Розділ 12. Співучасть у злочині

§ 1. Поняття і ознаки спiвучастi у злочині

Норми Кримінального кодексу України, що регулюють поняття співучасті, форми співучасті, відповідальність співучасників, утворюють самостійний інститут співучасті.

В ст.26 КК України передбачено, що спiвучастю у злочині є умисна спільна участь декількох суб’єктів злочину у вчиненні умисного злочину.

Законодавче визначення “співучасть” включає в себе такі ознаки:

1) наявність двох чи більше суб’єктів злочину;

2) спільність їх участі у злочині;

3) умисний характер діяльності співучасників.

Перші дві ознаки характеризують об’єктивну, а третя – суб’єктивну сторону співучасті.

Об'єктивна сторона спiвучастi характеризується тим, що:

1/ спiвучасть є тiльки там, де в злочинi беруть участь хоча б двоє осіб. Причому кожна з цих осіб повинна бути наділена ознаками суб’єкта злочину, тобто бути особою осудною і досягти віку кримінальної відповідальності.

2/ спiвучасть - це дiяльнiсть спiльна.

Спільна участь у вчиненні злочину передбачає:

1) вчинення злочину загальними зусиллями всіх співучасників;

2) вчинюваний злочин є одним (спільним) для всіх співучасників;

3) спрямування зусиль кожного співучасника на досягнення загального результату злочину;

4) причинний зв’язок між діянням усіх співучасників і загальним злочинним результатом.

Суб'єктивна сторона співучасті характеризується умисною формою вини, що передбачає:

- наявність умислу кожного із учасників стосовно їх власних дій (бездіяльності);

- наявність умислу стосовно діянь інших співучасників, у тому числі виконавця чи співвиконавця;

- єдність наміру всіх співучасників вчинити один і той самий злочин;

- взаємну поінформованість співучасників про злочинну діяльність кожного із них;

- спрямованість умислу всіх співучасників на досягнення загального результату.

Спільність умислу означає, що між співучасниками завжди має місце згода (змова) на вчинення конкретного злочину.

Згода (узгодженість) – це обов’язкова ознака будь-якої співучасті. Форми обміну інформацією при цьому можуть бути різноманітними: усно, письмово, з використанням технічних систем (телефону тощо), шляхом конклюдентних дій, тобто шляхом жестів, міміки, певних рухів.

Умисел при спiвучастi, як i в злочинi, вчиненому однiєю особою, включає в себе iнтелектуальний i вольовий моменти. Оскiльки злочин вчинюється у спiвучастi, i той, i другий моменти умислу мають свою специфiку.

Специфiка інтелектуального моменту полягає в тому, що спiвучасник усвiдомлює суспiльну небезпечність не тільки вчиненого особисто ним діяння, а й суспільну небезпечність діяння, яке вчиняє виконавець.

Вольовий момент умислу при спiвучастi полягає насамперед у бажаннi настання наслiдкiв, коли усі спiвучасники бажають настання наслiдкiв, яких своїми безпосередніми діями прагне досягти виконавець. У злочинах з формальним складом співучасники бажають, щоб виконавець вчинив задуману ними злочинну дію.

Співучасть можлива на всіх стадіях умисного злочину — готування, замаху, безпосереднього виконання об’єктивної сторони злочину (приєднання до злочинної діяльності), а також закінченого злочину.