90. Становлення української етнології у першій половині хіх сторіччя на Західноукраїнських землях.

В українській етнографії 20—40-х років переважав метод безпосереднього спостереження, фіксації-збирання й опису. Водночас простежується виразне посилення дослідницького зацікавлення звертанням до порівняльно-історичного вивчення матеріалу, розгляду його в загальноукраїнському контексті. Так, діячі "Руської трійці", територіально обмежені в своїх народознавчих дослідженнях західноукраїнським регіоном, намагалися розглядати різні місцеві явища народного побуту і культури в широкому порівняльному зв'язку з іншими регіонами України, усвідомлюючи їх етнічну єдність.

На західноукраїнських землях вивчення народного побуту і культури пожвавилося у зв'язку з появою української періодики (газета "Слово", журнали "Вечорниці", "Мета", "Ластівка", "Правда", "Буковинская зоря" та ін.). На їх сторінках систематично друкували етнографічні матеріали, здебільшого описи народних звичаїв, обрядів, повір'їв, а також присвячені їм дослідження. У 60-70-х роках зміцнилися зв'язки і співпраця у сфері народознавства західноукраїнських і наддніпрянських вчених.

Продовження роботи над вивченням етнографії Галичини, Буковини, Закарпаття засвідчують численні відповідні публікації в українській пресі — львівських журналах "Правда", "Зоря", чернівецьких часописах "Родимий листок" і "Буковина", закарпатських виданнях. Багату етнографічну інформацію містять дослідження Якова Головацького про народний одяг Галичини і Закарпаття, прикінцеві коментарі та додатки до його збірника "Народніе песни Галицкой и Угорской Руси" (1878), народознавчі розвідки та статті буковинця Григорія Купчанка, закарпатців Анатолія Кралицького, Євгена Фенцика, галичан Омеляна Партицького, Івана Верхратського, Володимира Навроцького, Данила Лепкого та ін.

Подальший якісний розвиток українського народознавства у Галичині пов'язаний з появою нового покоління прогресивної інтелігенції, очоленої Іваном Франком. Разом з Михайлом Павликом він залучив молоді сили до збирацької і дослідницької етнографічної та фольклористичної діяльності, намагаючись підняти її науковий рівень. У 1883 р. він заснував у Львові "Етнографічно-статистичний кружок", програмою якого охопив вивчення широкого кола народознавчих питань, активізацію польових досліджень і публікацію матеріалів.

Істотне місце посідають матеріали і розробка питань з української етнографії в працях інонаціональних дослідників, зокрема польських (Оскара Кольберга, Едуарда Руліковського, Ізидора Коперніцького), російських (Ореста Міллера, Олексія Петрова), австрійських (Леопольда Вайгеля, Раймунда Кайндля), чеських (Франтішека Ржегоржа, Людвіка Куби) та ін

У першій половині 19 століття сформувався ряд місцевих культурно-освітянських і водночас народознавчих центрів. Провідним серед яких став Харків. Подальший розвиток етнографії пов'язаний був значною мірою з Харківським університетом (1805). Видання друкарнею університету багатих на етнографічний матеріали журналів та альманахів «Украинский вестник», «Украинский журнал», «Молодик», сприяли нагромадження нового етнографічного матеріалу про українців. Наприк. 20-30-х рр. при університеті сформувався гурток харківських романтиків або любителів української народності – Л.І.Боровиковський, М.І.Костомаров, А.П.Метлицький, К.М.Сементовський. Очолював – І.І.Срезневський. Харк.романтики вивчали усну народну творчість, міфологію і демонологію, звичаї, свята та обряди. Здійснювали подорожі по Харківщині. Праця Срезневського – «Запорізька старовина» - думи, пісні, перекази. З діяльністю харк. Дослідників пов’язано впровадження в широкий обіг терміну етнографія. Поглиблення розуміння її предмету і завдань, метолики збиральницької роботи. На Зах.Україні – М.Шашкевич, І.Вагилевич, Я.Головацький. Своїми дослідженнями і працями присвяченими бойкам, лемкам, гуцулам було започатковано новий термін у етнографїї - карпатознавство. У 40-і рр. 19 ст. – У Києві КМ братство. Комісія для опису губерній київського навчального округу. Кирило-мефодіївці передові викладачі та студенти університету, освічені люди за спец. Програмами здійснювали експедиції по селах, записували пісні, казки. Максимович, Костомаров, Куліш, Грушевський.