70. Складне речення

Складним називається речення, що складається з двох або кількох простих речень, об'єднаних в одне ціле за змістом та інтонацією.

Залежно від способу поєднання простих речень у складному розрізняються такі основні види складних речень: складні сполучникові речення і складні безсполучниковіречення.

Прості речення в складному втрачають інтонаційну завершеність. Інтонацію кінця має все складне речення, а не кожне з простих, що входять до нього. Так, у реченні Ішов дрібний густий дощик, і сіра імла застилала берег відбувається підвищення тону в кінці першої його частини, далі робиться пауза і пониження голосу на останньому слові, що означає інтонаційну завершеність складного речення.

Складні сполучникові речення поділяються на дві групи:

1) складні речення із сурядними сполучниками (складносурядні речення). У складносурядному реченні прості речення, що входять до нього, — рівноправні, незалежні одне від одного, тобто з'єднані сурядним зв'язком як однорідні члени речення;

2) складні речення з підрядними сполучниками і сполучними словами (складнопідрядні речення). У складнопідрядному реченні одне просте, що входить до його складу, залежить від іншого і з'єднане з ним підрядним зв'язком.

71.Види складних речень

72.Засоби синтаксичного зв’язку у складних реченнях

Зміст складного речення є цілісним синтаксичним вираженням єдиної складної думки й зумовлений змістом його складових частин. 

Залежно від способу поєднання простих речень у складному розрізняють такі основні види складних речень:  а) складні безсполучникові речення; б) складні сполучникові речення.

Сурядний зв'язок передбачає синтаксичну рівноправність частин (від однієї частини до іншої не можна поставити питання).  Підрядний зв'язок передбачає синтаксичну нерівноправність частин (від однієї частини до іншої можна поставити питання). 

