68.Писанкарство. Локальні особливості.

Чисте, фарбоване або ж розписане яйце стало міфопоетичним та релігійно-обрядовим символом вже у найдавніших цивілізаціях Землі (світове чи космічне яйце). У міфах різних народів воно є образом первопочатку, з якого виникає Всесвіт, певне божество, людський рід, а також символізує сонце, тепло, життя, творця-деміурга. У багатьох народів з яйцем пов'язують створення чи виникнення не лише земного світу, але й часової структури цілого. Такі космогонічні функції символа яйця співвідносяться також з важливою його роллю в ритуалах родючості, відродження, пробудження до нового життя. В українців також склались міфопоетичні образи яйця як джерела життя, багатства, добробуту ("яйце-райце"), існує також велика кількість християнських леґенд та переказів щодо великодних яєць..На східному Поліссі зберігся один із найдавніших методів писанкарства наших предків - виготовлення "дряпанок" чи "скробанок". Яйце фарбують в якийсь темний колір, а потім металевим вістрям чи голкою зішкрябують пофарбований шар шкаралупи, утворюючи бажаний орнамент. Деякі із лемківських та поліських скробанок за витонченістю виконання наближаються до найвишуканіших ювелірних виробів.Фарби для писанкарства здебільшого готуються за традиційними рецептами з коріння чи кори різних дерев та кущів, з цибулиння тощо.Зображали на писанках віддавна певні символічні й маґічні знаки. Нові елементи вводились рідко й нерадо. Як правило, до цього вдавались тоді, коли з плином часу губився й призабувався зміст первісних символічних зображень.До найбільш популярних традиційних мотивів розпису писанок належать образ Великої Богині (жінки-праматері), солярні знаки (у вигляді розеток, зірочок, свастики, малюнків сонця і зірок, також "крутороги" і "павучки"), "сосенки" (символ вічнозеленої рослини, що плететься по землі, або ж "небесного змія", що запліднював яйце). Серед геометричних орнаментів найпопулярнішим є своєрідний елемент у вигляді хвилеподібної смуги - "безконечник" (український меандр). Надзвичайно цікавими є і поділ поля писанки на барви та кольорове вирішення орнаментів, розписів і тла.Колись із писанками виконувались дії в маґічних ритуалах. Багато із цих маґічних дій, надто ж пов'язаних із землеробством, практикуються досьогодні. Так, на весняного Юра (6 травня) для забезпечення доброго врожаю писанки котили по зеленому збіжжі й закопували у землю. Великоднього ранку вмивалися водою, в яку перед тим клали крашанки та срібні вироби, аби прибували сила й краса, а шкіра на личку була гладенька, як на яєчку. Шкаралупу з-під свячених яєць кидали у воду, що тече, аби задобрити пращурів і щоб у них ("на тому світі") також настало свято (на Великдень). Свячені писанки є оберегом житла від природніх стихій, а для людей і тварин - від "лихого ока".

69.Південь України.

Південь Українице своєрідний історико-етнографічний район, який виз-начається мішаним складом населення, порівняно великою його соціальною РУХЛИВІСТЮ. Він охоплює територію сучасних Запорізької, Херсонської, Мико-і.ііні. і.кої, Одеської, південні райони Дніпропетровської, Кіровоградської, До­нецької, Луганської областей та північні Кримської автономії. І Ііпденно-східні землі України остаточно були освоєні українцями по­рівняно недавно. Як свідчать давньоруські літописи, а також джерела арабських істориків, усі ці "полудневі" землі у VIII—X ст. були слов'янськи­ми, а пізніше становили частину Київської держави. Вони сягали Дону, де окраїнною землею була Тмутаракань. Із наступом степових кочівників — печенігів, половців, татар, а пізніше гурок — почалася тривала боротьба слов'ян-українців із "Диким полем" за ні іемлі. Від XV—XVI ст. їх головно заселяли козаки і запорожці. Зростан­ня панського господарства та погіршення становища селян спричинюють масовий рух селянства з північних і західних частин у східні й південні землі України, який залюднює величезні простори Північного Причорномор'я і Бессарабії.Скасування Гетьманщини і зруйнування Запорізької Січі призводять до української колонізації кавказького Чорномор'я і Донщини, або Подоння (Донецька і Луганська області). їхня територія — лише частина етнічної те­риторі'! укра'і.....в, інша нині входить ю склад) суміжних областей Російкої Федерації.Залежно віл історичних обставин, природних умов та контингенту насе­лення сформувався і своєрідний етнографічний характер Півдня України Для цього краю притаманні давні, аборигенні культурно-ііобуюві риси, пов'язані, скажімо, зі специфікою традиційного степового землеробе і ви, відгінного тваринництва, будівництва, домашніх промислів тощо, і привне­сені, що приходили сюди з різних регіонів України та з-поза її меж у про цесі заселення та масового заробітчансько-міграційного руху.Істотно позначилися активні етнокультурні зв'язки і взаємовпливи ук­раїнського та іноетнічного населення, котре проживало тут, зокрема, росіян, білорусів, греків, молдаван, сербів, вірмен та ін. Міжетнічна взаємодія про­стежується, наприклад, у поєднанні різнонаціональних елементів одягу, де кору тощо.Інтенсивний розвиток на Півдні України великих землеробських госпо­дарств, фабрично-заводського виробництва також великою мірою впливав на місцеву традиційно-побутову культуру, витісняючи її національні скла­дові професійно-урбанізованими елементами.Традиційно-побутова культура цього історико-етнографічного району України ще більшою мірою, ніж Слобожанщина, позначена зловісною пе­чаттю імперсько-русифікаторської експансії царизму та її новітніх послідов­ників післяреволюційного часу.