21. Оцінка стану обслуговування позичальником кредитної заборгованості.

Оцінку стану обслуговування боргу для всіх категорій позичальників банки зобов’язані здійснювати щомісяця.

Обслуговування боргу не може вважатися “добрим”, якщо заборгованість за кредитною операцією включає залишок рефінансованої заборгованості, тобто якщо відбувається погашення старої зоборгованості за рахунок видачі нового кредиту.

При визначенні групи кредитної операції також мають враховуватисязміни початкових умов кредитної угоди щодо сум і строків погашення основного боргу і відсотків за ним (якщо такі зміни відбулися з погіршенням умов для кредитора).

Якщо позичальник має заборгованість одночасно за кількома кредитами, то оцінка обслуговування позичальником боргу ґрунтується на кредитній заборгованості, що віднесена до нижчої групи.

Зобов’язання за наданими гарантіями, поруками та авалями за станом обслуговування боргу вважається “добрим” до часу їх виконання за умови своєчасної сплати контрагентами відсотків/комісій за ними відповідно до умов угоди.

Оцінка дотримання позичальником умов кредитного договору

Оцінка погашення позичальниками кредиторської заборгованості та процентів за основним боргом:

1. Добре – якщо заборгованість за кредитом і відсотки за ним сплачуються в установлені строки або з максимальною затримкою до 7 календарних днів

2. Добре – якщо заборгованість за кредитом і відсотки за ним сплачуються в установлені строки або з максимальною затримкою до 7 календарних днів

3. Недостатнє – якщо заборгованість за кредитом прострочена понад 90 днів.

22. Оцінка рівня забезпечення банківської позички та застави.

Під формою забезпечення повернення банківської позички слід розуміти конкретне джерело погашення боргу, юридичне оформлення права кредитора на його використання, організацію контролю банку за достатністю даного джерела.

В Україні згідно з чинним законодавством банки можуть використовувати такі форми забезпечення позичок:

• застава;

• гарантія;

• перевідступлення (цесія) на користь банку вимог і рахунків до третьої особи;

• іпотека;

• страхова угода (поліс).

Застава – це спосіб забезпечення зобов’язання.

Найпоширенішою є застава, обумовлена договором, коли боржник добровільно віддає майно в заставу і оформляє це угодою з кредитором.

Кредитор – заставодержатель має право реалізувати заставне майно, якщо забезпечене ним зобов’язання не буде виконане

Заставне майно мусить мати:

• високу ліквідність;

• здатність до тривалого зберігання;

• стабільну вартість;

• низькі витрати щодо зберігання і реалізації;

• легкий доступ для контролю.

Вартість предмета застави визначається банком при кредитуванні за ринковою вартістю. Застава оформляється договором застави відповідно до Закону України “Про заставу”.

Загальною вимогою до розміру забезпечення застави за кредитною операцією є перевищення його ринковоївартості порівняно із сумою основного боргу та відсотків за ним з урахуванням обсягу можливих витрат на реалізацію застави в разі невиконання позичальником своїх зобов’язань.

Якщо предмет застави є забезпеченням за двома або кількома кредитами, то до розрахунку резерву береться застава в частині, пропорційній розміру кожного кредиту