Тема 6. Нетарифне регулювання зовнішньоекономічної діяльності

Нетарифні методи державного регулювання зовнішньої торгівлі - низка адміністративних, фінансових, кредитних, технічних та інших заходів, які обмежують імпорт та експорт товарів і послуг. Це система ліцензування, квотування, створення стандартів якості продукції, бюрократичні перешкоди в митних процедурах тощо.Нетарифні методи державного регулювання зовнішньої торгівлі можна розділити на 3групи: кількісні методи, приховані і фінансові методи.

Нетарифні заходи застосовуються державою у випадках: різкого погіршення платіжного балансу країни, якщо від’ємне сальдо його перевищує 25% від загальної суми валютних зобов’язань країни; як джерело поповнення державного бюджету країни; досягнення максимального рівня зовнішньої заборгованості, встановленого урядом країни (понад 50% валового внутрішнього продукту); значного порушення рівноваги з певних груп товарів на національному ринку; необхідності забезпечення певних пропорцій між імпортною і експортною сировиною у виробництві; великої різниці між цінами на національному та світовому ринках; необхідності здійснення заходів у відповідь на дискримінаційні дії інших держав; порушення суб’єктом зовнішньоекономічної діяльності правових норм даної діяльності, що встановлено законодавством країни; укладення міжнародних угод щодо добровільного обмеження експорту чи імпорту.

Нетарифні інструменти як і тарифні, вплива­ють на ціну товару.

До кількісних методів регулювання відносяться: квотування і ліцензування.

Перелік товарів, експорт або імпорт яких в Україні підлягає квотуванню та ліцензуванню, як і порядок реалізації квот та видачі ліцензій затверджується Кабінетом Міністрів України.

Квотування — це кількісне лімітування розміру імпорту/експорту за допомогою глобальних (нерозподілених), індивідуальних (розподілених), групових, сезонних, тарифних та інших видів квот.

Квота по імпорту розраховується як відношення обсягу імпорту в натуральному або вартісному виді до обсягу внутрішнього споживання в країні імпорту відповідного товару.

Квота по експорту розраховується як відношення обсягу експорту в натуральному або вартісному виді за даний період до обсягу внутрішнього виробництва продукції за той же період.

На Україні вводяться наступні види експортних (імпортних) квот: глобальні, групові, індивідуальні.

Глобальні квоти (контингенти) – квоти, які встановлюються по товару (товарам) без зазначення конкретних країн (груп країн), куди товар (товари) експортується або з яких він (вони) імпортується.

Групові квоти (контингенти) – квоти, які встановлюються по товару (товарам) із зазначенням групи країн, куди товар (товари) експортується або з яких він (вони) імпортується.

Індивідуальні квоти (контингенти) – квоти, які встановлюються по товару (товарам) із зазначенням конкретної країни, куди товар (товари) може експортуватись або з якої він (вони) може імпортуватись.

Ліцензія в зовнішньоекономічній діяльності – це спеціальний дозвіл від державних органів на ввіз чи вивіз суб’єктами підприємницької діяльності певних товарів.

Ліцензування експорту та імпорту передбачає видання державою імпортеру або експортеру через спеціально уповноважений державний орган дозволу (ліцензії) на ввезення або вивезення певного включеного у списки товару протягом встановленого терміну. В ліцензії можуть також встановлюватися порядок ввезення або вивезення товарів.

Ліцензування служить двом цілям:

1) кількісному регулюванню торгівлі — коли з видачею ліцензій надаються квоти, і в певний момент часу їх видача припиняється. У такому випадку ліцензування є складовою частиною квотування: ліцензія є лише документом, що підтверджує право ввезти або вивезти товар в рамках отриманої квоти;

2) контролю за імпортом та експортом. В такому випадку воно є самостійним інструментом державного регулювання.

Розрізняють:

Відкриті (індивідуальні) ліцензії – дозвіл на експорт та імпорт товару протягом певного часу (не менше одного місяця) з встановленням його загального обсягу.

Генеральні ліцензії – відкритий дозвіл на експортні та імпортні операції відносно певних товарів з країною чи групою країн потягом терміну дії ліцензії.

Разові ліцензії – дозвіл, який має тимчасовий характер та видається для здійснення кожної окремої операції суб’єктами зовнішньоекономічної діяльності на період, необхідний для здійснення експортної або імпортної операції.

Найпоширенішими фінансовими засобами нетарифного обмеження зовнішньої торгівлі є: експортні пільгові кредити, експортні субсидії.

Субсидія являє собою грошову виплату, здійснювану з метою фінансової підтримки вітчизняних експортерів і непрямої дискримінації закордонних імпортерів.

Експортні субсидії - надаються експортеру, що дозволяє йому значно знизити власні витрати на виробництво товару.

Експортні пільгові кредити - це кредити, які надаються експортеру на пільгових умовах і дозволяють значно знизити витрати на виробництво товару.

Державне страхування експортних кредитів - це надання державних гарантій експортеру, які дозволяють йому отримувати пільгові кредити у комерційних банків.

Податкові пільги для експортерів - це зниження рівня податків, якими обкладаються суб’єкти експортного виробництва. «Частка національної участі» - це частина продукції, яка експортується, що виконана на державне замовлення. Ще однією групою методів нетарифного регулювання є приховані методи, до яких відносяться вимоги до якості товару, технічні бар’єри, вимоги щодо вмісту місцевих компонентів, державні закупівлі, вимоги щодо упакування та маркування товарів.

Вимоги до якості товару, до упакування та маркування товару спрямовані на захист національних споживачів від недоброякісного товару.

Вимоги щодо вмісту місцевих компонентів спрямовані на захист національних товаровиробників.

Технічні бар’єри це адміністративне ускладнення митних процедур.

Державні закупівліпередбачають закупівлю товарів, які вироблені національними товаровиробниками всередині країни. Це метод стимулювання національного виробництва. Ціна таких товарів може бути більшою порівняно із вартістю аналогічних імпортних виробів.