Судинна система судинного тракту

Артерії. Основна очна артерія (a.ophthalmica) живить око кілько­ма своїми гілками:

Дві довгі задні війкові артерії (a.ciliaris posterior longes) пронизують склеру навскіс біля заднього полюса ока по обидва боки зо­рового нерва і проникають у супрахоріоїдальний простір. Поблизу перед­нього кінця війкового м'яза артерія поділяється на 2 гілки, що проходять концентрично до лімба та анастомозують із гілками іншого боку. Разом із передніми війковими артеріями вони утворюють біля кореня райдужки – велике артеріальне коло (circulus arteriosus iridis), від якого дрібніші відгалужу- ються до війкового тіла й райдужки. На межі зіничного і війкового поясів у райдужній оболонці формується друге гус­те артеріальне сплетення – мале артеріальне коло (circulus iridi minor),звідки походять капіляри сфінктера зіниці.

Задні короткі війкові артерії (аа. ciliares posterior brevis) пронизують склеру поблизу заднього полюса, потрапляють у су­динну оболонку та утворюють її судинну сітку. У війкове тіло прони­кають окремі меридіальні гілки, що анастомозують із судинами війкового тіла. Біля заднього полюса ока артерії, анастомозуючи між собою та з гілками центральної артерії сітківки, утворюють судинну корону навколо зорового нерва – артеріальне коло Цинна або Галлера (circulus arteriosus n.optici Zinni seu Halleri), відгалуження яких живить найближчу до ока частину нерва. 

У дистальні його відділи кров постачають передня і задня гілочки a. n. optici (від гілки a.ophthalmica). В окремих випадках є анастомози між задніми короткими війковими артеріями та центральною сітківкою у вигляді гілки на диску зорового нерва (a. opticociliaris) або у сітківці поблизу нерва (a. cilioretinalis). 

Такі анастомози доомагають у разі порушення кровозабезпечення центральної артерії сітківки або її гілки, оскільки при цьому зір зберігається за рахунок колатерального живлен­ня центральних відділів сітківки.

Передні війкові артерії (продовження м'язових артерій (r.muscularis). Поблизу місця прикріплення прямих м'язів (біля переднього полюса ока) вони пронизують епісклеральну тканину на відстані 3–4 мм від лімба, перфоруючи склеру, проникають усередину ока й поблизу кореня райдужки анастомозують з гілками довгих задніх війко­вих артерій, утворюючи з ними судинну сітку райдужки та війкового тіла. Передні війкові артерії живлять своїми відгалуженнями лімб, кон'юнктиву навколо нього, епісклеру. 

Лімбальні судини утворюють бічну петлисту сітку з 2 шарів: поверхневого (plexus еpiscleralis) з епісклеральних і кон'юнктивальних судин та глибокого (plexus scleralis), розміщеного в глибоких шарах склери; кожен із них забезпечує кров'ю відповідні шари рогівки. Передні війкові артерії також живлять перилімбальну кон'юнктиву та зворотними гілками з’єднуються з епісклеральними судинами через систему задніх коротких війкових артерій.

Вени. Венозна кров із судинної оболонки та частково з війкового тіла і райдужки відтікає вортикозними венами, що починаються ампуло-подібним розширенням у зовнішньому відділі судинної оболонки, прохо­дять склерою навскіс біля екватора і відкриваються в орбітальні вени. Із райдужки та війкового тіла венозна кров надходить здебільшого в передні війкові, а звідти – в орбітальні вени. Передні війкові вени анастомозують з венами кон'юнктиви та епісклери.

Чутливу і судиннорухову іннервацію райдужки здійснюють довгі й ко­роткі війкові нерви, у складі яких є гілки окорухового нерва для рухової іннервації звужувача зіниці та колової частини війкового м'яза. Дилятатор і меридіональна частина цього м'яза іннервовані волокнами шийного симпатичного нерва, що приєднуються до коротких війкових нервів, минаючи війковий вузол. Симпатичні волокна діють на трофіку пігменту райдужки.

Основна функція судинного тракту –  це живлення ока за рахунок судин­ної сітки і внутрішньоочної рідини. Вони також забезпечують певний тургор для збереження форми та оптичної функції.

Кришталик (лат. lens) –  прозора біологічна лінза, що має двоопуклу форму і входить до світлопровідної та світлозаломлювальної системи ока і забезпечує акомодацію (здатність фокусуватися на різновіддалених об’єктах).

