§ 5. Теоретична класифікація видів умислу

Крім розглянутих видів умислу в теорії кримінального права і в судовій практиці прийнято виділяти і інші різновиди умислу. Вони визначаються багатьма додатковими відмінними ознаками, такими як час виникнення, спрямованість діяння, конкретність бажаного результату.

1. З урахуванням емоційної сторони вчиненого злочину і умов формування умислу в теорії кримінального права розрізняють:1) заздалегідь обдуманий умисел; раптовий умисел; афектований умисел.

Заздалегідь обдуманий умисел, як правило, свідчить про підвищену суспільну небезпеку злочину. Винний діє на основі стійкого бажання вчинити злочин, наперед готується до його вчинення, продумує деталі посягання, розробляє його план і т.д.

Умисел, що виник раптово, формується безпосередньо перед самим початком вчинення злочину, або в процесі вчинення суспільно небезпечних діянь.

Різновидністю умислу, що виник раптово є так званий афектований умисел, тобто такий, що виникає у процесі сильного душевного хвилювання (афекту) раптово, під впливом тих чи інших особливих обставин, найчастіше внаслідок протизаконного насильства з боку потерпілого (наприклад, ст.116 КК України – умисне вбивство, вчинене в стані сильного душевного хвилювання).

2. Залежно від спрямованості і ступеня конкретизації бажаних наслідків умисел прийнято розмежовувати на визначений (конкретизований) і невизначений (неконкретизований). Визначений (конкретизований) умисел характеризується чіткою конкретизацією наслідків діяння в передбаченні винного. Наприклад, особа бажає викрасти гроші із каси магазину.

Визначений умисел в одних випадках може бути: 1)простим, коли винний передбачає і бажає настання одного конкретизованого наслідку, досягнення певної мети, наприклад, смерті потерпілого при пострілі в притул; 2) альтернативним, коли особа передбачає і однаково бажає або свідомо припускає настання одного із двох чи більше, але індивідуально визначених наслідків. Так, при заподіяння проникаючого ножового поранення грудної клітки потерпілому, винний однаковою мірою передбачає і бажає настання смерті потерпілого або заподіяння йому тяжкого тілесного ушкодження.

Невизначений умисел відрізняється від визначеного умислу тим, що при передбаченні можливості настання шкідливих наслідків тут відсутня їх індивідуальна визначеність. Так, при нанесенні ударів кулаком винний не передбачає, які саме тілесні ушкодження будуть заподіяні потерпілому: легкі, середньої тяжкості або тяжкі. Але в подібних випадках він передбачає спричинення будь-якого за ступенем тяжкості тілесного ушкодження потерпілому і бажає або свідомо допускає його настання. Злочин у таких випадках кваліфікується за фактично заподіяними наслідками.

Дані види умислу впливають або на кваліфікацію злочину, або ступінь його суспільної небезпечності і тому повинні враховуватись при призначенні покарання.

§ 6. Необережність та її види

Ст. 25 КК України передбачає два види необережної вини: злочинну самовпевненiсть i злочинну недбалiсть, якi вiдрiзняються одна вiд одної за змiстом iнтелектуального i вольового (моментів) елементiв.

І. Злочинна самовпевненiсть має мiсце, коли особа, яка вчинила злочин передбачала можливiсть настання суспiльно небезпечних наслiдкiв свого діяння (дiї або бездiяльностi), але легковажно розраховувала на їх вiдвернення.

Злочинна самовпевненiсть характеризується двома ознаками: 1) передбачення особою можливостi настання суспiльно небезпечних наслiдкiв своєї дiї або бездiяльностi; 2) наявнiсть у особи легковажного розрахунку на вiдвернення цих наслiдкiв.

 Iнтелектуальний момент злочинної самовпевненості у законi вiдображений вказiвкою на ставлення суб'єкта до суспiльно небезпечних наслiдкiв. На відміну вiд визначення умислу закон не мiстить характеристики психiчного ставлення особи до вчиненого нею дiяння (дiї або бездiяльностi).

До інтелектуальної складової вини входить передбачення особою можливостi настання суспiльно небезпечних наслiдкiв свого діяння. При злочинній самовпевненості особа, дiючи самовпевнено, передбачає як фактичнi ознаки можливих наслiдкiв своєї дiї чи бездiяльностi, так i їх суспiльно небезпечний характер.

Вольовий елемент злочинної самовпевненостi полягає у тому, що особа легковажно розраховує на вiдвернення суспiльно небезпечних наслiдкiв. При цьому особа розраховує на цiлком реальнi обставини, які за своїми властивостями володiють дiйсною здатнiстю вiдвернути настання наслiдкiв. Це власнi, особистi якостi; спритнiсть, умiлiсть, досвiдченiсть, майстернiсть; дiї iнших осiб; фiзичнi або хiмiчнi закони; вплив обстановки; сил природи i ін.

Незважаючи на впевненiсть суб'єкта у ненастаннi наслiдкiв, розрахунок його виявляється невiрним, легковажним, внаслiдок чого, обранi обставини або частина їх не змогли вiдвернути суспiльно небезпечнi наслiдки.

