12.Неозначена форма дієслова /інфінітив/

Інфінітив —це найбільш загальне вираження дії, він усвідомлюється в мові як початкова, або вихідна, дієслівна форма, що є центром всієї дієслівної системи. Інфінітив вживають тоді, коли потрібно назвати дію взагалі, не зазначаючи, хто її виконує, коли саме вона відбувається і т. д. Так подається назва дії, наприклад, у словниках.

Дієслова у формі інфінітива відповідають на питання: що робити? що зробити? Вони бувають доконаного й недоконаного виду (будувати — побудувати), а також означають перехідність і неперехідність дії та мають категорію стану. Наприклад, у реченні Як тебе та не любити, краю, мій ти краю (С.) інфінітив любити означає перехідну дію і має категорію дійсного стану, а в реченні Годі спати! Всі із хати — праця всюди — жде лиш нас (Ч.) інфінітив спати означає неперехідну дію.

Неозначена форма дієслова, або інфінітив, — це вихідна форма дієслівної парадигми. Вона називає дію, процес, не виражаючи їхнього відношення до особи, числа, часу й способу: робити, чекати, носити, спати. Для неозначеної форми дієслова характерні загальнодієслівні категорії перехідності — неперехідності, виду й стану: стояти — стати, укривати — укрити, умивати — умиватися, побороти — поборотися.

Синтаксичні функції інфінітива в порівнянні з іншими дієслівними формами ширші: він виступає в ролі підмета, самостійного присудка, присудкового слова, додатка, означення і обставини. Напр.: За партією йти— в щасті жити і цвісти (Н. тв.). Сівбу закінчити вчасно (газ.). Радвлада-мати не дасть бідноті погибати (Н. тв.). Така перемога давала нам право гнідих розпрягти і лягти на спочив (Підсуха). Поїдемо, мамо, учитись (Вас). У наведених прикладах інфінітив йти є підмет, жити і цвісти — присудкові слова, закінчити — самостійний присудок, погибати — додаток, розпрягти і лягти —неузгоджені означення, учитись — обставина мети.

У формі інфінітива виступають усі дієслова сучасної української літературної мови. Твориться неозначена форма за допомогою суфіксів -ти (‑ть). У публіцистичному, науковому та діловому стилях уживається неозначена форма дієслова з суфіксом -ти, в художньому та розмовному стилях поряд із формами, що мають суфікси -ти,зрідка вживаються інфінітиви зі скороченим варіантом суфікса -ть.

Між коренями, що закінчуються на приголосний, й інфінітивним суфіксом -ти можуть бути інші суфікси: -ну-, -ува- (-юва-), -а-, -и-, -і- (-Ї-): стук-ну-ти, мандр-ува-ти, гост-юва-ти, чит-а-ти, бач-и-ти, ум-і-ти, до-ї-ти. Ті корені, що закінчуються на передньоязикові приголосні д, т (вед-у, плет-у), ще на праслов'янському ґрунті зазнали внаслідок дисиміляції звукових змін (вед-у — вед-ти — вес-ти, плет-у — плет-ти — плес-ти). У сучасній українській мові це явище збереглося лише в небагатьох дієсловах: брести, їсти, класти, мести, прясти, розповісти, сісти, упасти.

Неозначена форма дієслова може використовуватися для вираження способу, вносячи в текст експресивне забарвлення. Вона вживається для посилення наказу, передачі необхідності дії, неминучості її: «Працювати на злагоду!» (газ.).