Кришталик за своєю формою подібний до двоопуклої лінзи, з більш плоскою передньою поверхнею. Основну речовину кришталика укладено в тонку капсулу, під передньою частиною якої є епітелій (на задній капсулі епітелій відсутній). Епітеліальні клітини постійно діляться (продовж усього життя), але постійний обсяг кришталика зберігається завдяки тому, що старі клітини, що розміщені ближче до центру («ядра») кришталика, зневоднюються і значно зменшуються в об’ємі. Саме цей механізм обумовлює пресбіопію («вікову далекозорість») після 40 років, через ущільнення клітин кришталик втрачає свою еластичність і здатність до акомодації, що зазвичай проявляється зниженням зору на близькій відстані.

Кришталик розміщений позаду зіниці, за райдужкою. Він фіксований за допомогою найтонших ниток («циннової зв’язки»), які одним кінцем вплітаються в капсулу кришталика, а іншим — з’єднані з війковим (циліарним тілом) та його відростками. Саме завдяки зміні натягу цих ниток змінюються форма кришталика та його заломлювальна сила, в результаті чого і відбувається процес акомодації. Займаючи таке положення в очному яблуці, кришталик умовно поділяє око на два відділи: передній і задній.

Приблизно до 60 літнього віку здатність до акомодації втрачається практично повністю. Це пов’язано з ущільненням та склерозом ядра кришталика – факосклерозом. У зв’язку із цим людині стає важко чітко бачити об’єкти, що перебувають на близькій відстані. Після 40 років настає так званий пресбіопічний вік (пресбіопія – втрата функції акомодації). У цей період у зв’язку з порушенням живлення кришталика та уповільненням у ньому обміну речовин у різних його шарах можуть виникати початкові помутніння (катаракта).

Функції кришталика:

Виділяють 5 основних функцій кришталика:

1. Світлопровідна­ – прозорість кришталика забезпечує проходження світла до сітківки.

2. Світлозаломлювальна – будучи біологічної лінзою, кришталик є другим (після рогівки) світлозаломлювальним середовищем в оці (у спокої заломлювальна сила становить близько 19 діоптрій).

3. Акомодаційна – здатність змінювати свою форму дозволяє кришталику міняти свою заломлювальну силу (від 19 до 33 діоптрій), що забезпечує фокусування зору на різновіддалених предметах.

4. Роздільна – через особливості розміщння кришталика він поділяє око на передній і задній відділ, виступаючи «анатомічним бар’єром» ока, утримуючи структури від переміщення (не дає склистому тілу переміщуватися в передню камеру ока).

5. Захисна функція – наявність кришталика ускладнює проникнення мікроорганізмів із передньої камери ока в склисте тіло під час запальних процесів.

Іннервація і кровопостачання

Кришталик не має кровоносних і лімфатичних судин, нервів. Обмінні процеси здійснюються через внутрішньоочну рідину, якою кришталик оточений з усіх боків.

Склисте тіло (corpus vitreum) – великий (за розмірами ока) простір між кришталиком і сітківкою заповнений желеподібною прозорою речовиною, що називається склистим тілом. Склисте тіло являє собою прозору, безбарвну речовину, що становить близько 55 % внутрішнього вмісту очного яблука. Його вага у дорослої людини дорівнює 4 г, об’єм 3,5–4 мл (у новонародженого вага склистого тіла становить 1,4 г, а до 15 років воно досягає ваги дорослого).

Склисте тіло щільно прилягає до поверхні сітківки, а кришталик ніби вдавлений у передню частину склистого тіла, що називається склистою ямою. Склисте тіло займає приблизно 2/3 об’єму очного яблука і надає йому форму.

Клокетів канал являє собою трубку діаметром 1 мм, що проходить від диска зорового нерва до задньої поверхні кришталика, не досягаючи його задньої кори.

Склисте тіло виконує багато корисних функцій, найважливішою з яких є:

• надання очному яблуку правильної форми;

• заломлення світла, яке попадає на сітківку, показник заломлення світла становить 1,336;

• забезпечення тургору тканин;

• забезпечення пружності ока.

Із віком Склисте тіло може піддаватися деструкції і відшаровуватися. Це частіше тропляється у короткозорих очей (міопія). Також може обумовлюватися травмою чи запаленням ока (увеїт).

Запалення Склистого тіло називається вітритом. Практично не буває самостійним захворюванням. Але може розвиватися при поширенні запального процесу з судинної оболонки ока (увеїт) і сітківки (ретиніт).

Сітківка (retina) – внутрішня і найваж­ливіша щодо світлосприймання оболонка ока. Будова сітківки досить складна.

Найбільша частина внутрішньої поверхні сітківки ока – зорова частина сітківки (pars optica retinae) містить фоторецептори. У передній частині очного яблука на 3 см позаду циліарного тіла (corpus ciliarae) розміщений зубчастий край (ora serrata) – це місце переходу зорової частини в сліпу частину сітківки (pars caeca retinae, лат.caecus – сліпий), що, у свою чергу поділяє на циліарну і райдужну частини. Одночасно це єдине місце щільного сполучення пігментної частини сітківки (pars pigmentosa) з нервовою частиною сітківки (pars nervosa).

