83. Свято Покрови в Україні

14 жовтня найбільше осіннє свято — Покрова. В християнському ка­лендарі це Богородичне свято, назване так на основі переказу про видіння св. Андрія у храмі в Константинополі як свята Богородиця простягнула свій омофор над народом. Християнське святкування Покрови поширилося в Україні ще в XI сторіччі. Сакральне значення багатьох обрядодій свідчить про неабияку значимість святої Покрови в народному календарі. Свята Покрова опікувалася шлюбом, сім'єю, мала також відношення до тепла, вітру, снігу, ідо ров'я людей. Від цього свята відбувався перехід від осені до зими. Вважалося, що земля від цього свята повинна відпочивати, отже копати, сіяти вже було великим гріхом. Якби хто сіяв після Покрови, то накликав би біду на всі поля і нічого б не вродило. До свята жінки неодмінно мали побіли­ти хату всередині і зовні, а чоловіки утеплити її соломою та листям, бо після Покрови утепляти оселю марна справа. В основі цього вірування бачимо насмперед раціональний зміст, бо зрозуміло, що вимазана за тепла хата краще висохне, а обставлена соломою чи листям краще зберігатиме тепло. Свята Покрова покривала своїм покривалом усе навколо, але від неїзалежало й збереження здоров'я до нового квітування природи. Вважалося доброю ознакою робити вхідчини у нову хату на Покрову . Народний досвід постійно збагачувався метео­рологічними знаннями, які базувалися на багатовіковому спостереженні за явищами природи. Люди примічали, що коли на Покрову вітер дме з півдня, то це віщує теплу, малосніжну зиму. У свято нічого не робили по господарству. Заздалегідь готували корм для худоби, пекли калачі та пироги, варили капусняк, смажили свіжу рибу. Свята Покрова, велика покровителька молоді, сприяла щасливому одруженню. Із цього дня засилали до дівчат старостів. " На Сумщині моляться так: "Свята Покрівонько, покрий землю листоч­ком, мою голівоньку платочком". На Покрову несли калачі до церкви і поминали померлих та брали до хати старців обідати. Цього дня у багатьох селах України святкували храмові свята, знані в народі під назвами "храм", "мед", "празник".

84. Середня Наддніпрянщина: особливості матеріальної культури.

Особлива роль в етнічній історії українців належить Середній Наддніпрянщині, яка з огляду на історичні умови стала етнічним ядром українців, сфор­мованим на грунті трьох східнослов'янських племен — полян, сіверян та древ-лян. З нею пов'язане зародження ук­раїнства, його консолідація та здо­буття державності (спочатку Київсь­ка Русь, потім Запорізька Січ, Ук­раїнська Народна Республіка, і на­решті сучасна суверенна Україна). В межах нинішнього адміністративно го поділу цей регіон охоплює більшу частину Київської та Полтавської, Черкаську, південну частину Черні гівської,південно-східну Житомирської, південно-західну Сумської, східну Вінницької, північну Кіровоградської та північно-західну Дніпропетровської областей. Траідиційно-побутова культура населення району зберегла багатоархаїчних рису плануванні та будівництві житла і господарських споруд. i зокрема, до XIX — початку XX ст. характерний був тип обмазаної та побіленої хати, в одязі (багато вишита додільна уставкова жіноча сорочка, плаха і запаска, свитка, тканий пояс, переважно світла колористика) При збереженні спільних рис у межах Наддніпрянщини помітно відрізнялися Правобережжя і Лівобережжя. Це стосується планування житла, і будівель, техніки будівництва, окремих видів одягу, обрядовості тощо.