§ 8. Звільнення від відбування покарання вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років

За змістом ст. 83 КК України, звільнення від відбування покарання зазначених категорій жінок може застосовуватися судом лише після вступу вироку, щодо жінки, в законну силу і з моменту фактичного початку відбування жінкою покарання.

Вимоги ст. 83 КК України можуть бути застосовані судом тільки до жінок, які стали вагітними або народили дітей під час відбування покарання. Пряма заборона застосування ст. 83 КК України – засудження жінки на строк більше п’яти років за умисні тяжкі та особливо тяжкі злочини. Проте, як і у випадках розгляду питання щодо застосування вимог ст. 79 КК україни, застосовуючи ст. 83 КК України, суд зобов’язаний враховувати не тільки ступінь суспільної небезпеки злочину, за вчинення якого було засуджено жінку, а й дані про її особистість.

Ст. 83 КК України передбачає кілька умов звільнення засудженої жінки від відбування покарання: наявність сім’ї або родичів, що дали згоду на спільне з нею проживання; наявність можливості самостійно забезпечити належні умови для виховання дитини.

Для застосування статті достатньо наявності хоча б однієї з умов.

На відміну від умов ст.79 КК україни, після виповнення дитині трьох років або в разі смерті дитини суд може прийняти одне з таких рішень:

звільнення засуджену від відбування покарання;

замінити призначене вироком суду покарання більш м’яким;

направити засуджену до відповідної установи для відбування покарання, призначеного за вироком. При цьому, направляючи засуджену для відбування покарання, суд може повністю або частково зарахувати у строк відбування покарання час, протягом якого засуджена не відбувала покарання.

Відповідно до ч. 6 ст. 83 КК при вчиненні засудженою в період звільнення від відбування покарання нового злочину суд призначає їй покарання за правилами, передбаченими у статтях 71 і 72 КК.

§ 9. Звільнення від покарання за хворобою

Особа, яка під час відбуття покарання захворіла на психічну хворобу, що позбавляє її можливості усвідомлювати свої дії або керувати ними, звільняється від його подальшого відбування (ч.1 ст.84 КК України).

Звільнення від покарання в зв’язку з розвитком психічної хвороби є обов’язковим і не залежить від розсуду суду. Лише у разі розгляду питання про звільнення від покарання через “іншу тяжку хворобу” (ч. 2 ст. 86 КК України) суд повинен брати до уваги тяжкість вчиненого злочину, особу засудженого та інші обставини справи. Постанову про звільнення такої особи від покарання суд виносить на підставі висновку лікарської комісії у вигляді акту психіатричного обстеження засудженого.

До осіб, які звільняються від покарання через психічну хворобу, можуть застосовуватись примусові заходи медичного характеру (ч. 3 ст. 93 КК України, ч. 1 ст. 94 КК України).

Перелік захворювань, які є підставою для звільнення від покарання, затверджено Міністерством охорони здоров’я України 21 квітня 1992 р., Порядок представлення до суду матеріалів про звільнення від подальшого відбуття покарання засуджених, які захворіли на тяжку хворобу, затверджено наказом Міністерства внутрішніх справ України від 13 травня 1992 р. № 256.

Наявність тяжкої хвороби у засудженого не є обставиною, обов’язковою для звільнення його від покарання. Розглядаючи це питання, суд враховує характер і тяжкість вчиненого злочину, ступінь виправлення засудженого, строк відбутого покарання, дані про поведінку засудженого під час відбуття покарання, ступінь перешкодження хвороби відбуванню призначеного покарання, а також інші обставини.

Звільнення від покарання в зв’язку з психічною хворобою або іншою тяжкою хворобою не є остаточним. Згідно з ч. 4 ст. 84 КК України звільнені від покарання особи у разі одужання повинні бути направлені для подальшого відбування покарання, якщо відсутні інші підстави звільнення від покарання. Виключенням є закінчення строків давності (ст. 49 та 80 КК України).