Пігментна частина сітківки – це зовнішній шар пігментного епітелію сітківки, більш тісно пов'язаного з судинною оболонкою і пухкою з іншою частиною сітківки.

У сітківці розміщені три перші нейрони зорового аналізатора.

Перший нейрон – специфічні рецептори світла. За їх форму вони дістали назви колбочок та паличок. Колбочки є «відповідальними» за центральний зір і сприйняття кольорів. Вони в основному розміщені у центрі сітківки.

Від сосочка зорового нерва відходять дві судини сітківки (артеріола і венула сітківки), які поділяються на верхні і нижні гілки, від яких, як правило, відходять назальні та скроневі гілки. Венула і артеріола відрізняються між собою за кольором і діаметром. Скронева гілка дугоподібно огинає жовту пляму (macula lutea), діаметр якої становить близько 3–5 мм.

Жовта пляма є єдиною забарвленою частиною сітківки, містить жовтий пігмент лютеїн. Ця ділянка є місцем найкра­щого зорового сприйняття, вона визначає гостроту зору.

Па­лички, навпаки, розміщені в основному по периферії сітківки. Вони «відповідають» за сутінковий і периферичний зір.

Центр жовтої плями є злегка заглибленим і утворює центральну ямку (fovea). Навколо центральної ямки сітківка має невелике валикоподібне потовщення.

Жовта пляма є місцем найкращого бачення. Тут сітківка є стоншеною, кількість шарів менша, ніж у сусідніх ділянках, що полегшує попадання світла на фоторецептори. Чітке зображення із жовтої плями необхідне, наприклад, для читання. При важких пошкодженнях жовтої плями, наприклад при віковій макулодистрофії, втрачається здатність читати і керувати автомобілем.

Другий і третій нейрони — це біполярні та гангліонарні клітини. На цьому рівні відбувається елементарний аналіз і синтез зорових імпульсів. Аксони гангліонарних клітин збира­ються і формують зоровий нерв (nervus opticus).

Місце виходу зорового нерва з ока називається диском зоро­вого нерва (papillan optici). У цьому місці немає ні колбочок, ні паличок. Відповідно в полі зору є так звана сліпа пляма; пред­мети, зображення яких попадають на сосок зорового нерва, є для нас невидимими. Через сосок зорового нерва в око входить гілка очної артерії – центральна артерія сітківки. Вона дихотомічно поділяється і кровопостачає сітківку. Через диск зорового нерва також виходить центральна вена сітківки.

У здоровій сітківці можна розрізнити такі шари (у напрямку проходження світла від склистого тіла до хоріоїдеї):

1. Внутрішня погранична мембрана.

2. Шар нервових волокон.

3. Гангліонарний шар.

4. Внутрішній сітчастий шар.

5. Внутрішній ядерний шар.

6. Зовнішній сітчастий шар.

7. Зовнішній ядерний шар.

8. Зовнішня погранична мембрана.

9. Фотосенсорний шар.

10. Пігментний епітелій сітківки.

Зоровий нерв (n. Opticus) (II пара) з розвитку, як і сітківка, є частиною головного мозку і становить початковий відділ зорового аналізатора. Рецептори зорового аналізатора у вигляді паличок (для чорно-білого зору) та колбочок (для кольорового зору) розміщені в сітківці ока. Основна частина колбочок на сітківці сконцентрована у ділянці жовтої плями, що є місцем найкращого зору. Імпульси від паличок і колбочок переходять на біполярні, з них – на гангліозні клітини сітківки, аксони яких і утворюють зоровий нерв.

Топографічно зоровий нерв за його довжиною поділяється на чотири відділи:

– інтрабульбарний відділ (у межах очного яблука до виходу зі склери);

– ретробульбарний (інтраорбітальной відділ) (обмежений спереду склерою, ззаду орбітальним отвором зорового каналу);

– інтраканалікулярний відділ (всередині кісткового каналу);

– інтракраніальний відділ (від місця входу зорового нерва в порожнину черепа до хіазм).

До складу зорового нерва входять волокна від внутрішньятього, зовнішнього відділів сітківки та жовтої плями. Волокна, що проход від жовтої плями, складають макулярний пучок зорового нерва. Таким чином, кожен зоровий нерв містить волокна від свого ока. Обидва зорових нерви починаються дисками (сосками) на сетківках очей, потім через зоровий канал свого боку вони потрапляють в порожнину черепа і, проходячи через основу лобової частки головного мозку, попереду від турецького сідла зближуються, роблячи частковий перехрест (chiasma opticum).

