62.Складені присудки

Складеним називається присудок, виражений двома або кількома словами. Складені присудки бувають дієслівні та іменні.

Складений дієслівний присудок містить допоміжне дієслово, яке своїми граматичними ознаками узгоджується з підметом, вказує на час та спосіб дії, на початок, тривалість, кінець, бажаність чи можливість дії і неозначену форму дієслова, що виражає саму сутність дії:

Поет мусить постійно враховувати рівень читача (В. Стус).

Допоміжними бувають дієслова стати, могти, починати, продовжувати, закінчити, хотіти, бажати, прагнути, вирішити та ін.:

Потім уже Софійка стала розглядати Заболотного спокійно (О. Гончар).

У допоміжній частині дієслівного складеного присудка можуть також уживатися:

— прикметники ладен, згоден, повинен, радий:

Я готовий випести всі випробування (Ю. Збанацький);

— дієприкметники змушений, покликаний, приречений, зобов'язаний:

Я зобов'язаний допомогти старому (М. Стельмах);

— присудкові прислівники треба, можна, необхідно, слід, соромно, шкода, жаль, пора:

Треба твердо нам в бою стояти (І. Франко).

Іменним складеним присудком називається присудок, що складається з допоміжного дієслова та іменної частини.

У ролі допоміжного, як правило, виступає слово бути в усіх його формах. Рідше — дієслова ставати, вважатися, називатися, видаватися, являти собою, становити. Часто допоміжне дієслово пропускається, і тоді говоримо про нульове допоміжне слово.

Способи вираження іменної частини присудка

У ролі іменної частини присудка можуть виступати різні частини мови:

1. Іменники в називному, родовому або орудному відмінках з прийменником та без нього:Марта була ще дитина, коли після смерті батька Сафрон взяв дівчинку до себе (М. Стельмах). Я був без імені, роду й племені (М. Коцюбинський).

2. Прикметники в називному або орудному відмінку, а також у формах вищого та найвищого ступенів:

Ніч була тиха й темна (Г. Епік).І хороша напівдитяча усмішка зробила привабливішим його довгасте, no-степовому замкнуте обличчя (М. Стельмах).

3. Кількісні числівники:

І в школі, і в інституті він був першим.

4. Займенники:

Парчевський зостався сам (Ю. Смолич).

5. Дієприкметники:

У тих торбах, опріч шкільних книжок, були напхані календарі, часослови, житіє... (С. Васильченко)

6. Прислівники:

Хома був трохи напідпитку (О. Довженко).

7. Фразеологізми:

Ці слова для Якова стали як холодний душ (А. Головко).

До іменної частини можуть входити порівняння зі сполучниками мов, немов, як, ніби, наче. У таких випадках кома не ставиться:

Ми стали наче вищими.

63.Другорядні члени речення

До другорядних членів речення належать додатки (_ _ ), означення (~~) й обставини (_._. ).

Додаток

Додатком називається другорядний член речення, який означає предмет і відповідає на питання усіх відмінків, крім називного.

Додаток виражається тими ж частинами мови, що й підмет.

Найчастіше:

— іменником: Прошкандибала осінь (по чому?) по стерні (Л. Костенко); та співвідносними з ним займенниками (особовими, неозначеними, заперечними): Вони не знайшли (чого?) нічого (І. Терен).

Рідше:

— прикметником:

Соломія зробила (кому?) хворому ложе (М. Коцюбинський);

— займенниками прикметникової форми:

Хлопці вирішили чекати (кого?) своїх (Ю. Яновський);

— числівниками:

Семеро (кого?) одного не ждуть (Народна творчість);

— частками:

Категоричного «ні» від нього не почули;

— вигуками:

А (чого?) «ура»'не кричать (О. Гончар).

Додаток, виражений знахідним відмінком без прийменника, називається прямим: Ради Тебе (що?) перли в душі сію (В. Симоненко).

Прямим вважається і додаток, виражений формою родового відмінка, якщо він залежить від присудка із заперечною часткою не. (Порівняйте: Ти велике зло вчинив у ці хвилини. — Як не причиниш зла, то прийме (Бог) із твоїх плодів офіру (П. Тимочко), або означає частину від цілого: Харитя налила в горщик (чого?) води (М. Коцюбинський).

Додаток може виражатися і неозначеною формою дієслова: Командир наказав бійцям (що?) зупинитись.

