14. Господарська діяльність українців: господарсько-культурні типи

Українці — етносз давньою високорозвиненою землеробською культурою. Саме це заняття обумовило традиційний побут, матеріальну культуру, систему основних свят і обрядів (по суті календарно-землеробських), світогляд, духовні цінності нашого народу.Сприятливікліматичні умови, родючі землі об'єктивно сприяли тому, що в усіх історико-етнографічних зонах України (крім Карпат) орне землеробство стало основною галуззю господарства, воно доповнювалося городництвом і садівництвом. Із землеробством в українців було пов'язане і тваринництво. Крім основного виробного господарства, зберігалися давні допоміжні заняття — рибальство, полювання, бджільництво.Традиційнеукраїнське селянське господарство було переважно натуральним. Сім'я забезпечувала себе всіма основними продуктами споживання. Переважна частина предметів побуту також виготовлялася в домашніх умовах. Складніші ремесла і промисли перетворюються в професійні заняття (хоч і ремісники вели присадибне господарство). Господарсько-культурний тип - це історично сформований комплекс особливостей господарства й культури,характерних для народів, що живуть у певних природно-географічних умовах, при певному рівні їх соціально-економічного розвитку. Східнослов'янські племена населяли територію, на якій з давніх-давен розвивалося землеробство та скотарство. Слов'яни вели осілий спосіб життя, а основу їхньої господарської діяльності складали рільництво й тваринництво, з тенденцією перетворення рільництва на провідну галузь виробництва.Землеробствобуло орним, а характер землекористування - екстенсивним. Орні ділянки використовувалися до повного виснаження, після чого їх залишали на коротко- або довготривалий переліг. Використанняугідь до їх повного виснаження зумовлювало необхідність поступового освоєння нових територій. Лише наприкінці VIII ст. стають помітними якісні зміни в землеробстві, викликані збільшенням народонаселення та поліпшенням кліматичних умов. У господарстві слов'ян намітився перехід до інтенсивних форм землекористування. Зменшився термін перебування ділянок під перелогою та поступово утверджувалась двопільна система рільництва, щоправда, при збереженні певного значення перелоги та підсіки. У другій чверті І тис. спостерігаються помітні зрушення в агротехнічному арсеналі давніх слов'ян, зокрема, набули поширення залізні наральники й подекуди чересла, мотики, оковки лопат, коси. Для переробляння зерна використовували ручні млини з ротаційними жорнами та ножні ступи. У населення Нижнього Подніпров'я набувають поширення круглі жорна римського типу. Розвиток тваринництва у давніх слов'ян був також досить важливою галуззю господарства. Розведення свійських тварин забезпечувало населення продуктами харчування (молоком, м'ясом, яйцями), сировиною для виготовлення одягу (вовни, шкіри тощо), а також матеріалом для розвитку різних промислів (виготовлення виробів з кістки, рогу чи копит). Тваринництво забезпечувало землеробів також тягловою силою та засобами пересування.