Окоруховий нерв (nervus oculomotorius)

III пара черепних нервів – нерв є змішаним: містить рухові (соматомоторні) та вегетативні парасимпатичні (вісцеромоторні) волокна. Іннервує більшість окорухових м'язів (окрім верхнього косого та зовнішнього прямого м'язів ока), за що і одержав свою назву, а також м'яз-підіймач верхньої повіки (лат. musculus levator palpebrae superioris), м'яз-звужувач зіниці (лат. musculus sphincter pupillae) та війковий м'яз (лат. musculus ciliaris). Крім того, окоруховий нерв є частиною складної системи стабілізації зору (оптико-кінетичний ністагм та вестибулоокулярний рефлекс). При його ушкодженні вищенаведені функції зникають.

У ділянці верхньої очноямкової щілини (fissura orbitalis superior) окоруховий нерв (nervus oculomotorius) розгалужується так:

• на верхню гілку (ramus superior);

• на  нижню гілку (ramus inferior).

Нервові волокна від верхньої гілки (ramus superior) іннервують:

• верхній прямий м’яз ока (m. rectus superior оculi);

• м’яз–підіймач верхньої повіки (m. levator palpebrae superioris).

Нервові волокна від нижньої гілки (ramus inferior) іннервують:

• нижній прямий м’яз ока (m. rectus inferior oculi);

• присередній прямий м’яз ока (m. rectus medialis oculi);

• нижній косий м’яз ока (m. obliquus inferior oculi).

Завузлові парасимпатичні нервові волокна (neurofibrae postganglionicae parasympathicae)– аксони других нейронів від війкового вузла (ganglion ciliare) – проходять у складі коротких війкових нервів (nervi ciliares breves) до: м’яза–звужувача зіниці (m. sphincter pupillae) та війкового м’яза (m. ciliaris).

Блоковий нерв (nervus trochlearis )

IV пара черепних нервів – має власне рухове ядро – ядро блокового нерва (nucleus nervi trochlearis), розміщене у сірій речовині покрівлі середнього мозку.

Аксони нейронів цього ядра формують блоковий нерв, що виходить з головного мозку (encephalon) із верхнього мозкового паруса (velum medullare superius), на основі мозку виникає з бічної поверхні ніжок мозку (crura cerebri), а з порожнини черепа (cavitas cranii) – через верхню очноямкову щілину (fissura orbitalis superior).

Блоковий нерв (nervus trochlearis) іннервує верхній косий м’яз ока. 

Відвідний нерв (nervus abducens )

VI пара черепних нервів –  має власне рухове ядро відвідного нерва (nucleus nervi abducentis), яке розміщене  у сірій речовині покрівлі мосту (substantia grisea tegmenti pontis) на верхівці лицевого горбка ромбоподібної ямки (apex colliculi facialis fossae rhomboideae).

Аксони нейронів цього ядра формують відвідний нерв, що виходять з головного мозку (encephalon) на межі між пірамідами довгастого мозку (pyramides medullae oblongatae) і мостом (pons), а з порожнини черепа (cavitas cranii) – через верхню очноямкову щілину (fissura orbitalis superior). Відвідний нерв іннервує бічний прямий м’яз ока (m. rectus lateralis oculi).

Тема 2. Основні методи дослідження органа зору

Для встановлення правильного діагнозу захворювання очей проводять повноцінне обстеження хворого, що передбачає детальний анамнез, об'єктивне дослідження переднього та заднього сегмента ока, а також функцій органа зору.

1.Скарги та анамнез. Докладно зібраний анамнез – дуже важливий крок для поставлення правильного діагнозу. Деякі виражені зміни органа зору помітні на відстані: косоокість, травматичні крововиливи у повіки, заворот та виворіт повік. Скарги хворого та його вигляд орієнтують лікаря щодо локалізації процесу в очному яблуці. Світлобоязнь, блефароспазм, сльозотеча характерні для захворювань рогівки та переднього відділу судинної оболонки. Різкий біль у ділянці ока властивий гострим запальним процесам рогівки, війкового тіла, нападу закритокутової глаукоми.

Раптове зниження гостроти зору можливе у разі:

1) крововиливу в склисте тіло або жовту пляму;

2) відшарування сітківки;

3) оклюзії в судинах сітківки;

4) травми.

Зниження гостроти зору може бути у разі аномалій рефракції ока, а у осіб похилого віку поступове зниження гостроти зору здебільшого пов'язане із розвитком катаракти, глаукоми, атрофії зорового нерва, дегенерації жовтої плями. Необхідно пам'ятати, що такі загальні захворювання організму, як цукровий діабет, гіпертонічна хвороба, захворювання крові, нервової системи, нирок, печінки теж можуть призвести до погіршення функцій органа зору.

Анамнез захворювання: Важливо дізнатися про початок захворювання, причини, що сприяли його розвитку, який у нього був перебіг, де і яке лікування проводилося та які його наслідки. Звертають увагу на умови життя та праці пацієнта, з'ясовують сімейний анамнез, спадкові захворювання в його родині.

Функціональні методи дослідження:

1) гостроти зору;

2) кольорового відчуття;

3) поля зору;

4) світлосприйняття;

5) бінокулярного зору.

Об'єктивне дослідження – це огляд переднього і заднього відділів ока.

Дослідження переднього відділу ока. Зовнішній огляд хворого проводять при денному або штучному освітленні. Необхідно звернути увагу на симетрію обличчя, розміщення очей в орбітах. Порівнюють ширину очної щілини, стан повік, рухливість очних яблук в орбіті, колір очей і оболонок ока, видимих у межах очної щілини. У разі необхідності застосовують пальпацію.

Звертають увагу на стан шкіри повік, будову вільного їх краю, ріст вій, розміщення слізних точок. Останні повинні прилягати до очного яблука.

Під час дослідження переднього відділу ока звертають увагу на колір слизових оболонок і склери. Для огляду слизової оболонки верхньої і нижньої повік їх вивертають.

Потім визначають розміщення світлового рефлексу на роговиці для виявлення аномалій розміщення очей. Промінь від лампи, розміщеної ліворуч іщеної від хворого, офтальмоскопом спрямовують на рогівку обох очей і за нормами в їх центрі спостерігають рефлекс від відкритого світла. Правильне розміщення очей в орбіті називається ортофорією (orthophoria, від грец. orthos – прямий, phoros – потяг).