§ 7. Змішана (подвійна) форма вини

Змішана (подвійна) форма вини характеризується різним психічним ставленням (у формі умислу і необережності) особи до різних об’єктивних ознак одного і того самого злочину (діяння і суспільно небезпечних наслідків).

Змішана форма вини виникає в тих складах злочину, в яких об’єктивна сторона злочину є складною. Існують дві групи злочинів зі змішаною формою вини.

1. Злочини, пов’язані з порушенням спеціальних правил, що спричинило певні суспільно небезпечні наслідки (наприклад, ст. 286 КК України – Порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керують транспортними засобами, ч.2 ст. 271 КК України - порушення законодавства про охорону праці, що привело до загибелі людей чи інших тяжких наслідків).

2. Злочини, в яких об’єктивна сторона характеризується настанням двох наслідків – безпосереднього і додаткового, віддаленого (наприклад, ч.2 ст.121 КК України – Умисне тяжке тілесне ушкодження, що спричинило смерть потерпілого; ч.2 ст. 194 КК України - Умисне знищення або пошкодження майна, що спричинило смерть потерпілого).

Закон про кримінальну відповідальність передбачає вину лише у двох її формах - умисел і необережність, відповідно, злочини з подвійною виною не є законодавчо визначеними. У теорії і на практиці прийнято злочини подвійною виною в цілому визнавати або умисними або необережними.

У першому випадку для визначення форми вини вирішальне значення має психічне ставлення особи до настання наслідків свого діяння. Воно умисне, а щодо наслідків – необережне. У цілому такі злочини вважаються необережними. Оскільки без настання наслідків самі діяння або були б правопорушення, але не злочином, або мали б іншу кваліфікацію.

У другому випадку – психічне ставлення особи щодо діяння та першого, безпосереднього наслідку дає змогу говорити про умисел, а стосовно віддаленого наслідку вона може бути тільки необережною. У цілому такі злочини з двома наслідками і двома формами вини визначаються умисними.

Правильне вирішення питання про те, яка з двох передбачених у законі форм вини (умисна чи необережна) є визначальною, тобто, який злочин є в цілому, має практичне значення для: 1) правильної кваліфікації діяння, що й визначає пріоритет при співучасті, при незакінченому злочині – тут можливий тільки умисел; 2) визначення типу кримінально-виконавчої установи, де буде відбувати покарання особа, засуджена до позбавлення волі; 3) призначення покарання за сукупністю злочинів (ч.2 ст.70 КК України); 4) застосування умовно-дострокового звільнення від відбування покарання (п.1-3 ч.3 ст.81, п. п. 1-3 ч.3 ст.107 КК України); 5) заміни невідбутої частини покарання більш м’яким (п.1-3 ч.4 ст.82 КК України); 6) звільнення від відбування покарання вагітних жінок і жінок, які мають дітей до 3 років (ч.1 ст.83 КК України); 7) застосування закону про амністію.

§ 8. Мотив і мета злочину

Мотив і мета відносяться до факультативних ознак суб'єктивної сторони складу злочину. Мотив злочину – це внутрішнє спонукання до вчинення злочину, рушійна сила вчинку. Встановлення мотиву дає відповідь на питання чому особа вчинила злочин?

Мета – це уявлення про бажаний результат, якого прагне особа, що визначає спрямованість діяння. Встановлення мети дає відповідь на питання заради чого особа вчинила злочин?

Говорити про мотив і мету слід тільки в умисних злочинах. Мотив і мета є взаємозалежними, взаємопов’язаними між собою і лише в своїй єдності можуть дати повне уявлення про спрямованість поведінки особи, наприклад, корисливий мотив і корислива мета в таких злочинах, як крадіжка, грабіж, шахрайство.

Відповідно до правової і моральної оцінки джерел мотивів злочину вони поділяються на три групи.

1. Низькі мотиви (суспільно небезпечні), з ними законодавець пов'язує посилення кримінальної відповідальності, розглядаючи їх в якості: обставин, що обтяжують покарання; кваліфікуючих ознак складу злочину. До низьких мотивів відносяться: користь, помста, хуліганський, національної, расової, релігійної ненависті або ворожнечі, помста, малодушність, садистська сексуальна маніакальність та інші.

2. Такі, що не мають низького характеру (суспільно нейтральні), вони як правило, не впливають на кваліфікацію злочину. До них відносяться: жалість, співчуття, , цікавість, альтруїзм, незручність та інші.

3. Суспільно корисні мотиви, що пом'якшують відповідальність винної особи: вплив погрози або примусу, сильне душевне хвилювання, захист від суспільно небезпечного посягання(необхідна оборона з перевищенням допустимих меж), бажання допомогти іншій людині (крайня необхідність) та інші.

Мета також може бути різною, наприклад, мета незаконного збагачення, мета приховати інший злочин, мета збуту наркотиків, підроблених банкнот.

Залежно від законодавчого опису суб’єктивної сторони конкретних складів злочинів мотив і мета можуть виконувати роль: 1) обов’язкових (наприклад, ст. 364 КК України - корисливі мотиви або інші особисті інтереси ); 2) випливають із статті (наприклад ст. 185 КК України - Крадіжка, ст. 190 КК України - Шахрайство - не можуть бути без корисливих мотивів і мети); 3) кваліфікуючих, тобто таких що підвищують суспільну небезпечність певного складу злочину (наприклад, ч.2 ст. 115 КК України п. 6 корисливі мотиви, п.7 хуліганські мотиви, п.9 з метою приховати інший злочин); 4) ознак, що пом’якшують чи обтяжують покарання (ст. 118 КК України – вбивство при перевищенні меж необхідної оборони належить до вбивств при пом’якшуючих обставинах, тому що його мотивом є захист від суспільно небезпечного діяння).