Екзогенні паразитарні кератити

Акантамебний кератит. Збудник Acanthamoeba розмножується як у прісній, так і в морській воді і проникає у рогівку в результаті її мікротравм. У 70–85 % випадків захворювання виникає в осіб, які використовують контактні лінзи. Схожа клінічна картина буває при ураженні іншими амебами – Vahlkampfia і Hartmannella.

Захворювання тривале, хронічне, самостійно не виліковується. Нерідко акантамебний кератит ускладнюється вторинною бактеріальною або герпесвірусною інфекцією. Кератит погано піддається лікуванню і може призвести до розвитку десцеметоцеле і прориву рогівки.

Клінічна картина. Захворювання починається з появи сильних болів і хемозу кон'юнктиви. Виразність больового синдрому не відповідає тяжкості змін у рогівці. У її центральних відділах спочатку з'являється поверхневий інфільтрат, що поширюється в її глибокі шари строми і покривається виразками. На деякій відстані навколо виразки утворюється інфільтрат у вигляді кільця, яке теж може виразкуватися. З'являються симптоми переднього увеїту з гіпопіоном. Акантамеби можна виявити у зскрібку, в матеріалі, одержаному при біопсії рогівки, або при посіві на агар.

Ендогенні герпетичні кератити

Захворювання викликається вірусом простого герпесу. Вірус герпесу належить до нейродерматропних вірусів, наявний в організмі людини з раннього дитинства. Вхідними воротами при впровадженні вірусу герпесу в організм є шкіра, слизові оболонки ротової та носової порожнин, глотки, а також кон'юнктива.

Клінічна картина первинних герпетичних кератитів має ряд загальних ознак. Кератит поєднується з кон'юнктивітом і ураженням шкіри та слизових оболонок інших ділянок тіла. Спостерігається виражене зниження чутливості рогівки.

При первинному ураженні утворюються поверхневі форми кератиту (епітеліальний кератит) із появою точкових сірувато–білуватих субепітеліальних інфільтратів з утворенням пухирців. Пухирці піднімають епітелій і розкриваються з утворенням ерозій. У деяких випадках спостерігається дифузне помутніння рогівки з подальшою деструкцією епітелію, виразкуються поверхневі шари строми. Відбувається рясна і рання васкуляризація рогівки.

Розвитку захворювання сприяють переохолодження організму, загальні гарячкові захворювання. Як правило, уражається одне око. Часто розвиваються стромальні кератити й увеакератити. Спостерігається зниження чутливості рогівки з уповільненням регенерації. Тенденція до новоутворення судин слабка. Захворювання здатне до рецидивів.

При поверхневих формах дефект переднього епітелію рогівки профарбовується флюоресцеїном. На поверхні рогівки з'являються субепітеліальні точкові сірувато–білуваті інфільтрати й пухирці, що піднімають епітелій і потім розкриваються з утворенням ерозій (епітеліальний і точковий субепітеліальний кератит). Досить часто пухирці й інфільтрати зливаються й утворюють химерні фігури у вигляді гілочки дерева (деревоподібний кератит), рогів оленя, розбитого скла.

Існує думка, що така форма інфільтрату обумовлена ​​поширенням вірусу вздовж нервових гілочок.

При глибоких формах дефекту на поверхні рогівки немає. Ураження відбувається з боку ендотелію рогівки, інфільтрат розміщується в глибоких шарах рогівки та супроводжується іридоциклітом.

Виділяють метагерпетичний глибокий кератит з утворенням великої виразки і дископодібного кератиту, при якому в глибоких шарах строми рогівки з'являється інфільтрат із чіткими межами, дископодібною формою сірувато–білуватого кольору, з білою плямою в центрі. Оптичний зріз рогівки у ділянці інфільтрату різко потовщений, епітелій не змінений.

Глибокі кератити майже завжди супроводжуються іридоциклітом з преципітатами на ендотелії рогівки. Преципітати локалізуються відповідно до диска, за межі інфільтрованої тканини не виходять.