73.Безсполучникові складні речення

До безсполучникових складних речень належать такі синтаксичні конструкції, компоненти яких об'єднуються в одне змістове й синтаксичне ціле без сполучників і сполучних слів, за допомогою інтонації та інших синтаксичних засобів. Інтонація є основною в зв'язку предикативних одиниць безсполучникових речень; вона може визначати характер синтаксичних відношень між частинами складного речення і передавати найрізноманітніші відтінки значень. Напр.: «Не забувай віри своєї, мови рідної, вдома її не помічаєш, тую мову, на чужині ж вона мов батько, і мати, і вся Україна» (С.Плачинда, Ю.Колісниченко). При спокійній інтонації відношення між частинами єднально-перелічувальні, при напруженій, підкресленій інтонації відношення між частинами набувають наслідкового і протиставно-зіставного значення: Не забувай віри своєї, мови рідної, (бо) вдома її не помічаєш, тую мову, (а) на чужині ж вона мов батько, і мати, і вся Україна.  Безсполучникові речення в порівнянні із сполучниковими стилістично більш марковані, вони широко вживані в текстах, розрахованих на слухачів. Передусім це художній текст, орієнтований на «внутрішнє проговорювання», особливо в тих його частинах, що імітують розмовне мовлення; це публіцистичний текст, що передбачає сильний вплив на слухачів, читачів; ораторський виступ, полемічний телерадіокоментар тощо. Відсутність сполучників замінюється також ситуацією, жестом, мімікою. І чим частіша при комунікації їхня роль, тим частіше виникають у мовленні безсполучникові конструкції: «Сміються, плачуть солов'ї і б'ють піснями в груди: Цілуй, цілуй, цілуй її — знов молодість не буде» (О.Олесь); «Повечорів мій день, туман поле ясне укриває, я дивлюсь, хвилюючись, навколо, — мені треба поспішати» (О. Довженко).  Розрізняють чотири типи інтонації безсполучникових речень: перелічувальну, зіставну, обумовлену і пояснювальну. Перелічувальна інтонація створює «округлу», спокійну структуру; вживається для опису, розповіді; зіставною користуються в динамічних висловах, контрастних за природою; обумовлена інтонація може вказувати на причину, наслідок, умови, за яких відбувається дія; пояснювальна інтонація надає реченню логічної послідовності викладу, деталізує, конкретизує зміст частини безсполучникового речення.  Окрім основного засобу зв'язку компонентів складного безсполучникового речення (інтонації), вживаються також додаткові: семантичне співвідношення частин, паралелізм видо-часових форм дієслів-присудків, контактні слова, анафоричні елементи, своєрідна синтаксична структура (неповнота однієї з частин, загальний другорядний член речення, повторення окремих членів речення, порядок розміщення частин).  1. Між предикативними частинами безсполучникового речення, як і сполучникового, неодмінно існує семантичний (змістовий) зв'язок. За метою вислову в безсполучниковому складному реченні можна зосередити синтаксичні відношення як одного, різко окресленого значення, так і відтінки кількох різних значень: «Правдиве слово існуватиме вічно, брехня — всього одну хвилинку» (Заповіт Божий) — відношення між частинами — зіставні; «Я знаю: мова мамина — свята, в ній вічний, незнищенний дух свободи» (М.Адаменко) — відношення між частинами — пояснювальні; «Вони обнялися, мов брати, і стояли вражені: під ними Поділ у садах, церкви, красиві будинки; довкола — нескінченна оболонь, Дніпро, задніпрянська далечінь, ліси, луки і небо зовсім близько» (С.Плачинда) — відношення між частинами речення передають відтінки і причинових, і пояснювальних значень.  2. Зв'язок безсполучникових речень передається й за допомогою відповідних (паралельних) видо-часових форм дієслів-присудків. У таких реченнях присудки виступають в однотипних формах способу, виду та часу: «У секунді торкнув смичком чутливе тіло скрипки чорновусий молодик, за ними затінькотів на цимбалах, гейби розсипавсрібні горошинки, цимбаліст, до них ще ближче підступив на перший погляд дядькуватий, із загрубілими й наче вузлуватими пальцями кларнетист...» (В.Качкан); «Блакить мою душу обвіяла, душа моя сонця намріяла, душапричастилася кротості трав — добридень я світу сказав» (П.Тичина) — у реченнях присудки виражені дієсловами минулого часу, доконаного виду, дійсного способу.  3. Контактні слова, в ролі яких виступають, як правило, антоніми, вживаються для зв'язку частин безсполучникових речень із метою передачі інтонації та відношень зіставності в художніх, публіцистичних, наукових текстах тощо. Це такі пари антонімів, як згори — знизу, тут — там, далі — ближче, один — другий, спереду — позаду, звідси— звідти, справа — зліва...: «Там ріка вирує сонцем, плавні аж до млинів синіють, тутмаки палають усюди по пустирищах — скільки їх насіяла весна!» (О.Гончар); «По той бік гора, по цей бік — друга» (нар. пісня).  4. Як засіб зв'язку безсполучникових складних речень додатково використовуються анафоричні елементи (інформативно недостатні слова, що вказують на попередні чи наступні слова або ж посилаються на сказане раніше): він, такий, наступний, ось, ось що, ось як, різний, однаковий, питання, думка, умова, головне, тоді, то... зажди ось: «Зустрінеш кого-небудь, покохаєш — тоді не тільки в місто, на край світу з ним підеш» (О.