Означення

Означенням називається другорядний член речення, який вказує на ознаку предмета і відповідає на питання який? чий? котрий? скільки? (в усіх їхніх відмінкових формах).

Означення бувають: узгоджені, неузгоджені, прикладки.

Узгодженим називається означення, виражене словом, що має такий самий рід (в однині), число та відмінок, що й означуване слово. Узгоджені означення виражаються:

— прикметниками:

Нам жорна ті (Зн. в.) із кам'яного віку (Р. в.) на танках варвари з Європи привезли (В. Симоненко);

— дієприкметниками:

Біліють смолоскипи грайливо пофарбованих ялин (В. Симоненко);

— прикметниковими та дієприкметниковими зворотами:

Десятків зо три вуликів, понакриваних покрівлями череп'яними й з кори, стояло серед гайка (Б. Грінченко);

— займенниками:

На цій землі все мужнє і натхненне, все пройняте любов'ю висоти (Р. Гамзатов);

— числівниками:

Аж на третій яр чути ваш базар (Народна творчість).

Неузгоджені означення пов'язуються з означуваним словом зв'язком керування або прилягання. Неузгоджені означення виражаються формами різних частин мови, які вказують на ознаку або належність предмета:

— іменниками в непрямих відмінках із прийменником або без нього:

Година (яка?) для праці настала (Леся Українка). Поволеньки голос (чий?) оповідача тихішає (Остап Вишня);

— займенниками його, її, їх (родовий відмінок від особових він, вона, вони у значенні присвійного): Сили (чиї?) його були вичерпані (І. Франко);

— прислівниками:

Зійшов над хатою місяць (який?) уповні (Марко Вовчок);

— неозначеною формою дієслова:

Спочатку у мене була думка (яка?) відмовитись (О. Довженко);

— словосполученням:

Карета (яка?) швидкої допомоги забрала її в лікарню (О. Копиленко).

Прикладкою називається означення, виражене іменником. Вона дає предмету нову назву:

Не сон-трава на могилі вночі процвітає, то дівчина заручена калину сажає (Т. Шевченко); Коли стемніє, до яблуньки-дички приходить дикий кабан-сікач і, перевертаючи купи листя, шукає яблучка (І. Цюпа).

Прикладками є власні назви при загальних словах: місто Харків, село Матусів, райцентр Шпола, річка Лопань, видавництво «Весна».

Прикладка може бути непоширеною, що складається з одного слова: гульвіса-вітер, річка Дніпро, зима-лихоманка; та поширеною, що складається з кількох слів: Колгосп«Шлях до комуни» вважався одним із передових у районі.

По відношенню до означуваного слова прикладка може стояти перед і після означуваного слова: Мати-природа щільно загорнула кожний качан у дванадцять ніжних прозорих пелюсток (О. Донченко); Весною Муха-ледащиця майнула у садок (А. Малишко).

Прикладки можуть узгоджуватися і не узгоджуватися з означуваним словом.

Неузгоджені прикладки, що означають назви підприємств, установ, газет, журналів і под., беруться в лапки і пишуться з великої літери: журнал «Наталі», завод «Іскра», поема «Сон», вафлі «Артек»; можуть приєднуватися до пояснюваного слова за допомогою слів імені, пам'яті, родом, на прізвище і под. і писатися з великої літери без лапок: турнірімені Ірини Дерюгіної, Харківський національний педагогічний університет імені Г. С Сковороди.

Узгоджені прикладки приєднуються до означуваного слова за допомогою слова як:Наталка як учениця, прапор як символ незалежності (кома у таких випадках не ставиться).

Прикладки можуть писатися окремо й через дефіс, що залежить від семантики поєднуваних складників.

1. Якщо прикладкою виступає видова назва, то дефіс між означуваним іменником і прикладкою не ставиться: місто Київ, ріка Москва, трава звіробій. Якщо ж у ролі прикладки виступає родова назва, то між означуваним іменником і прикладкою ставиться дефіс: звіробій-трава, Москва-ріка, Сапун-гора.

2. Якщо узгоджуваний іменник, що має атрибутивне (означальне) значення, виступає в ролі прикладки в постпозиції, він приєднується до пояснюваного іменника дефісом: Вовк-жаднюга, дівчина-красу-ня, хлопець-богатир.

Якщо такий іменник виступає в препозиції до означуваного іменника, то він пишеться окремо: богатир хлопець, жаднюга Вовк, красуня дівчина.

