94. Складне синтаксичне ціле

Складне синтаксичне ціле (ССЦ) – це група речень, поєднаних синтаксичним, граматичним і інтонаційним зв'язком, що характеризується більшою смисловою закінченістю в порівнянні з реченням. Як правило, тексти членуються на деяке число ССЦ, але буває і так, що межі тексту і ССЦ співпадають (прикладом можуть служити короткі розповіді, що є тільки одним ССЦ). Кожне ССЦ має свою мікротему, яка грає роль основного зв'язуючого початку в названому відрізку тексту. Мікротеми складних синтаксичних цілих є складовими основної теми тексту. Не все ССЦ є однотемними. Іноді вони бувають і багатотемними. Виділяються три основні типи ССЦ: описові, оповідні і розмірковування. В описовому ССЦ мікротема розкривається в процесі характеристики предметів, явищ природи, осіб і т.п., що оформляється, як правило, у вигляді переліку їх ознак. Відмінними рисами даного типу є статичність і одночасність перерахованих явищ. В смисловому відношенні основними різновидами описових ССЦ можна вважати наступні: пейзаж, опис обстановки, опис портрета і характеристика. Оповідне ССЦ характеризується тим, що його мікротема розкривається в процесі розвитку дій, станів, подій і т.п. Цей тип ССЦ відрізняє динамічність, послідовність повідомлення. В оповіданні багато дієслів, а також слів, що вказують на послідовність дій: одного разу, спочатку, потім, потім, після цього, трохи згодом, пізніше, через деякий час, тоді, тут, раптом, несподівано, ось і, нарешті і т.п. Оповідний тип ССЦ протиставляється описовому. Основна відмінність представлена в антонімі їх головних характеристик: динаміка (в першому випадку) – статика (в другому). ССЦ типу розмірковування ґрунтується в логічному плані на висновку і є розвитком мікротеми, що складається з трьох частин: теза, доказ (аргументування) і висновок (висновок, узагальнення і т.д.). Але в названому типі не завжди спостерігається наявність всіх трьох частин: у кожному конкретному випадку може бути відсутній (або ж бути неявно виражена) якась з них (це відповідає в логіці повному або неповному, тобто скороченому, висновку). ССЦ типу міркування характеризуються причинно-наслідковим значенням, обумовленим їх структурою. В міркуванні часто використовуються слова, що вказують на хід розвитку думки і причинно-наслідкові зв'язки: чому, тому що, оскільки, адже, по-перше, по-друге, по-третє, тому, от чому. В чистому вигляді ССЦ описові, оповідні і розмірковування зустрічаються не завжди. Дуже поширеними є ССЦ, в яких спостерігається комбінація названих типів. Наприклад, в художній прозі часто зустрічаються ССЦ, в яких присутні і елементи опису, і елементи оповідання. Крім того і розмірковування може включати як елементи опису, так елементи оповідання. Це додає тексту виразність.

95.Пряма мова

Чужа мова, передана дослівно від імені того, кому вона належить, називається прямою мовою. Слова, що вказують, кому належить пряма мова і як вона висловлена. Називаються словами автора. 1. Пряма мова береться з обох боків у лапки. Причому в лапки беруться також знак питання, знак оклику і три крапки. Крапка і кома виносяться за лапки. 2. Якщо слова автора стоять перед прямою мовою, то після них ставиться двокрапка, а якщо в середині або після неї, то виділяються комою й тире і пишуться з малої букви. К.Д.Ушинський писав: „Якщо ви вдало виберете працю і вкладете в неї всю свою душу, то щастя само знайде вас”. „Три біди є у людини - смерть, старість і погані діти,” – говорить українська мудрість. 3. Якщо слова автора розривають пряму мову на межі двох речень, то після слів автора замість коми ставиться крапка. 4. Коли пряму мову передають у формі діалогу, тоді кожну репліку починають з нового рядка, перед нею ставлять тире і не вживають лапок. Інші розділові знаки ставлять, як звичайно при прямій мові. Коли чужу мову передають від себе, тобто непрямою мовою, то слова автора роблять головним реченням, а пряму мову – підрядним.

Основними способами відтворення чужого мовлення є пряма, непряма й власне пряма мова.

