51. Методи етнологічної науки.

Один з найбільш значних – порівняльно-історичний метод, розроблений початківцями еволюційної школи. Суть – для реконструкції минулих історичних епох використовуються матеріали сучасності, які розглядаються як пережитки минулого. Метод відіграв велику роль в науково-обгрунтованій реконструкції первісного суспільства, історії культури, релігії і т.п. В сучасних дослідженнях цей метод отримав подальшу розробку, яка зберігаючицінні принципи порівняльно-історичного аналізу проводив цей аналіз більш глибоко, враховуючи вплив багатьох факторів на розвиток культури народу, розглядаючи культуру як визначну цілісну систему взаємопов’язаних явищ. Спираючись на закони діалектичного матеріалізму, сучасний метод порівняльно-історичної реконструкціївраховує як загальні основи поступового розвитку, так і вплив місцевих факторів. Звичайно були противники такого методу, які намагались розробити свої метоли вивчення матеріалів. Але фактично вони позичили методи у еволюціоністів – методологічного аналізу.Метод просторового визначення – метод комплексного підходу до вивчення етнографічних і історико-культурних проблем таких як розселення народів, так і особливості їх культури. Був розроблений в радянській етнографії, хоча почав розроблятися ще в 19 ст. Це один з найперспективніших методів в етнологічній науці. Метод кількісного аналізу – застосування методів кількісної оцінки явищ змусило перебудувати і практику польової роботи. Замість описової методики стали застосовувати методи анкетування. В зарубіжній етнографії стали широко застосовуватись обчислювальна техніки і методи формування типологічного аналізу. Зберігається роль методів польового дослідження. Великий внесок в метод етнічного картографування внесли П.Терецький, П.Кушнер, які розробили етнічні карти з показниками густоти населення. Метод картографування широко застосовується і при складенні етнографічних атласів. Методами наукової роботи володіють не лише спеціалісти, які отримують етнологічну освіту, але і широке коло робітників музеїв, краєзнавців тощо.

52. Народження дитини: вірування, забобони, обряди.

До періоду первісного суспільства можемо віднести цілий ряд вірувань при народженні дитини, які відомі багатьом слов'янським та іншим народам. Це насамперед віра в злих духів, до яких, за повір'ями, були чутливі діти. Віра породила низку захисних заходів, способів охорони немовляти від злих сил. Існувала ціла система оберегів, щоб забез­печити дитині щасливе майбуття, здоров'я й розум. Серед українців й інших народів світу до 20—30-х років XX ст. зберігалися й широко побутували вірування про таємничий зв'язок ще ненародженої дитини з учинками вагітної жінки. Існували заборони, які повинні були захистити дитину від уроджених фізичних і розумових вад. У сім'ї для забезпечення здорового спадкоємця старші жінки ретельно стежили, щоб майбутня мати (а часом це переносилося і на батька) дотримувалася усіх табу, пов'язаних з вагітністю. Вірили, що майбутня мати не повинна шити у Святу Неділю, щоб не "зашити дитині очі", переступати через воза, або "воловоди" (мотузка, за яку водили запряжених волів), щоб пуповина не обмоталася навколо шиї дитини.

В сім'ї наказували молодій жінці нічого не брати без дозволу, аби дитина не стала злодієм, не дивитися на пожежу, щоб не було червоних плям на личку тощо. Вагітну жінку намагалися уберегти від нервування, переляку, сварки. Пологи приймали старші жінки, які мали певні знання з народної медицини і необхідні навички. Так звана баба-повитуха приймала пологи в усіх жінок села і була шанована серед односельців. Родильні звичаї характеризувалися у минулому багатьма магічними діями, запобіжними заходами, які мали принести здоров'я й силу породіллі та дитині. Серед народних оберегів чи не перше місце за силою впливовості займали вироби із заліза, які могли відлякувати злих духів. Це характерно також для вірувань інших народів світу. Щоб нечиста сила не шкодила вагітній жінці, з настанням родової діяльності їй у постіль клали сокиру або ніж з кістяною ручкою, ножиці, старі ключі та інші металеві предмети. На пазусі сорочки просиляли голку з ниткою. Ці ж обереги клали і в колиску новонародженого.

Віра у відлякуючу силу заліза побутувала на території всієї України. Магічною силою наділялися й деякі рослини, зокрема часник, калина, барвінок, м'ята, чорнобривій. На Поділлі клали часник породіллі у посиль, а н головах ставили "трійню"боїоявлснську воскову свічку, оздоблену ка піною, барвінком, васильком пахучим. Від злих духів охоронялися, а добрих принаджували. Побутували вірування у те, що душу новонародженого прилітають охороняти янголи, і на їхню честь три доби на вікні горіла богоявленська свічка. На Херсонщині свічка горіла до хрестин, щоб нехрещену дитину вночі не було підмінено злими духами. "Щоб не було обмінча", — кажуть старі люди.  Біля по вородженої дитини читали з требника молитву, в якій просили Бога "зберегти її від ревнощів, заздрощів та від ока лихого". Баба-повитуха (локальні назви: повитуха, баба, баба-бранка, баба-ну порізка та ін.) широко використовувала знання з народної медицини, зава рювала трави, які підіймали загальний тонус роділлі, зокрема напій з квіток жита, коріння лепехи, листя кропиви, пирію. Давала мед з маслом. Святим обов'язком баби-бранки було дотриматися звичаю і перев'язані пупа дитині прядивом — матірною (із жіночого стебла конопель), щоб іа безпечити плідність наступних поколінь. Невиконання цього звичаю (скажімо, використання плоскінного прядива) накладало на неї великий гріх. Перев'язуючи пуповину, баба благословляла новонародженого такими словами: "Нехай Бог дає тобі щастя, здоров'я й многії літа".