Купрін); «Земля дочекалась і сонця, і рясту, і цвіту, Душа, мов калина, росте і цвіте від тепла, Нічого не треба, нічого не хочу від світу, Одне — аби мати на білому світі була» (М.Сливоцький).  5. Зв'язок частин безсполучникового складного речення посилюється особливою синтаксичною побудовою конструкцій. Серед таких особливостей розрізняють: 1) наявність спільного другорядного члена речення; 2) повторення слів (членів речення); 3) речення з незаміщеною синтаксичною позицією, які потребують доповнення першої частини; 4) закритість структури; 5) паралелізм побудови.  Безсполучникові речення з окресленими змістовими відношеннями легко перебудовуються в сполучникові, тому можна говорити про синонімічні конструкції безсполучникових та деяких типів сполучникових сурядних і підрядних речень. Щоправда, введення сполучників суттєво конкретизує змістові відношення, впливає на структуру синтаксичних конструкцій: «Колишеться на срібних павутинках липень: бджоли зависають на братчиках, на білих кашках, позумкуючи, гойдаються, як дзвіночки, (а) золотистокрильці злітають над різнотрав'ям, громадяться в зграйки, плавають над рожевим квітом, (і) дурманять голову запахи свіжої отави...» (В.Качкан) — безсполучникове речення з єднально-перелічувальною інтонацією при перебудові набуває протиставних і пояснювальних відношень. (Коли) любиш — скажи, (а) не любиш — (то) мовчи. У багатьох безсполучникових реченнях синтаксичні відношення не відповідають тим, що виражаються сполучниками сурядності й підрядності. Такі конструкції не можна перебудовувати, вони не мають паралельних синонімічних сполучникових речень: «Голосами, небесами напилися далі, Десь копита одзвеніли, одгули печалі, Тільки хмари, тільки небо та віків відлуння, Тільки тирси золотої тихе дивоструння» (С.Тельнюк); «З полтавської Богданівки, з біленької селянської хати, рушила у світи творчість народної художниці Катерини Білокур, пішла до людей її малярська поезія, сповнена якоїсь майже магічної сили, майже фантастичної краси» (О.Гончар).   Залежно від змістових відношень між частинами безсполучникового складного речення, характерної інтонації та синонімії з сурядними й підрядними сполучниковими реченнями виділяють речення з однотипними і різнотипними частинами. У свою чергу, однотипні речення можуть мати відкриту та закриту структуру і передавати відтінки єднальні, перелічувальні, зіставні, протиставні. Різнотипні речення мають тільки закриту структуру і виражають умовні, часові, допустові, причинові, наслідкові, пояснювальні, з'ясувальні відношення.  Однотипні речення характеризуються однорідністю, рівноправністю частин, вимовляються з паузами між компонентами складного речення, змістові відношення в них близькі до сурядних. Серед однотипних речень виділяються єднальні, перелічувальні та зіставно-протиставні.  Єднально-перелічувальні складні безсполучникові речення виражають одночасність або послідовність дії, дієслова-присудки яких співвідносні в часі. Між частинами таких речень можна вставити сполучник і, якщо в реченні дві частини, та інші єднальні сполучники, якщо в реченні кілька частин. Напр.: «Гарячою зеленою барвою горить на сонці ячмінь, широко стелиться килим ясно-зеленого вівса, далі, наче риза рути, темніє просо» (М.Коцюбинський); «Тільки зорі в небі сяють, шепче лист, шумить Дунай, поміж себе розмовляють, шепотять: кохай, кохай...» (С.Гулак-Артемовський) — ці речення виражають єднальні відношення, одночасність дії. Інтонація однотипна за ритмом та мелодикою частин, однаковим підвищенням на кінці некінцевих частин, остання частина вимовляється з пониженням тону. Одночасні єднальні й перелічувальні безсполучникові речення мають відкриту структуру і можуть безмежно збільшувати кількість частин, наближаючись до тексту певної ритмомелодики: «А там дома, на Вкраїні, зараз цвітуть вишні, сливи; яблуні, мов наречені у ніжно-фіалковій фаті; в білому шумовинні груші; бджоли гудуть, наче в мідні труби; батько ходить між деревами, кропить їх водичкою, розведеною з медом — будуть пахнути дерева, принаджувати бджоли...» (С.Плачинда, Ю.Колісниченко).   Перелічувальні речення, які виражають послідовність дії, вживаються з дієсловами-присудками доконаного виду, описують події, явища, що відбуваються в певному порядку: «Надворі вже стемніло, десь далеко на небі засяяла перша зірка, згодом, мов величезна антонівка, викотився жовтий місяць» (Є.Івженко). Єднально-перелічувальні безсполучникові речення стилістично нейтральні, вони поширені в художньому й публіцистичному стилях, у науково-популярних текстах і вживаються для опису зовнішності, краєвиду, для характеристики персонажа.  Зіставно-протиставні безсполучникові речення складаються з двох частин, мають закриту структуру. В таких реченнях зіставляються або протиставляються явища, які відрізняються одне від одного. Інтонація зіставно-протиставних речень підвищена в першій частині і понижена у другій. Зіставні відношення виражаються також особливим розміщенням логічно наголошених слів, лексичним складом, структурним паралелізмом: Стоїш високо — не будь гордим, стоїш низько — не гнися (приказка) — зіставно-протиставні безсполучникові речення поширені в розмовному мовленні, часто використовуються в приказках, афоризмах, сентенціях.  