12. Галицько-Волинський літопис як історичне джерело

XIII—XIV ст. для народу України позначені завоюваннями, руйнацією, порушенням комунікацій між окремими землями. Основними джерелами з культури й побуту українців є, насамперед, "Галицько-Волинський літопис ", який учені датують 1211 р. — початком XIV ст. Тут, окрім історичних подій, описується одяг князя Володимира Васильковича, згадуються язичницькі вірування литовців, як-от: коли ідеш і зустрінеш зайця в дорозі, варто сподіватися на невдачу. Літописець багато уваги приділяє описам рослин­ності, природи загалом. Більш чітка визначеність у літопису щодо етнонімів народностей, які межують з українцями, - ляхів, литовців, угрів, чехів, половців, жмудь, ятвягів, татар, німців та інших. Вкрапляючи описи звичаїв, літописець змальовує завойовників — татар — як людей безбожних, із зовсім іншими звичаями. Цей період не багатий на етнографічну літературу, але розширюють знання про культуру й побут народу твори живопису, архітектура, народна пісенність, зразки усної творчості різних жанрів.

13. Городництво, садівництво і виноградарство

• В українців були розвинуті всі галузі землеробства. Іноземці, які бували в Україні ще в XVI-XVII ст., відзначали наявність великої кількості виш­невих та яблуневих садків біля кожної хати. Садівництво, отже, мало в ос­новному присадибний характер, хоча при монастирях, у маєтках поміщиків було чимало й великих садів. Вирощували яблука, груші, вишні, сливи, а також малину, порічку тощо. У південніших районах розводили ще й черешню, горіхи, абрикоси, персики, а у Причорномор'ї та на Закарпатті займалися також виноградарством. Українські селяни здавна вміли прищеплювати дерева й вивели багато сортів яблук, що характеризувалися добрим смаком, високою врожайністю, морозостійкістю: на Лівобережжі — антонівка, боровинка, волошка тощо, на Київщині - сорока. Великих розмірів були яблука апорт, або фунтівка, - на Чернігівщині, книш (вагою до 600 г) - на Поділлі. У друї in половині XIX ст. видатним українським селекціонером Л. П. Симиренком був виведений цінний сорт яблук - ренет, названий його ім'ям. Він широ ко побутує і нині. Існувало багато прекрасних сортів фуш: глива, бера - на Київщині, глек та іллинка - на Поділлі, бабка - на Волині та ін. Поділля й Полтавщина славилися сливовими садами. Сливи вживали у свіжому вигляді, а також со лили й маринували, вивозячи у великій кількості на продаж навіть за межі України. Взагалі культура садівництва українців характеризувалася високим рівнем розвитку. Не випадково ряд порід плодових дерев було вивезено і України на початку XX ст. до Американського континенту. Слід зазначити, що згідно з традиційним розподілом праці в родині догляд за садами був цілком компетенцією чоловіків. Городництвом головним чином займалися жінки. Во­ни готували насіння, зберіга­ли його взимку. Пророщува­ли навесні, потім вирощували розсаду і висаджували її на городі. В Україні здавна культивувалися капуста, огірки, цибуля, часник, морква, ріпа, буряк, дині тощо. Приблизно з XVI ст. почали вирощувати ка­вуни (у степових районах на баштанах — спеціально відведених для цього ділянках). Особливо славилися херсонські кавуни, якими торгували не тіль­ки в Україні та Росії, а навіть вивозили за кордон. У першій половині XIX ст. на Півдні України з'явилися помідори, які згодом поширилися по всій її те­риторії. Приблизно з цього ж часу почалося культивування синіх бакла­жанів та перцю. Город української господині не можна було уявити без со­няшників. Спочатку цю культуру вирощували як декоративну. її, як і куку­рудзу, було завезено з Американського континенту.