Тема 17. Зовнішньоекономічна діяльність підприємств на території вільних економічних зон

Питання для самостійного вивчення

1. Регулювання співпраці українських резидентів з офшорними компаніями.

Пояснити, чому функціонування офшорних зон надає додаткові можливості для кожного підприємця. Однак реалізація цих можливостей потребує певних знань щодо особливостей створення та діяльності офшорних компаній та банків.

В «чистому вигляді» офшорний банк являє собою установу, яка обслуговує тільки нерезидентів. Такий банк може здійснювати весь спектр банківських операцій, але тільки за межами місця реєстрації.

Офшорні банки не обкладаються корпоративними податками (або сплачують їх за мінімальними ставками), що дозволяє платити більше дивідендів власникам та відсотків за депозитами нерезидентів. Оскільки такий дохід (за місцем отримання) не підлягає оподаткуванню, він тут же реінвестується в цінні папери офшорного банку або надсилається на його ощадні офшорні рахунки.

Це не означає, що офшорний банк не сплачує жодних податків. Він сплачує щорічне реєстраційне та інше мито, розмір якого набагато вищий, ніж це передбачено для небанківських офшорних компаній. Те ж саме стосується мінімального рівня статутного капіталу офшорного банку, який перевищує «нижні планки» звичайних компаній.

Ліцензії на офшорні банківські операції підрозділяють на кілька категорій. Це можуть бути необмежені генеральні ліцензії або ліцензії, що передбачають право на здійснення певних операцій.

У гібридних офшорних компаніях відповідальність учасників обмежена гарантією або дорученням. На відміну від звичайних комерційних компаній акціонери гібридних організацій в офшорних зонах не вносять свою частину в статутний капітал, а всього лише гарантують її внесення.

Таким чином, засновники гібридної офшорної компанії не є акціонерами з точки зору законодавства більшості країн, де боротьба з ухиленням від сплати податків залежить від наявності наступних ознак:акцій у власності;встановленого права на дивіденди або активи (у разі ліквідації); управління компанією з правом голосу.

Гібридні офшорні компанії як непрямий метод контролю активів з’явилися у відповідь на розвиток законодавства з контролювання іноземних компаній. На противагу офшорні юрисдикції запропонували гнучкі схеми участі та управління офшорними компаніями. Наприклад, поручителі гібридних компаній в офшорних зонах користуються наступними можливостями: вони можуть мати або не мати право управління компанією, або певні інші економічні права; можуть передавати компанії кошти у вигляді вступних внесків.

Поручительство за зобов’язаннями зарубіжної компанії не вважається інвестицією, тому не вимагає валютних переказів за кордон. Це істотний плюс для бізнесменів з тих країн, де для цього необхідно отримати відповідну ліцензію центрального банку.

Гібридна офшорна компанія – це ефективний засіб оптимізації оподаткування навіть для бізнесу країн з потужними та агресивними податковими системами (США, Велика Британія).

Ефективно діючі офшорні схеми розробляють під конкретні цілі та завдання бізнесу. Реєстрація офшорів дозволяє істотно знизити податкове навантаження та отримати істотні економічні дивіденди в перспективі.

Використання офшорних схем є дійсно ефективним для бізнесу, що великий або більше за середній. Обумовлюється це вартістю розробки індивідуального офшорної схеми, вартістю утримання офшорної компанії, а також нестабільністю невеликих бізнесів і короткостроковістю горизонту планування.

Розглянути об’єктивні фактори, які не сприяють поширенню використання офшорних компаній, де важливим суб’єктивним фактором є недостатнє розуміння власниками можливості застосування офшорів в своєму бізнесі.

Юридичні особи – резиденти оплачують вартість «послуг» та »робіт», наданих їм нерезидентами – офшорними компаніями, виводячи кошти за кордон. Дохід офшорних компаній, надходячи на їхні рахунки, звільняється від оподаткування. Таким чином резидент безболісно виводить гроші за кордон, відносячи при цьому вартість наданих «послуг» на свої витрати. Тим часом така схема оптимізації оподаткування практично повністю вичерпала себе з прийняттям норми, що існує сьогодні у вигляді п. 161.2 Податкового Кодексу. Згідно з нею, при виконанні розрахунків через нерезидентів, які мають офшорний статус, або їхні рахунки, незалежно від того, як відбувається така оплата, витрати платника податку на оплату вартості придбаних товарів (робіт, послуг) включаються до складу їх витрат у сумі, що становить 85% вартості таких товарів (робіт, послуг).

Інакше кажучи, на розрахунки з офшорними компаніями вже тепер встановлено 15-відсотковий податок. Уже ця абсолютно обґрунтована норма, що відповідає практиці правового регулювання закордонних країн, сама собою істотно зменшила обсяг прямих операцій із компаніями з офшорних юрисдикцій, зробивши їх практично повністю безглуздими для вітчизняного бізнесу, що працює на загальній системі оподаткування.

Адже після запровадження норми ніщо не заважало поставити між українським резидентом і офшорною компанією компанію посередника – нерезидента з респектабельної юрисдикції. До таких респектабельних юрисдикцій належать, наприклад, Великобританія, США, Нідерланди, Швейцарія та інші країни, що передбачають можливість створення окремих різновидів компаній, статус яких, із певними застереженнями, досить близький до офшорного. Але ці застереження разом із політичним статусом відповідних країн не дозволяють і ніколи не дозволять занести компанії, зареєстровані в них, до переліку офшорів.

Рекомендована література[6, 41, 44, 51, 56, 57, 70, 74, 76, 78, 92, 101].