5. Кластеризація як механізм підвищення конкурентоспроможності та соціальної спрямованості аграрної економіки

Глобалізація сучасної економіки відсуває на другий план її традиційний поділ на сектори та галузі, і в якості основного організаційного підходу дедалі більшого значення набуває кластерна організація розвитку. Підтвердженням цьому є практичне розгортання перебудови організації

виробництв і територій на кластерних засадах в країнах Європи, Азії, Північної Америки та інших.

Класичним вважається поняття „кластер", М. Портером: "Кластери - це сконцентровані за географічними ознаками групи взаємопов'язаних підприємства, спеціалізованих постачальників та постачальників послуг; підприємств у відповідних галузях, а також пов'язаних з їхньою діяльністю організацій у певних галузях, що конкурують, але разом з тим ведуть спільну роботу".

З цього визначення випливає, що це міжгосподарське територіальне об'єднання не тільки взаємодоповнюючих підприємств (як великого бізнесу, так і малого підприємництва), що співпрацюють між собою, формуючи замкнутий технологічний цикл великотоварного виробництва і реалізації конкурентноспроможної кінцевої продукції (товарів, послуг), а й інфраструктурних складових, що створюють умови для виробництва і просування продукції учасників кластера на продуктовому ринку, в числі яких органи державної влади та наукові установи.

У зарубіжній літературі як класичний приклад розбудови ефективних кластерів розглядається Силіконова долина, де зосередилося виробництво електроніки, і на цій економічній основі забезпечено розвиток штату Каліфорнія, а також розвиток штату Арканзас на основі інтенсивного розвитку птахівництва.

Наведені приклади підводять нас до розуміння основного спрямування кластерної теорії як інструменту обґрунтування шляхів підвищення конкурентоспроможності територій і розміщених на ній виробництв за ра- хунок використання ефекту масштабу та замкнутого циклу виробництва. Це забезпечується шляхом підвищення конкурентоспроможності учасників кластера, їх здатності до інновацій, а також ініціювання нових видів діяльності.

Перш за все більша продуктивність учасників кластеру забезпечується за рахунок використання природних, географічних і історичних переваг, які властиві тій або іншій території, її ресурсів (земельних, добувних, людських, рекреаційних тощо). Самі по собі ці переваги не можна використати, якщо не буде налагоджене великомаштабне і якісне виробництво партій продукції і/або комплексу послуг, що неможливо зробити, якщо не налагодити прямі постійні довірчі зв'язки між учасниками технологічного процесу на основі їх взаємної зацікавленості у спільній діяльності. Ефект масштабу при цьому проявляється не тільки у зростанні обсягів виробництва, а й у зниженні трансакційних витрат. Тому кластерна організація розвитку спрямована на підвищення конкурентоспроможності сільськогосподарських підприємств.

Ще одна перевага спільної діяльності в межах кластера полягає в тому, що налагоджується обмін ідеями і нововведеннями на основі співробітництва та конкуренції, часто під тиском взаємних вимог і претензій учасників (до якості та кількості сировини, комплектуючих, упаковки, сервісу, організації взаємовідносин тощо), стимулюється отримання нових знань та інформації,

підвищення професійної майстерності і кваліфікації, впровадження нових технологій, залучення до вирішення техніко-технологічних та організаційно- економічних проблем. Тобто, в кластері проявляється ефект синергії не тільки від ефективнішого використання традиційних ресурсів виробництва, а й нетрадиційних інноваційних, суттєво збільшує конкурентні переваги його учасників. Звідси висновок - кластерна організація розвитку у сільському господарстві має інноваційну спрямованість.

Можуть створюватися два типи агропромислових об'єднань кластерної організації:

як об'єднання підприємств, що діє на основі договору про спільну діяльність (пакета двосторонніх договорів) без створення юридичної особи та без об'єднання вкладів її учасників (аналог з радянської практики - НВО або РАПО);

як об'єднання підприємств будь-якої організаційно-правової форми, що створене відповідно до законодавства (аналог з радянської практики - трести радгоспів, наприклад, Київський овоче-молочний трест).

Зрозуміло, що радянську практику формування конкурентоспроможних агропромислових об'єднань потрібно адаптувати до нових економічних реалій. При цьому доцільно використати накопичений міжнародний досвід. Так, у країнах ЄС, Канаді, Австралії, СІЛА та інших державах із розвинутим сільським господарством особлива роль в організації великотоварного конкурентоспроможного агропромислового виробництва належить не корпоративним об'єднанням, в основу діяльності яких покладено концен- трацію власності, а кооперативно-асоціативним об'єднанням самостійних сільськогосподарських підприємств, створюваних з метою спільної діяльності для просування їхньої продукції на ринках. Це об'єднання кластерної організації, в основу якої покладені державно-приватне партнерство і міжгосподарське самоврядування. Оптова реалізація понад 2/3 сільгосппродукції в цих країнах здійснюється не через комерційних по- середників, а завдяки діяльності самоврядних господарських або державно- господарських об'єднань.

Доцільно вивчити також досвід кластерних ініціатив, що реалізуються в багатьох регіонах Російської Федерації. Так, у Білгородській області за активної участі особисто губернатора та із залученням Всеросійського науково-дослідного інституту економіки сільського господарства й інших наукових установ результативними є ініціативи з формування молочного, м'ясного та птахівничого кластерів.

Кластерний підхід перспективний і з погляду забезпечення соціально- економічного розвитку сільських територій. Наприклад у Білгородській області на основі кластерного підходу розроблено концепцію розвитку со- ціальної інфраструктури сіл. В її межах планується створення багатокомпонентного соціального кластера у 287 поселеннях. Його основними функціями є благоустрій територій, розвиток медичної, освітньої сфер, модернізація транспортної і телекомунікаційної мереж, поліпшення побутового й торговельного обслуговування жителів області. Основна мета

створення такого кластера - збереження сільського укладу життя.

Наше концептуальне бачення соціальної кластеризацїї як способу концентрованого соціального облаштування сільських жителів дещо відрізняється від наведеного.

Соціально-економічну кластеризацію розглядаємо як «облаштування сільських поселень і територій із сучасними агропромисловою, агросервісною, житловою та культурною зонами (з формуванням агромістечок, або курортних зон, або приміських поселень, або інших, характерних для території брендів) на засадах економічної самодостатності й сталого розвитку територій».

Розбудова сучасних сільських поселень у місцях концентрації агропромислової інфраструктури, а отже і робочих місць – чи не єдиний шлях створення належних проживання людей на селі з огляду на тенденції занепаду сіл й обмежені можливості державного бюджету. Цим шляхом просувається Білорусія, в якій на базі великих агропромислових підприємств розбудовується агромістечка.

Таким чином, доцільно цілеспрямовано формувати територіально- виробничі агропромислові кластери з високим рівнем спеціалізації і концентрації провідних в регіонах галузей агропромислового виробництва для найповнішого використання природних і просторових переваг сільської території, та на цій економічній базі розбудовувати соціально-економічні кластери для створення гідних умов життєдіяльності сільських жителів і формування привабливого обличчя українського села.

Перехід на кластерну організацію розвитку агропромислового виробництва та сільських територій має знайти відображення в аграрній і соціальній політиці держави як довгострокове програмне завдання, успішне виконання якого потребує координації зусиль виробничих формувань, органів місцевого самоврядування, регіонального й державного управління, науки та освіти, спрямування їхніх складених коштів на спільне досягнення визначених для кожного агропромислового й соціально-економічного кластера напрямів і пріоритетів.