96.Основи української пунктуації

Пунктуація забезпечує потреби писемного спілкування. Вона становить частину графічної системи мови, використовує для писемного членування знаки, які допомагають розуміти зміст написаного. Проте сучасна система розділових знаків не може передати на письмі всього багатства інтонаційних відтінків усного мовлення.

Розділові знаки використовують для такого членування писемного мовлення, яке не може передаватися ні морфологічними засобами, ні порядком розміщення слів.

Пунктуація – це система правил про вживання на письмі розділових знаків; розділ мовознавства про використання розділових знаків.

Пунктуацією також називають і самі розділові знаки. Українська пунктуація, як і пунктуація інших слов’янських мов, почала формуватися з виникненням книгодрукування (ХVІ ст.). Текст у давніх рукописах писали без поділу на слова. Нечисленні розділові знаки (крапка, крапки, три крапки, проставлені трикутником; чотири крапки, розміщені ромбиком) були зумовлені переважно суб’єктивними чинниками – необхідністю перепочинку того, хто писав. На початку ХV ст. з’явилася кома, а у 1513 р. під впливом граматики венеціанського друкаря Альд Мануція – інші розділові знаки, використання яких уже пов’язане з певними нормами.

Принципи української пунктуації

Українська пунктуація, будучи складною і розвинутою системою, ґрунтується на трьох принципах:

1. Синтаксичний (структурний). Згідно з ним розділові знаки ставляться на межі частин складного речення, в реченнях з однорідними членами, відокремленими другорядними членами, вставленими і вставними конструкціями, звертаннями тощо. Вони зумовлені структурою речення і тому є обов’язковими.

2. Смисловий принцип. На цьому принципі, як і на синтаксичному, ґрунтуються розділові знаки у складному і в простому реченні, ускладненому відокремленими другорядними членами, передусім означеннями і прикладками, які порівняно з невідокремленими мають більше змістове навантаження: Вірний син трудової поневоленої України, Шевченко став виразником дум і сподівань народних (О. Гончар). Відокремлена прикладка має додаткове обставинне значення. Смислову функцію виконують і крапки: ...підняв смичок... і скрипка ожила! (Л. Костенко).

Особливо важлива роль цього принципу у складних безсполучникових реченнях: Вогонь перекидається на хату, солом’яна стріха займається, пожежа швидко поймає хату (Леся Українка) (наявні темпоральні відношення – послідовність подій) – Вогонь перекидається на хату – солом’яна стріха займається, пожежа швидко поймає хату (причиново-наслідкові відношення).

3. Інтонаційний принцип. Тісно пов’язаний із смисловим, тому розділові знаки можуть бути різними: Я бачу, погляд твій палає від погорди (Леся Українка) (вставне речення) – Я бачу: погляд твій палає від погорди (складне безсполучникове).

За інтонаційним принципом ставляться розділові знаки в кінці речення – ? ! ., часто і в середині – Тату, візьми мене з собою – Тату!Візьми мене з собою (підвищена емоційність, особлива видільна інтонація зумовлюють знак оклику).

Інтонаційний принцип реалізується у зв’язку зі структурним та смисловим. Здебільшого усі три принципи взаємодіють одночасно. Поєднання принципів розстановки розділових знаків свідчить про розвиток сучасної української пунктуації, її гнучкість, що дає змогу передавати найтонші відтінки змісту та структурне різноманіття.