл нормативів звісно є умовним, оскільки те, що вони виражають, фактично єдине в своїй основі.

Загальні нормативи фізичної підготовленості повинні бути доступними кожному за умови певної підготовки для їх досягнення. Якщо нормативи дозволяють кожному виконати їх без будь-якої попередньої підготовки, то вони є заниженими і не мають значення, що стимулює. Нормативи для оцінювання діяльності учнів повинні бути індивідуалізованими.

Для визначення рівня фізичної підготовленості учнів слід орієнтуватися на такі фактори:

- ступінь опанування дитиною базових умінь та навичок у різних вправах, елементах техніки основних видів рухів;

- розвиток фізичних якостей (швидкість реакції, спритність, гнучкість, сила, витривалість, координаційні здібності);

- загальну рухову активність дитини протягом усього часу перебування в школі.

фізичну працездатність; загальну витривалість.

 

 

56. Фізичне навантаження та відпочинок як фактори впливу на фізичний розвиток

Навантаження — це певна величина впливу фізичних вправ на організм людини, яка їх виконує. Величина навантаження залежить від його обсягу та інтенсивності. Під обсягом навантаження розуміють тривалість виконання фізичних вправ і сумарну кількість фізичної роботи, що виконана протягом певного часу (за одне заняття, тиждень, місяць та ін.). Інтенсивність навантаження — це сила виливу фізичної роботи на організм людини, її напруженість і ступінь концентрації обсягу навантаження в часі.

Навантаження може бути:

а)    стандартним (практично однаковим за своїми зовнішніми параметрами (швидкості та темпу рухів, величини обтяжень та ін.) у кожен момент впливу);

б)    змінним (варіативним), що змінюється під час виконання вправи.

Навантаження може мати безперервний (під час виконання вправи відсутні паузи відпочинку) або переривистий характер (між повтореннями тієї самої вправи або різних вправ є інтервали відпочинку, що забезпечують відновлення рівня працездатності, що знизилася внаслідок роботи).

Навантаження в руховій діяльності поєднує в собі фізичне та функціональне навантаження під час виконання різних рухових дій. За визначенням Л. П. Матвєєва, воно має внутрішню та зовнішню сторони. Під фізичним навантаженням слід розуміти певну величину виконаної у певний спосіб фізичної роботи, що виражена в динамічних, просторових і часових характеристиках. Щойно людина починає виконувати будь-які рухові дії, то її організм починає функціонувати з напруженням, тобто виконання будь-якого виду рухових дій завжди супроводжується певними функціональними зрушеннями в організмі.

Функціональне навантаження — це інтегральна величина, що відбиває психофізіологічні, соматофізіологічні, біохімічні та інші зрушення, що спричиняють підвищений рівень функціонування систем організму, а також певні величини енерговитрат.

Фізичне навантаження неможливо вивчати окремо від тих зрушень, що відбуваються під його впливом в організмі. Плануючи фізичне навантаження, слід передбачати певні адаптаційні реакції організму й, уже як результат цього,— певні зміни в органах і системах організму.

Виконання будь-якої рухової дії чергується з відпочинком (інтервалом, паузою, фазою розслаблення), тому що людина не може безкінечно виконувати фізичні вправи. Навіть під час тривалої безперервної роботи, коли відсутні спеціальні інтервали відпочинку, останній завжди має місце у вигляді фаз розслаблення.

Відпочинок — це стан відносної або абсолютної бездіяльності, що с наслідком попередньої цілеспрямованої активної рухової дії (фізичної роботи), метою якого є забезпечення відновлення й підвищення функціональних можливостей організму, що необхідні для продовження фізичної роботи в заданих режимах без зниження її ефективності. Відпочинок має місце під час безперервної циклічної рухової дії, що проявляється в неявній формі як сукупність фаз розслаблення, які чергуються з фазами напруження, а також між окремими порціями рухових дій. Тому можна визначити дві форми прояву відпочинку: очевидний (як післяробочий інтервал відпочинку) і прихований (як післяробоча фаза розслаблення).

Визначають три види очевидного відпочинку: активний, пасивний і комбінований. Під активним відпочинком розуміється відпочинок, під час якого людина займається цілеспрямованою діяльністю, яка за змістом відрізняється від попередньої фізичної роботи. Він може мати три різновиди — руховий, неруховий і змішаний як різні сполучення двох попередніх. Під час активного відпочинку рухового характеру завжди є цілеспрямована рухова діяльність. Під час активного відпочинку нерухомого характеру спортсмен займається іншою діяльністю (науково-теоретичною, художньо-естетичною, навчальною, виробничою та ін.).

Пасивний відпочинок — це перепочинок, під час якого відсутня цілеспрямована рухова діяльність. Він може бути природним і штучним. У першому випадку відсутні будь-які впливи на людину, у другому — людина, перебуваючи в стані відносного спокою, відчуває на собі активний вплив фізіотерапевтичних (баня, сауна, масаж та ін.), психофізіологічних (гіпноз, аутогенне тренування, електросон та ін.) і фармакологічних (стимулювальні засоби, вітаміни, спеціальні напої та ін.) засобів.

Залежно від того, у якій фазі відновлення працездатності здійснюється чергове виконання вправи, розрізняють такі типи інтервалів відпочинку: субкомпенсаційні (неповні); компенсаційні (повні); понадкомпенсаційні (екстремальні); постпонадкомпенсаційні (довгі).

Тривалість інтервалів відпочинку між заняттями залежить від тренувального навантаження. Відпочинок повинен забезпечувати повне відновлення працездатності до вихідного рівня або ж до фази понадкомпенсації (понадвідновлення). Тренування у фазі недовідновлення неприпустимі для занять оздоровчою фізичною культурою. Чим більшим є тренувальне навантаження, тим тривалішими повинні бути інтервали відпочинку.

Принципом систематичності й послідовності визначається необхідність системного чергування фізичних навантажень і відпочинку. Ефективною може бути лише така система, що забезпечує постійний взаємозв'язок між окремими заняттями. Невеликі навантаження або тривалі інтервали відпочинку між заняттями не сприяють тренованості. Занадто великі навантаження та короткі інтервали відпочинку між заняттями можуть призвести до перевищення адаптаційних можливостей організму й до перетренованості. Навантаження та відпочинок повинні чергуватися таким чином, щоб кожне наступне заняття відбулося «слідами» попереднього, поглиблюючи та закріплюючи позитивні фізіологічні зрушення. Отже, послідовністю дискретних тренувальних занять створюється безперервність тренувального процесу.