Пряма мова - це точно відтворене чуже мовлення зі збереженням форми, змісту та інтонації висловлювання. Вона може бути побудована у вигляді простих, ускладнених і складних речень, належати до різних типів речень за метою висловлення. Пряма мова супроводжується словами автора, які вказують, кому належить пряма мова й у який спосіб вона була висловлена. У складі слів автора є спеціальні слова, що вводять пряму мову, певною мірою з'ясовують її особливості: говорити, казати, повідомляти, відповідати, запитувати, зазначати, натякати, порадити, попросити, пояснювати, підкреслювати, зауважити, буркнути, думати: "Земля найкраще пахне восени", - говорить сам до себе Тимофій (М. Стельмах); "А що коли з ним насправді сталась якась небезпечна пригода?" - думав хлопець (О. Донченко).

з прямою мовою складається з двох частин: слів автора і прямої мови, які поєднуються без допомоги сполучників. Слова автора можуть стояти перед прямою мовою, в середині її або після неї, а також включати пряму мову.

Хрін каже: «Я добрий з м´ясом!», а м´ясо каже: «Я й без хріну добре!» (Народна творчість). «У двір, у двір заїздіть»,— розчиняючи ворота, каже Горпина (Панас Мирний). «Бачиш оцю скелю? — каже Гриць.— На ній живе Мати Вітрова» (Б. Крауш). «Ну що, згоден?» — питає цар. «Згоден!»— одказує Гриць (Б. Крауш). Пішла жінка в поле жати та й узяла з собою синочка, посадила його під копицю, обклала снопами, дала нехитрі іграшки і сказала: «Грайся, мій Іваси ку, бався, моє сонечко, не плач, моя квіточко», поцілувала і пішла (Б. Крауш).

Як слова автора вживаються:

1) дієслова із значенням мовлення, думки: казати, говорити, питати, відповідати, думати, заперечувати, кричати, звертатися, вигукувати, шепотіти та ін.;

2) дієслова, ускладнені вказівкою на мету висловлювання: докоряти, підтвердити, погодитися, порадити, піддакнути та ін.;

3) дієслова, що означають дії й емоції, які супроводжують висловлювання:посміхнутися, засмутитися, здивуватися, зітхнути, образитися, обуритися та ін.

Синонімічне багатство, різноманітність авторських слів є ознакою письменницької майстерності. Наведемо приклади речень із прямою мовою з повісті В. Дрозда «Семирозум».

«Горить, горить!»— кричать хлопчаки.

«Летить, хлопці»,— гукає Семирозум...

«Діду,— кажу — а що ви про сади Семирозума згадували?» «Хіба не чув? —дивується Кирик.— То ж Матвій Семирозум усе про ті сади ще за моєї молодості байки розповідав».

«Загорівсь..»— жадібно видихує Іванко.

«Загорівсь.. Полотно загорілося»,— понуро згоджуються хлопчаки.

«Треба змотати,— ліниво думає Семирозум,— треба змотати...»

«Дядьку Матвію, треба склеїти ще більшого змія з держалном для мене»,—захлинається словами Іванко.

«Мамо, їсти...»— долинає з печі.

— Добрий вечір, бабусю... — шепоче в темряву хати жінка і хреститься.

— Хто ще не забув старої Улити? — котиться з печі хрипло.

— Я тебе всьогісінького вранці вимию,— обіцяє Любка.— І витру чистим рушником...

Зразок розбору конструкції з прямою мовою

1. «У вигляді мови,— сказав Олесь Гончар, — дано людині великий дар».

2. Пряма мова: У вигляді мови дано людині великий дар; слова автора: сказав Олесь Гончар.

3. Слова автора переривають пряму мову.

4. Слова автора стоять у середині прямої мови, тому з обох боків виділяються комою й тире.

5. Пряма мова — це просте речення, розповідне, не-окличне, односкладне, поширене, повне; підмета немає, присудок — дано — виражений дієслівною формою на -но; речення безособове; дано (кому?) людині (непрямий додаток, виражений іменником у давальному відмінку); дано (як?) у вигляді мови (обставина способу дії, виражена двома іменниками); дано (що?) дар (прямий додаток, виражений іменником у знахідному відмінку); дар (який?) великий (узгоджене означення, виражене прикметником).

Слова автора — це просте речення, розповідне, неокличне, двоскладне, непоширене, повне.

6. «П», — а, — п».