96. Топографічний опис Чернігівського намісництва.

Автор – Шафонський (1740-1811). Закінчив 3 університети в Німеччині. Здобув ступені доктора права, філософії та медицини. 1769 – приїхав у Москву. Там лікував людей під епідемії чуми. Був у комісії по справі Пугачова. 1782 – повернення до Чернігова. Працював радником палати і намісницького правління. Після відставки двічі обирався генеральним суддею. Роботу над топографічним описом почам із складання програми питальника, який потім був розісланий по повітах намісництва. Його праця складається з 2-х частин. 1-а про Малоросію. 2-а власне опис намісництва. Шафонський звертає увагу на місцеві наріччя української мови, додає малюнки із зображенням українців у характерному костюмі. 1784 – Шафонський розіслав питальник по повітових управліннях намісництва і незабаром одержує відповіді написані переважно земськими справниками, але цей матеріал він вважає недостатнім тому з 14 листопада по 15 грудня 1784 року з метою добору матеріалу він сам розїджає по намісництву вивчаючи місцеві архіви і статистичні звіти. Розпитує місцевих жителів, спостерігає їх побут. Повернувшись звертається ще й до службових осіб в повіті, а іноді сам знову їздить за додатковим матеріалом. В цьому описі автор торкається походження українського народу, дає характеристику його мовних і фізичних особливостей, вдачі. Описує життєвий спосіб життя українців, їх звичаї, обряди, вірування. Значне місце приділяє матеріальній культурі. Їх знаряддям праці, одягу, домобудівництву, транспорту, їжі. Поряд з описом зробив спробу дати всебічне уявлення про спосіб життя українців. Надані дані про цехові звичаї та обряди ремісників. Особливо цінні – 26 малюнків укр. одягу, що додавались до рукопису. Виділяв 3 етнографічні райони на тер. України – Півн.Західна полоса, Середня, Східно-Південна. Характеристики побуту кожного повіту. Намагається показати відмінності між укр. та росіянами.

97. Українська громада. Форми колективної взаємодопомоги.

Звичаї сусідської взаємодопомоги передбачали рівнозначний обмін працею або послугами між двома (кількома) суб'єк., коли суб'єкти спільно почергово викон.) ро­боту спершу в господарстві одного, потім іншого і т. д. Так, відбування толоки в одного селянина (наприклад, відбудова хати після пожежі чи зруй­нованої внаслідок стихійного лиха Характерною ознакою "сусідських" звичаїв було те, що вони функц. перев. у середов.однорід. у майн. відн. та рів. (з погляду юридичних відносин) осіб, на відміну від звичаїв щодо найму, котрі передбачали наявність двох нерівноцінних сторін, одна з яких тією чи іншою мірою залежала від іншої.Класичним прикладом землеробських громадсько-трудових звичаїв є "супряга " ("спряжка", "толока"), яку знали практично всі регіони України на всіх етапах аграрної історії. Звичаї колективної взаємодопомоги побутували і в середовищі ре­місників та промисловців. Так, серед пасічників існували "спайки" (Слобожанщина, Поділля), "братчини" (Полісся) — об'єднання односельців-паеіч ників, які почергово вели нагляд за вуликами, добуті щільники під час ви качування меду розподілялися порівну або відповідно до внесеної пайки. Сусідські трудові взаємовідносини почерговості були оптимальними в деяких формах випасу худоби без постійного пастуха, зокрема випасу "на очерідь" ("на ряд"), відомого по всій території України.. В Західній Україні, де терміна "толока" у знасенні виконання колективних трудомістких робіт не існувало, переважали дієслівні конструкції на їх означення: "йду (або кликали) до сіна", "па ка пусту", "дерти пір'я",У XIX ст. (особливо в другій половині) як на західноукраїнських землях, де більш упорядкованою і плідною була діяльність сільських громад, так і на території Російської імперії, де рух до місцевого самоврядування лише, поширення набули толоки під час виконання громад.робіт –будівн. шкіл, доріг, мостів, випасу худоби громадою тощо.