У хіазм перехрещуються лише волокна, що проходять від внутрішніх (носових) половин сітківки. Волокна від їх зовнішніх (скроневих) половин перехрест у хіазмі не перехрещуютьсья. Частина волокон макулярного пучка також перехрещується. Після зорового перехрестя утворюються правий і лівий зорові шляхи (tracti optici), кожен з яких містить волокна від обох очей – не перехрещені волокна зі свого боку і перехрещені – від протилежного ока.

Кожен зоровий шлях прямує до заду та до зовні, огинає ніжку мозку і закінчується двома пучками у підкіркових зорових центрах: перший пучок у зовнішньому колінчастому тілі та подушці таламуса, другий – у верхньому горбику пластинки чотиригорикового тіла середнього мозку. У підкіркових зорових центрах розміщені нейрони, аксони яких далі проходять різними шляхами.

Від зовнішнього колінчітого тіла та подушки таламуса зорові волокна проходять через задню ніжку внутрішньої капсули і далі, розійшовшись віялом, утворюють зорову лучистість (пучок Граціоле). Волокна зорової лучистости прямують через глибинні відділи скроневої і частково тім'яної часток до кори внутрішньої поверхні потиличної частки, де розміщениі кірковий відділ зорового аналізатора. До нього належать шпорна борозна і розміщениі з боків від неї звивини: зверху – клин (cnneus), знизу – язикова звивина (gyrus lingualis), в яких і закінчуються волокна від однойменних половин сітківки обох очей. Волокна зорового шляха, що проходять до верхнього горбка покрівлі середнього мозку, беруть участь в утворенні рефлекторної дуги зінічного рефлексу (звуження зіниць при освітленні очей).

Світлові подразнення потрапляють на сітківку, спочатку направляються по аферентній частині рефлекторної дуги, яку складають зоровий нерв і зоровий шлях, до верхнього горбка покрівлі. Далі через вставний нейрон вони надходять до парасимпатичних ядер окорухових нервів (ядер Якубовича) свого та протилежного боку. Від цих ядер по аферентній частині рефлекторної дуги у складі окорухового нерва, проходячи через війковий вузол, імпульси досягають м'яза, звужують зіницю (m. sphincter pupillae). Оскількі зорові волокна з'єднані з парасимпатичним ядром не тільки зі свого боку, але й з протилежного, при освітленні одного ока виникає звуження обох зіниць. Звуження зіниці освітлюваного ока має назву прямої реакції зіниці на світло.

Одночасне звуження зіниці неосвітленого ока називається співдружнью реакцією зіниці на світло. Пошкодження різних відділів зорового аналізатора клінічно проявляється по-різному.

Повне пошкодження зорового нерва травматичною, ішемічною, запальною або іншою етіологією призводить до втрати зору на це око (амавроз), що супроводжується випаданням прямої (оскільки переривається аферентна частина рефлекторної дуги) і збереженням співдружної реакції зіниці сліпого ока при освітленні здорового ока.

Зниження зору, що виникає внаслідок пошкодження зорового нерва, має назву амбліопії.

Часткове ураження зорового нерва супроводжується звуженням поля зору або випаданням його окремих ділянок (скотоми). При патології зорового нерва на очному дні спостерігається первинна атрофія його диска. Необхідно враховувати, що заломлювальні середовища очей (кришталик, склисте тіло) проектують на сітківку зворотне зображення побаченого, тому предмети з правої половини поля зору сприймаються лівою половиною сітківки і навпаки.

Поле зору – це ділянка простору, який бачить нерухоме око.

У результаті ураження зорового шляху, підкіркових і кіркового зорових центрів порушується сприйняття зорових зображень, що потрапляють на однойменні половини сітківки обох очей. При цьому стають «сліпими» протилежні половини полів зору. Така патологія має назву геміанопсіі (випадання половини поля зору кожного ока). У цих випадках випадають чи праві, чи ліві половини полів зору, тому таку геміанопсію називають гомонімною (однойменною), лівобічною або правобічною.

Так, ураження лівого зорового шляху викликає правобічну геміанопсію, правого – лівобічну. ураження зорової лучистости або кіркового відділу зорового аналізатора рідко буває повним через широке розміщення у них волокон. Тому при частковому ураженні зорової лучистости або ушкодженні частини кіркового центру зорового аналізатора (верхнього його відділу чи нижнього) виникає квадрантна гомонімна геміанопсія – випадають не половини, а квадранти (чверті) зорових полів обох очей. У ділянці клина є верхній квадрант однойменної сітківки, у зоні язикової звивини–нижній. Тому, наприклад, при пошкодженні лівого клина «сліпими» будуть ліві верхні квадранти сітківки і випадуть відповідно праві нижні квадранти полів зору. При ураженні лівої язикової звивини випадають праві верхні квадранти полів зору.