3. Пояснюваний іменник і прикладка можуть мінятися місцями (причому атрибутивну роль виконує іменник у постпозиції), між ними завжди ставиться дефіс: дівчина-грузинка й грузинка-дівчина, учитель-фізик і фізик-учитель, художник-пейзажист і пейзажист-художник.

4. Якщо прикладка входить до складу терміна, вона втрачає атрибутивне значення, перетворюючи словосполучення на складний іменник без сполучного звука. Такі іменники пишуться через дефіс: гриб-паразит, жук-короїд, заєць-русак, льон-дов-гунець.

Обставина

Обставиною називається другорядний член речення, який пояснює слово зі значенням дії чи ознаки, виражає характеристику дії, стану чи ознаки, ступінь їхнього виявлення, умови, за яких відбувається дія.

Види обставин розрізняють за їхніми значеннями на основі питань, на які вони відповідають:

— обставини місця відповідають на питання де? куди? звідки?:

Тече вода з-під явора, яром на долину (Т. Шевченко);

— обставини часу (коли? відколи? доки? як довго? з яких пір і до яких пір? до якого часу?):

В понеділок вранці щось дуже рано засвітилось у Хомишиній хаті (І. Нечуй-Левицький); У них класова чути нитка від давнини і по сьогодні (П. Тичина);

— обставини мети (для чого? з якою метою?): Виходить з дому Гриць Комар гуляти після школи (М. Пригара); На води Волги чи Дніпра своїх майстрів усі народи шлютьдля загального добра (М. Нагнибіда);

— обставини причини (чому? з якої причини?): Листя з суму жовтіє, а деяке з тугикривиться (Остап Вишня);

— обставини умови (за якої умови?):

Весело проходить свято при щасті, при достатках, а коли горе на душу налягло, коли туга за серце кусає — тоді свято не в свято (Панас Мирний);

— обставини допусту (незважаючи на що?):

Було, незважаючи на таку рань, душно (М. Коцюбинський); Усупереч хворобіхлопець продовжував навчання;

— обставини способу дії (як? яким способом?): Маю я святе синівське право з матір'ю побуть на самоті (В. Симоненко). Полудень люто шолом пропіка (Б. Олійник);

— обставини міри і ступеня (наскільки? у якій мірі?):

Вона вміла дуже добре куховарити (І. Нечуй-Левицький); Заспівував брат, і єднались в приспіві... до краю прозорі, до краю щасливі, гнучкі і дзвінкі молоді голоси (Л. Первомайський).

Обставини виражаються:

— прислівником:

Опівночі падатиму рясною росою (Т. Шевченко); Спросоння він голосно закричав (І. Нечуй-Левицький);

— іменником у непрямих відмінках (із прийменником або, рідше, без нього):

Шумить весна у силі й цвіті (М. Рильський);

— дієприслівником, дієприслівниковим зворотом:

У казані дозріває, булькочучи, каша (А. Малишко); Важко дихаючи, працювали бійці (О. Гончар);

— неозначеною формою дієслова:

Люди сходяться до приймачів новини послухати (М. Рильський).

Як і інші члени речення, обставини можуть бути виражені фразеологізмами:

Жив собі (як?) як вареник у маслі (Ю. Збанацький).

Окремим видом обставини є порівняльний зворот — частина простого речення, що містить у собі порівняння і зв'язується з пояснюваним словом порівняльними сполучниками як, мов, немов, неначе, мовби:

А вдома чекає відпочинок і сон, короткий (наскільки?), як літня ніч (М. Коцюбинський).

Порівняльний зворот від решти речення відокремлюється комою або (у середині речення) двома комами:

Борошно, мов біла кров, лилось (В. Симоненко).

ЦЕ ТРЕБА ЗНАТИ!

1. Порівняльний зворот може також виконувати роль означення:

Пущу над сонцем хмару, (яку?) як брову (П. Тичина); та іменної частини складеного присудка: Хлопець був наче молодий дубок.

В останньому випадку кома перед сполучником не ставиться.

2. Якщо перед порівняльним сполучником стоять слова зовсім, майже, то порівняльний зворот комою не відокремлюється: День був майже як влітку теплий.

3. Не виділяється і зворот, що став фразеологізмом: Товариства І виникали по селах як гриби після дощу (О. Минко).