Загальні принципи управління ліквідністю банку.
Мета процесу управління ліквідністю в безперебійному забезпеченні достатнього рівня ліквідності банку за мінімальних витрат.
Зміст процесу управління банківською ліквідністю полягає в гнучкому поєднанні протилежних вимог – максимізації прибутковості та обов’язкового додержання норм ліквідності.
Банки зобов’язані підтримувати показники ліквідності не нижчими від певного рівня, що визначається з урахуванням нагромадженого досвіду та конкретних економічних умов у країні. Це дозволяє здійснювати контроль за ліквідністю окремих банків та підтримувати необхідний рівень ліквідності банківської системи в цілому.
Сутність проблеми банк ліквідності полягає у тому що попит на ліквідні засоби дуже рідко дорівнює їх пропозиції в будь-який момент часу, тому виникає або їх дефіцит або надлишок.
Менеджмент банку має розробити систему управління ліквідністю.
Ефективна система управління має постійно забезпечувати достатній рівень ліквідності за мінімальних витрат, тому важливе значення має застосовуваний банком інструментарій управління ліквідністю, зокрема методи оцінювання потреби в ліквідних коштах, доступність джерел їх поповнення для кожного банку, стратегії управління ліквідною позицією.
Система управління банківською ліквідністю складається із підсистеми стратегічного управління і планування та підсистеми оперативного управління і моніторингу ліквідності.
Формування підсистеми стратегічного управління ліквідністю має відбуватися в контексті загальної стратегії банку і базуватися на обраних ним принципах та підходах до управління активами і пасивами. Оскільки вибір загальних стратегій управління банком незначний – їх лише дві, то це стосується і ліквідності.
Першу стратегію спрямовано на максимізацію прибутків, а, отже, свідоме прийняття підвищеного ризику.
Друга стратегія має на меті мінімізацію ризику незбалансованості ліквідності та стабілізації прибутків.
Підсистему оперативного управління ліквідністю спрямовано на визначення щоденної потреби в ліквідних коштах та вибір раціональних джерел їх поповнення для прийняття обґрунтованих управлінських рішень.
Визначення ліквідної позиції та управління ліквідністю банку.
Основні етапи оперативного управління ліквідністю:
Контроль за дотримання обов’язкових нормативів ліквідності;
Визначення планового періоду для оцінювання потреб ліквідності;
Розподіл планового періоду на інтервалу згідно зі строками виконання активів та зобов’язань;
Групування активів та пасивів банку за строками;
Прогнозування обсягів та строків проведення активних і пасивних операцій банку у межах обраного періоду;
Обчислення розриву ліквідності у кожному із інтервалів;
Обчислення сукупного розриву ліквідності протягом планового періоду;
Складання плану дій уразі виникнення дефіциту або позитивного сальдо ліквідності;
Моніторинг ліквідної позиції банку.
Моніторинг ліквідної позиції банку найчастіше проводять за допомогою порівняння вхідного та вихідного грошових потоків банку та визначення розриву ліквідності у кожному із періодів прогнозування.
Показником, який характеризує стан ліквідної позиції банку, є розрив ліквідності, або нетто-ліквідна позиція L(t) – різниця між сумою вхідних та вихідних грошових потоків.
Вхідний грош. потік (надходження) банку формується внаслідок:
Повернення раніше розміщених активів;
Збільшення зобов'язань банку (залучення депозитів, відкриття рахунків);
Збільшення власних коштів банку: одержання доходів, надходження коштів від засновників (акціонерів), продажу ЦП власної емісії.
Вихідний грошовий потік формується внаслідок:
Виконання зобов'язань банку (використання клієнтами своїх коштів, повернення строкових депозитів, міжбанківський позик, тощо);
Розміщення грошових коштів в активні операції (надання кредитів, купівля цінних паперів, основних фондів, тощо);
Здійснення власних операцій банку: виплата дивідендів акціонерам, адміністративно-господарські витрати, повернення часток в статутному капіталі у зв’язку з виходом із складу засновників.
Якщо L(t) < 0, тобто сукупний попит на ліквідні кошти перевищує їх сукупну пропозицію та існує від’ємний розрив (дефіцит) ліквідності.
Завдання менеджменту: пошук найдешевших та доступніших джерел поповнення ліквідності.
Якщо L(t) > 0, тобто сукупна пропозиція ліквідних коштів перевищує попит на них, то існує додатній розрив (надлишок) ліквідності.
Завдання менеджменту: надлишок ліквідних коштів необхідно швидко інвестувати у дохідні активи до виникнення потреби в грошових коштах.
Аналіз розриву ліквідності за строками проводять за допомогою табличного методу, групуючи активи і пасиви банку за термінами та за структурою. Це уможливлює порівняння вхідних та вихідних потоків у кожному із зафіксованих інтервалів та обчислення сукупного розриву ліквідності.
Деталізація інформації за строками має бути якнайдокладіншою в найближчі періоди.
Точне визначення наявних резервів ліквідності дає змогу банкові оперативно реагувати на зниження рівня ліквідності банку та підвищити ліквідність до мінімально необхідного рівня.
Провідні банки використовують удосконалений підхід до прогнозування потреби в ліквідних коштах, беручи до уваги ймовірність настання тих чи інших подій, що приводять до зміни потреби у ліквідності.За такого підходу банки оцінюють нереальні, а очікувані потреби в ліквідних засобах,ґрунтуючись на імовірних характеристиках настання ситуацій.
