Крапка з комою

–  між поширеними однорідними членами речення, особливо якщо в середині хоч би одного з них є коми;

–  між реченнями, що входять до СБР, коли вони поширені або в середині них уже є розділові знаки;

–  між реченнями – частинами ССР, зв’язаними сполучниками а, але, проте, однак, все ж таки:

І крізь мокру сніговицю бачу я вогонь червоний, наче сонце, що конає у молочній білій млі; а навколо нього мріють наче тіні чорних птахів (Леся Українка).

 

Двокрапа

– якщо перед однорідними членами стоїть узагальнююче слово, що вказує на перелік:

У густій мряці, білій як молоко, все пропадало: небо, гори, ліси, пастухи (М. Коцюбинський);

– між двома реченнями, що входять до складу СБР, якщо друге речення розкриває зміст першого або вказує на причину того, про що йдеться в першому реченні:

Лаврін не поганяв волів: він забув і про воли, і про мішки й тільки дивився на Мелашку (І. Нечуй-Левицький); Якби його так намалювати, – сказали б: то не чоловік сидить, то – сам сум! (Панас Мирний);

 

ТИРЕ

– між підметом і присудком,

а) коли останній виражений іменником або кількісним числівником у Н.в, а дієслова-зв’язки немає: Київ – столиця України; Три та сім – десять (примітка: якщо перед присудком-іменником є заперечна частка не, то тире не ставиться: Серце не камінь);

б) коли один із членів (або обидва) є інфінітивами: Говорити – річ нудна; Вік прожити – не ниву пройти гомінку (А. Малишко);

в) якщо перед присудком є частки це, оце, то, ось, значить: Поезія – це завжди неповторність (Л. Костенко); Це таке щастя – любити людей (О. Гончар);

– перед єднальним сполучником між двома присудками, якщо другий з них виражає щось несподіване або різко протилежне: Земля на прощання усміхнулась – і потемніла (Панас Мирний); Повечеряємо – і за роботу (Г. Тютюнник);

– перед узагальнюючим реченням після однорідних членів речення День, вечір, ніч, ранок – все біле, все тьмяне (Леся Українка);

– на місці пропущеного члена речення, переважно присудка: Праворуч – сонце, ліворуч – місяць, а так – зоря (П. Тичина);

– для виділення прикладки в кінці речення, якщо перед нею можна, не змінюючи змісту, вставити а саме: У своїм невеличкім гурточку він завів новину – гуртову роботу;

–  між частинами заперечного порівняння (То не вітер буйний, то не вода бурхлива, – то козак плаче);

– між реченнями, що входять до СБР чи ССР, якщо в другому з них подано висновок або наслідок дії першого: Защебетав соловейко– пішла луна гаєм (Т. Шевченко); Крутнувся грудень сиво над дубами – і затремтів, снігами повнячись, багрець (М. Стельмах);

– між частинами СБР, в якому перша частина виражає причину або умову, а друга – наслідок: Як тільки займеться десь небо – з другого боку встає зараз червоний туман і розгортає крила (М. Коцюбинський); або коли зміст речень різко протиставляється: Ще сонячні промені сплять – досвітні огні вже горять (Леся Українка);

– між двома або кількома власними іменами, сукупністю яких називається вчення, теорія, науковий закон: Фізичний закон Бойля – Маріота;

– між двома словами на означення просторових, часових або кількісних меж: Автотраса Київ – Одеса; Пам’ятки ХІІ–ХІІІ ст.;

– для виділення вставлених словосполучень і речень: А тоді зопалу – не встигло радіо попередити! – вернулися морози (В. Яворівський);

– для спеціально підкреслюваної паузи: І віримо, що переможем – ми, і знаємо, що не вмремо – ніколи!;

– разом із комою у періоді: Як тільки ясний день погасне і ніч покриє божий мир, і наше лихо трохи згасне, і стихне людський поговір, – я йду до берега крутого...(Л Глібов);

–  перед початком прямої мови, якщо вона починається з абзацу.

ДУЖКИ

–  підзаголовки, пояснення іншомовних та маловідомих слів: Вокатив (кличний відмінок) – форма іменника, що означає особу, до якої звертаються;

–  вставлені конструкції: Там батько плачучи з дітьми (А ми малі були і голі), не витерпів лихої долі (Т. Шевченко);

–  ремарки у драматичних творах.

ЛАПКИ

–  цитати;

–  власні назви організацій, книг тощо.