72. Праця в. Петрова „Етногенез словян.” к. 1972

Ця прачя присвячена одному з найважливіших і малоз’ясованих питань поодження слов’ян. У праці використані найдавніші свідщення історико-писемних джерел, лінгвістичні і археологічні матеріали. Використаня різноманітних джерел дозволило авторові по-новому висвітлити досі не розкриті питання про спільно-слов’янську мову в її часовій і просторовій приналежності, частково переглянути питаня проскіфську мову. Встановити звязки прадавнього населення подніпров’я з мовоюі культурою інших народів малої Азії. Автор цієї монографії був одним з провідних фахівців з індоєвропейського порівняльного мовознавства на Україні, а також відомим дослідником у галузі ранньо-слов’янської археології.

73. Праця л. Залізняка „Від склавинів до української нації”.

У цій книзі с сучасних наукових позицій аналізуються сучасні ключові моменти укр історії, що визнали драматизм історичної долі українців та їньої держави. До них належить своєрідність гео-політичної позиції Укр на карті Єврвзії, проблеми походження укр народу та його сх-слов сусідів, історичної спадщини КР ; устрою імперії взагалом та російської зокрема. Особливу увагу приділять фатальним наслідкам перебування Укр у складі Рос імп. суч проблемам будівництва незалежної Укр її майбутньої долі та місцю у світоій історії

74. Праця м.Сумського «Хліб в обрядах і піснях»

Видана в 1885 р. Введення хліборобства викликало дуже важливі зміни в побутовому і моральному укладах. Форми життя стали різноманітними і складними у моральному розумінні.

75. Праця Хведора Вовка “Студії з української етнографії та антропології”.

У праці “Студії з української етнографії та антропології” він виводить середньоукраїнський антропологічний та етнографічний тип, який найбільше характерний для середньої, а особливо південної смуги України. На думку вченого, українців слід зарахувати до так званої “адріятичної або динарської раси, яку ми воліли би називати слов’янською”. Динарський антропологічний тип (або раса) поширений у північно-західній Греції (Епір), Югославії (особливо у чорногорців, босанців, південних і центральних сербів), а ряд його рис виявляється у хорватів, а також у більшості словаків, українців Карпатської зони і в ряді районів Чехії, північних румунів. Звичайно, після Федора Вовка українська антропологія як наука поповнилася новими дослідженнями. Ряд вчених внесли свої корективи в характеристику українського антропологічного типу, проте величезна заслуга вченого та його учнів полягає насамперед у тому, що вони показали українців як єдиний народ, що має однорідний антропологічний тип, з незначними варіантами. І це в той час, коли деякі російські й польські вчені намагалися заперечувати існування єдиного українського народу, зараховуючи українців або до росіян, або до поляків.

76.Різдвяні свята в Україні.

6 січня - Святий Вечір, .

Найдавнішою є ячмінна кутя, яку ще й тепер варять подекуди на Поліссі. А найпоширенішою в Україні була кутя з товченої в ступі пшениці. На Лівобережжі її заправляли переважно медом та узваром, на Правобережжі додавали також товченого маку, горіхів. На першу кутю готували пісні страви, бо це був останній день посту. За традицією на Святвечір мало бути 12 страв, оскільки річне коло становить два­надцять місяців. У різних регіонах України обрядова їжа мала свої відмінності. Скажімо, в Карпатах, на Поліссі переважали овочеві, грибні й рибні страви; на Подніпров'ї, Полтавщині та півдні України, крім овочевих, готували чима­ло страв з борошна — млинці, вареники з ягодами, сливами тощо.Традиційними для усієї України на Святвечір були такі страви, як кутя, узвар, мед, капусняк, риба, горох, квасоля, вареники.Перед вечерею прикрашали покуття (місце в правому куті за столом, під образами). Це місце вважається вівтарем пращурів, тому тут встеляли лаву найкращим сіном, ставили сплетену з жита "квітку" або необмолочений сніп, який має місцеві назви "дідух" (Тернопільщина, Волинь), "колядник" (Гуцульщина), "коляда" (Холмщина, Підляшшя). Усі члени родини переодягалися у чисті, за змогою у нові, сорочки та свят­ковий одяг. Долівку встеляли соломою, обкурювали хату ладаном, молилися і сідали вечеряти на кожусі, застеленому догори вовною, щоб були багаті.На Поділлі, з'ївши три ложки куті, дівчата бігли на подвір'я і прислуха­лися: у якій стороні собака загавкав, туди й заміж піде.По трьох ложках куті усі частувалися горілкою, настояною на травах, або наливкою з ягід. Примовляли за чаркою так: 7 січня — перший день Різдва. Різдво Христове, як і Великдень, святку ють три дні. Першого дня вранці ідуть до церкви. Повернувшись, обідають за святковим столом. Страви вже їдять скоромні. До свята за день готували м'ясо, ковбаси, капусту, варили холодець, пекли пироги, калачі, книші Усе це готується напередодні, бо у свято гріх братися за ножа.Першого різдвяного дня діти по обіді несуть вечерю до хрещених, діда й баби. Зав'язують у вузлик три калачі, кладуть яблука, горіхи. ХрвЩС ник вітався і здоровив з Різдвом Христовим та тричі вклонявся хрещеному батькові чи матері. Його частували, обмінювали йому вечерю, даючи взамін калачі, солодощі, а ще подарунок та гроші. ".13 січня — свято Маланки. На Правобережжі (Поділля, Волинь) варять кутю і звуть цей вечір "Багата кутя". На вечерю також готують 12 страв, але вже скоромних. Напікають калачів, книшів, пирогів для щедрувальників та посівальників. Ввечері щедрують. Ходять ряджені, водять "козу", співають щедрівки з побажаннями врожаю, добра, щастя в родині. Пізніше дівчата збираються ворожити про долю. Ворожіння — як на Андрія: тут і коржик, замішаний на воді, і запалені свічки... Старші люди примічають за погодою. Коли небо зоряне, то буде врожай на горох, ягоди, добре розводитимуться курчата та інша домашня птиця. Уве­чері на Маланки господар робить з дідуха перевесла, йде до саду, перев'язує яблуню і примовляє: "Я тебе перевеслом назначу, що з тебе буде — в маю по­бачу. Як не будеш цвіту мати у маю, то я тебе, як яловку, зрубаю".