ІІ. Злочинна недбалість Вiдповiдно до закону (ч.3 ст. 25 КК України) даний вид необережності має мiсце, коли особа, яка вчинила суспiльно небезпечне дiяння, не передбачала можливостi настання суспiльно небезпечних наслiдкiв свого діяння /дiї або бездiяльностi/, хоча повинна була i могла їх передбачати. Вiд iнших видiв вини (прямого та непрямого умислу, злочинної самовпевненостi) недбалiсть вiдрiзняється тим, що особа не передбачає суспiльно небезпечнi наслiдки.

Злочинна недбалiсть характеризується: 1) непередбаченням особою можливостi настання суспiльно небезпечних наслiдкiв своєї дiї або бездіяльності; 2) обов'язком особи передбачити такi наслiдки; 3) можливiстю особи їх передбачити.

  Iнтелектуальний елемент злочинної недбалостi. Формулюючи недбалiсть як вид необережної вини, законодавець, як i при описi самовпевненостi, не дає характеристики психiчного ставлення суб'єкта злочину до свого діяння (дiї або бездiяльностi), а лише вказує на непередбачення особою настання суспiльно небезпечних наслiдкiв, при наявності обов’язку та можливостi такого передбачення.

При злочиннiй недбалостi у суб'єкта, до здiйснюваного ним дiяння (дiї чи бездiяльностi), можливi такi варiанти психiчного ставлення:

1) суб'єкт усвiдомлює, що порушує певнi правила обережностi, але не передбачає можливостi настання суспiльно небезпечних наслiдкiв. Таке ставлення характерне для випадкiв, коли суб'єкт вважає свiй вiдступ вiд потрiбної поведiнки не суттєвим i не здатним набути негативного соцiального значення. Наприклад, тренер з плавання не перевірила чи всі учні одягли рятувальні желети і випустила дітей у басейн, не думаючи, що одна дитина зайшла у воду без рятувального жилету, внаслідок чого сталась трагедія;

2) суб'єкт, здiйснюючи свiдомий вольовий вчинок, не усвiдомлює, що таким чином вiн порушує правила необережностi. Наприклад, водiй, керуючи транспортним засобом, не знизив швидкiсть до потрiбної, тому, що не помiтив знак "Обмеження максимальної швидкостi", продовжуючи рух, вiн вважає, що дiє належним чином;

3) дiяння суб'єкта позбавлене свiдомого вольового контролю, але цей контроль утрачено з вини самого суб'єкта. Наприклад, водій, знаходячись у станi сильного алкогольного сп'янiння, сідає за кермо і вчиняє ДТП.

У вказаних випадках суб'єкт не усвiдомлює суспiльної небезпеки діяння (дiї або бездiяльностi), що вчиняє, що i є головною ознакою в характеристицi його ставлення до свого дiяння.

Передбачає чи не передбачає особа суспiльно небезпечнi наслiдки у конкретному випадку, залежить вiд її ставлення до суспiльних iнтересiв. Непередбачення свiдчить про зневажливе ставлення особи до суспiльних iнтересiв, недостатню передбачливiсть при здiйсненнi службових обов'язкiв, виконаннi спецiальних правил, якi регулюють ту чи iншу дiяльнiсть.

При визначеннi злочинної недбалостi в поведiнцi особи важливе мiсце займає встановлення обов'язку i можливостi особи передбачити суспiльно небезпечнi наслiдки. Обов'язок чи повиннiсть передбачити наслiдки ("повинна була") в теорiї кримiнального права називають  об'єктивним критерiєм злочинної недбалостi; можливiсть передбачення ("могла") - суб'єктивним критерiєм. Для констатації злочинної недбалостi необхiдно сполучення об'єктивного i суб'єктивного критеріїв. Вiдсутнiсть хоча б одного з них означає вiдсутнiсть злочинної недбалостi в цiлому.

Об'єктивний критерiй це - нормативнi межi певної поведiнки особи в процесi її службової, професiйної дiяльностi або в побутi, однак цього не достатньо для констатацiї злочинної недбалостi.

Для цього необхiдно об'єктивний критерiй розглядати у тiсному зв'язку з суб'єктивним. Вирiшальне значення має встановлення фактичної можливостi особи передбачити вказанi в законi наслiдки. Ця можливiсть пов'язується: 1) з iндивiдуальними якостями особи (вiк, освiта, ступень підготовленості та квалiфiкацiї, наявнiсть життєвого та професiйного досвiду, стан здоров'я i т.п.); 2) з тiєю конкретною ситуацiєю, в якiй дiяла дана особа. Наявнiсть цих двох передумов робить для суб'єкта реально можливим передбачення суспiльно небезпечних наслiдкiв.

 Вольовий елемент злочинної недбалостi полягає у тому, що особа, маючи реальну можливiсть передбачити суспiльно небезпечнi наслiдки своєї поведiнки, не мобілізує свої психiчнi здiбностi для того, щоб здiйснювати вольовi дiї, необхiднi для запобiгання таких наслiдкiв.