49. Культ пращурів в обрядах українців.

Для Традиційних уявлень українців, як і для багатьох інших народів іем ної кулі, модель світу складалася з небесного, земною и потойбічного, Світоглядні уявлення відбивалися в поглядах на померлих родичів як таких, котрі здатні опікуватися добробутом і щастям живих. У духовній культурі українців до недавніх часів зберігалося чимало традицій поклоніння своїм померлим родичам. Найвиразніше це виявляєтьсяв календарній та родинній обрядовості, під час особливо значущих подій в особистому житті людини чи кульмінаційних точок у природі, зокрема при зміні пір року. За давніми віруваннями багатьох народів світу, шанобливе ставлення ю померлих зумовлює благодатну дію на живих, сприяє регулярним змінам у природі, урожайності полів і садів, плодовитості й розмноженню. У новорічній обрядовості українців поминання померлих відбувалося піл час Святого вечора. Основна обрядова страва Святвечора - кутя з медом була поминальною. Миску з кутею і ложками в ній залишали на ніч па столі (у деяких місцевостях на покуті), ставили воду й вішали чистий рушничок, щоб душі родичів могли бути на святковій трапезі. За повір'ям, померлі сходилися до хати звечора, і коли домочадці сідали за стіл, то дмухали на паву перед тим як сісти, "щоб не присісти чиюсь душечку". Спеціально випечений різдвяний хліб-книш, який давали на Новин рік посівальникам в окремих селах Галичини, мав назву "душа", що ГЯКОХ пов'язано з шануванням душ померлих. У дні переходу від зими до весни, з проводами зими поминали й померлих. Так, в окремих районах України (Волинь, Полісся) готувалипироги з сиром і залишали на покуті на всю ніч в останній день . Найвеличніші поминання припадають на перший Післявеликодній день. І це не випадково, бо з зимового сну пробудилася й ожила.Умилостивлені шановані пращури будуть сприяти добру, врожайності, шлюбам, д<м гаті У західних областях поминальні післявеликодні дні називають "могилки", "діди", на Київщині — "гробки", "проводи". Тиждень після Зелених свят (Русальний Великдень) є також поминальним для утоплеників, померлих нехрещених дітей. На Спаса літо з осінню зустрічається. Цей день та день напередодні є поминальними, як вияв вдячності за новий урожай, прохання забезпечити врожайність на наступний рік. Від Покрови, яка символізувала прихід осені, поминали померлих щосуботи. Справляли поминальні обіди вдома, а також носили "мисочки" до церкви і там відправляли панахиду. Розносили паляниці, калачі бідним та старим людям на селі. Особливо важливими поминальними осінніми суботами були:Кузьми-Дем'янова, Михайлова, які випадають на перехідний період вії осені до зими. Найповніше збереглися традиції осіннього поминання на Лівобережжі та Поліссі. Зокрема, на Чернігівщині в Дмитрову суботу йшли до церкви поминати "дідів". Брали по п'ять паляниць, склянку меду і пару яєць, як на Великдень і Трійцю.На Полтавщині та Сумщині відправляли панахиду в церкві, але ще й обов'язково скликали на поминальний обід до хати.

50. Матеріальна культура українців: система землеробства в історичному розвитку.

Традиційними видами господарської діяльності українського народу з давніх-давен були скотарство, рибальство, мисливство, бджільництво. Однак найголовнішим завжди залишалося землеробство. Українці — нація зі стародавньою високорозвиненою землеробською культурою. Населення займалося тут мотичним землеробством ще в епоху неоліту — VI—IV тис. до н. е. Сприятливі кліматичні умови: помірно холодна зима, літо з дос­татньою кількістю як теплих сонячних днів, так і дощів; родючі ґрунти переважно чорноземи - з великою місткістю поживних речовин; давні зем­леробські традиції, культурно-господарські контакти з сусідніми народами все це зумовило досягнення українців у розвитку традиційної агротехніки, значну варіативність їхніх землеробських знарядь. Землеробство поділяється на три основні галузі: хліборобство, городницт­во та садівництво. За циклічністю землеробських робіт протягом року розрізняються обробіток фунту та посів; догляд за рослинами; збирання врожаю та його переробка. За змістом і засобами діяльності у землеробстві виділяють дві основні складові: землеробську техніку (знаряддя праці), котра, як елемент продуктивних сил, є найбільш рухливою і чутливою. Найбільш давньою, яка до початку XX ст. траплялася лише подекуди в Карпатах і на Поліссі, була вирубно-вогнева система. На обраній під посів у лісі ділянці ("підсіці") восени або взимку рубали ліс і кущі, залишаючи їх на місці. Навесні їх палили і після цього без оранки сіяли просо або льон. У наступні роки на підсіці висівали жито або інші зернові культури. Через три-чотири роки уро­жайність такого лану різко знижувалась і його залишали незасіяним - "відпочивати", "лежати". Вирубно-вогнева система характеризувалася вкрай низькою продуктивністю праці. Другою, також екстенсивною системою землеробства, що побутувала в Україні як пережиток, була залежна, або перелогова, система, більш пошире­на у степових районах. При перелозі після оранки цілини або земель, що "лежали" певний час необробленими, лан протягом кількох років засівали серповими культурами: в перші два роки - просом або кукурудзою, на третій - яровою пшеницею або вівсом, після цього - житом та ін. Найбільш поширеною в українців була трипільна система землеробства, відома ще від часів Київської Русі. При трипіллі уся придані для обробітку земля у тому чи іншому селі ділилася громадою на три частини. Одна і них відводилася під озимі культури, друга - під ярові, а третя залишалася на се­зон незасіяною, "парувала", тобто відпочивала і використовувалася як пасовисько для худоби. На ділянках, що відводилися під озимину та яровину, кожному домогосподарству належала певна частина. В наступному році толока засівалася озимими культурами, а на землях, що були під озиминою, сіяли ярові; рілля, що перебувала під яровими, залишалася як толока: отже, відбувалося певне чергування. Трипільна система була прогресивнішою порівняно з вирубно-вогневою та перелоговою. У Карпатах, зокрема, довгий час переважала двопільнасистема, за якої земля ділилася на дві основні частини: одна оралась, інша - "відпочивала" і використовувалася як пасовисько. На Поділлі відоме було і чотирипілля, за якого одна частина залишалася під сінокоси. Потім повсюди відбувся перехід на багатопільну систему.