Безсполучникові складні речення з різнотипними частинами, в яких одна частина залежить від іншої за семантикою та інтонацією, мають закриту структуру. Різноманітні синтаксичні відношення виражаються в них ритмомелодикою, певним порядком розміщення частин, лексичним складом компонентів. Співвідносні з ними сполучникові підрядні речення мають різноманітніші відтінки відношень, але й безсполучникові складні речення виявляють великі можливості для вираження відношень підрядності. За характером цих відношень виділяють: 1) обумовлені; 2) причиново-наслідкові; 3) пояснювальні.  В обумовлених складних реченнях одна з частин указує на умови, необхідні для здійснення якогось явища, процесу в другій частині. Обумовленість явищ буває умовною, допустовою, часовою з різноманітними відтінками значень або ж суміщенням їх в одному реченні. Обумовленість може бути, залежно від лексичного наповнення, конкретною в часі або ж постійною (необхідною) для виявлення синтаксичних відношень. Напр.: «Ще з пелюшок дитину привчали любити і шанувати хліб. Будь-яке свято чи обряд не обходилися без паляниці. Народжувалася дитина — йшли з хлібом, виряджали сина в далеку дорогу — мати у в язувала в рушник житній окраєць, справляли весілля чи будували хату — неодмінно приходили з книшем, дорогих гостей також зустрічали хлібом-сіллю» (В.Скуратівський); «Не посадив жодного дерева за своє життя — плати чисте повітря» (О.Довженко), «Настучиться, нагримиться — дрібен дощик піде, насудяться воріженьки — дівка заміж піде... (Маруся Чурай)— у реченнях умовні відтінки переплітаються з часовими. Інтонація в обумовлених реченнях найвища на логічно наголошеному слові першої частини, значна пауза між частинами і рівна — в другій частині.  Граматичною ознакою обумовлених речень є наявність у другій частині займенникових слів так, тоді, що підкреслюють структурний і семантичний зв'язок частин: «Впаде мороз на яблуневий цвіт — тоді залишимося без врожаю...» (П. Панч).  У складних безсполучникових реченнях обумовленого типу вживаються різні форми дієслів-присудків (умовного, наказового способу), синонімічні форми часу (майбутнього в значенні минулого, теперішнього). У порівнянні з підрядними сполучниковими такі речення більш експресивні, динамічні. Частини обумовлених речень за структурою часто являють собою неповні, односкладні речення. Неповнота надає таким синтаксичним конструкціям відтінку узагальненості: «Коли зникає народна мова — народу більше нема! Відберіть у народу все — він усе може повернути, відберіть мову — він ніколи більше не створить її: вмерла мова в устах народу — вмер і народ» (К.Ушинський); розмовності, що найяскравіше виражається в піснях, прислів'ях, приказках: «Глибше орати — більше хліба мати» (нар. творчість); «Сонце вставало — скрізь на небі чисто, де-не-де хмарка гуляла на волі, Тихо в діброві — тільки ледве листом щось промовляє висока тополя...» (О.Афанасьєв-Чужбинський).  Різнотипні безсполучникові речення можуть передавати причинові та причиново-наслідкові відношення. Інтонація таких речень попереджувальна, «неспокійна», між частинами — значна пауза. Змістові відношення залежать від побудови і лексичного наповнення першої частини, в другій частині — вказується причина або наслідок: «Після косовиці починаємо гребти сіно гуртом, потроху міняється і наш чарівний світ; батько, дід, дядько стають мовчазними і збентеженими, якась підозра проявляється в очах: вони починають ділити копиці» (О.Довженко).  Пояснювальні безсполучникові складні речення передають відношення з'ясувальні, означальні, приєднувальні, власне пояснювальні. За характером відношень вони можуть створювати: 1) одну комунікативну одиницю, частини якої тісно пов'язані між собою (одна з частин включає структурний елемент, що потребує наявності другої частини): «Розкажу тобі думку таємну, легкий здогад мене обпік: я залишуся в серці твоєму на сьогодні, на завтра, навік» (Л.Костенко); «Я знаю: кожній дитині потрібна ласкава увага батьків» (В.Сухомлинський). Такі речення називають власне пояснювальними. Якщо друга частина безсполучникового складного речення доповнює, поглиблює, конкретизує зміст першої частини, то відношення в реченні мають приєднувальний характер: «Весна приходить у Болотню розважливо, поволі, без поспіху: спочатку порядкує вона в лісах, відтак зупиняє свій лет у сосновому переліску, вже потім вступає на пагорби та зарінки» (В.Качкан); «Мов тихоплинь літньої ріки, розлилася музика: вона одразу брала кожного за серце, виймала з найчерствішої душі власну струнку й підстроювала її під оцю, розлогу й, хотілося вірити, щасливу...» (В.Качкан).  Безсполучникові речення ускладненої структури — це різного роду комбінації однотипних і різнотипних речень, які можуть об'єднуватись із сполучниковими в складну синтаксичну конструкцію. Вживаються для опису подій, явищ, у роздумах, поширені в публіцистиці, художній літературі: «Спершу її [Катерини Білокур] картини побачила Полтава, потім Київ, Москва, потім вони з'явилися в Парижі, біля них товпились відвідувачі міжнародних виставок: хто ж авторка цих незвичайних полотен?» (О.Гончар); «Гроза пройшла: зітхнули трави, квітки голівки підняли, І сонце, тепле і ласкаве, спинило погляд на землі» (О.Олесь).