Дослідження за допомогою апаратів

Для детального огляду та точного визначення локалізації змін у товщі рогівки застосовують бокове, або фокальне, освітлення. Необхідно мати настільну лампу та лупу 13 або 20 дпт. Дослідження проводять у темній кімнаті.

Лампу встановлюють ліворуч та попереду від хворого на відстані

50 см на рівні його очей. Лікар сідає напроти хворого. Голову хворий повертає в бік джерела світла. Лупу тримають правою рукою на відстані 7–8 см від ока перпендикулярно до променів, що йдуть від джерела світла.

Таким чином, промені фокусуються лупою на тій ділянці ока, яку потрібно оглянути.

Комбінований метод передбачає разом із боковим освітленням використання бінокулярної лупи, яку надягають на голову. Передній відрізок ока розглядають через цю лупу при одночасному боковому освітленні.

Так з'являється можливість проводити фактично "живу" мікроскопію кон'юнктиви, рогової та райдужної оболонок, кришталика тощо.

Для орієнтованої перевірки чутливості рогівки використовують тонкий вологий ватний тампон, що прикладають до різних ділянок рогівки. Для більш інформативного дослідження різних конструкцій використовують альгезиметри різних конструкцій.

Реакція зіниць на світло. У темній кімнаті фокально освітлюють зіницю одного ока, стежачи за її скороченням (пряма реакція), потім повторюють освітлення та спостерігають за реакцією зіниці другого ока (співдружня реакція). Те саме повторюють з іншим оком.

Після цього досліджують реакцію зіниць на акомодацію та конвергенцію. Пацієнту пропонують подивитись вдалечінь, а потім перевести погляд на предмет, розміщений за 20–25 см перед очима. Якщо зіниці в нормі, вони при цьому звужуються.

Дослідження внутрішніх середовищ ока. Внутрішні середовища ока досліджують за допомогою прямої та зворотної офтальмоскопії.

Починають дослідження в умовах прохідного світла. Під час освітлення зіниці за допомогою дзеркала офтальмоскопа вона світиться червоним. Такий колір зіниці зумовлений відбиттям променів світла судинами, власне, судинної оболонки ока, наповненими кров’ю.

Під час проведення дослідження у світлі, що проходить, пацієнт і лікар перебувають у затемненій кімнаті. Освітлювальну лампу (60–100 Вт) розміщують ліворуч і ззаду від пацієнта, лікар сидить навпроти. За допомогою офтальмоскопічного дзеркала, розміщеного перед правим оком лікаря, у зіницю обстежуваного ока спрямовують пучок світла. Дослідник розглядає зіницю через отвір офтальмоскопа. Відбиті від очного дна (переважно від судинної оболонки) промені мають рожевий колір. При прозорих заломлювальних середовищах ока лікар бачить рівномірне рожеве світіння зіниці, яке називається рефлексом з очного дна. Різні перешкоди на шляху проходження світлового пучка, тобто помутніння середовищ ока, затримують частину відбитих від очного дна променів, і на тлі рожевої зіниці ці помутніння бачимо як темні плями різної форми і величини, які переміщуються з рухами очей. Це спостерігається у разі помутнінь рогівки та кришталика. Помутніння в склоподібному тілі дають плями, що вільно переміщуються незалежно від руху очей, періодично зникаючи.

Зворотна офтальмоскопія. Дослідження проводять у темному приміщенні. Джерело світла (краще матова лампа 60–100 Вт) розміщують трохи ліворуч за головою пацієнта. Офтальмоскопом спрямовують світло від лампи на зіницю ока обстежуваного та, одержавши червоне світіння з очного дна, перед оком пацієнта розміщують лупу від +10 до+13 дпт на відстані 10 або 7–8 см від нього. Відбите дном ока світло заломлюється лупою та створює перед лікарем уявне обернене, збільшене у 4–6 разів зображення деталей ока. Зображення лікар бачить через отвір офтальмоскопа.

Пряма офтальмоскопія. Цей метод можна порівняти з розгляданням предмета через збільшувальну лупу. У цьому випадку лупою стає сама оптична система ока – рогівка і кришталик. Деталі дна ока при цьому збільшуються в 14–16 разів, що дає змогу більш ретельно досліджувати зміни на ньому, ніж в умовах зворотної офтальмоскопії. Пряму офтальмоскопію можна проводити за допомогою дзеркального офтальмоскопа, а також (краще) сучасними ручними електричними офтальмоскопами.

Щоб лікар міг добре бачити всі деталі очного дна, необхідно зрівняти його та рефракцію пацієнта до еметропії. Цього досягають за допомогою лінз, розміщених на офтальмоскопі у спеціальній дисковій оправі.

У сучасних прямих офтальмоскопах використовують різні світлофільтри (офтальмоскопія за Водовозовим) і тест-об’єкти, що дають змогу вимірювати деталі на дні ока.

Проводячи зворотну або пряму, офтальмоскопію, звертають увагу на рефлекси з очного дна, стан прозорих частин ока – рогівки, кришталика, склоподібного тіла. Зважають і на особливості диска зорового нерва – його контур, екскавацію, колір, калібр і колір судин сітківки, а також рефлекси і колір жовтої плями та периферії очного дна.

Велике значення має діаметр зіниці: чим він більший, тим більше поле огляду при застосуванні офтальмоскопії. Розширюють зіницю за допомогою мідріатиків (1 % розчин атропіну, 1 % розчин гомотропіну).

Для документації та подальшої діагностики очне дно фотографують (чорно-білі, кольорові, стереознімки). Фотографії можна одержати у різних спектрах, а також поляризаційні.