1. Поняття, значення та загальні правила розгляду і вирішення справ окремого провадження

Потреба захисту прав та охоронюваних законом інтересів виникає не тільки у разі, якщо вони порушуються чи оспорюються. Інколи необхідно встановити такі обставини, що є лише підставою для здійснення суб’єктивних прав. Особа, що має певне право, не може його здійснити через те, що факти, які це право підтверджують, не є очевидними і потребують перевірки та підтвердження відповідними доказами. Тому у цивільному процесі існує такий вид судочинства, який дозволяє заінтересованій особі встановлювати у судовому порядку юридичні факти для подальшого здійснення відповідних суб’єктивних прав та реалізацій охоронюваних законом інтересів – окреме провадження.

Відповідно до ст. 234 ЦПК окреме провадження – це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Справи окремого провадження, що становлять цивільну юрисдикцію суду, можна поділити на три групи.

1) Справи, порядок розгляду та вирішення яких визначений цивільним процесуальним законодавством, тобто справи про:

– обмеження цивільної дієздатності фізичної особи, визнання фізичної особи недієздатною та поновлення цивільної дієздатності фізичної особи (ст.ст. 236-241 ЦПК);

– надання неповнолітній особі повної цивільної дієздатності (ст.ст. 242-245 ЦПК);

– визнання фізичної особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою (ст.ст. 246-250 ЦПК);

– усиновлення (ст.ст. 251-255 ЦПК);

– встановлення фактів, що мають юридичне значення (ст.ст. 256-259 ЦПК);

– відновлення прав на втрачені цінні папери на пред’явника та векселі (ст.ст. 260-268 ЦПК);

– передача безхазяйної нерухомої речі у комунальну власність (ст.ст. 269-273 ЦПК);

– визнання спадщини відумерлою (ст.ст. 274-278 ЦПК);

– надання особі психіатричної допомоги у примусовому порядку (ст.ст. 279-282 ЦПК);

– примусова госпіталізацію до протитуберкульозного закладу (ст.ст. 283-286 ЦПК);

– розкриття банками інформації, яка містить банківську таємницю, щодо юридичних та фізичних осіб (ст.ст. 287-290 ЦПК).

2) Справи, які тільки поіменовані ЦПК, однак особливості їх розгляду визначені іншими актами законодавства. Такими є справи про:

1) надання права на шлюб (ст. 23 СК України, ч. 3 ст. 234 ЦПК);

2) розірвання шлюбу за заявою подружжя, яке має дітей (ст. 109 СК України, ч. 3 ст. 234 ЦПК);

3) розірвання шлюбу за заявою будь-кого з подружжя, якщо один з нього засуджений до позбавлення волі (ч. 3 ст. 234 ЦПК);

4) встановлення режиму окремого проживання за заявою подружжя (ст. 119 СК України).

3) Справи, що можуть розглядатися в порядку окремого провадження, якщо вони віднесені актами законодавства до цивільної юрисдикції (ч. 3 ст. 234 ЦПК України). Наприклад: призначення опікуна чи піклувальника (ст. 63 ЦК України).

Залежно від характеру вимоги, переданої на розгляд суду, кожна зі справ окремого провадження має свої, лише їй властиві особливості.

Ознаки окремого провадження:

1) несумісність зі спором про право. Якщо в ході розгляду справи виявиться, що предметом судового розгляду є спір про право, суд має залишити заяву без розгляду (якщо справа підлягає розгляду у порядку цивільного судочинства) або закрити провадження у справі, якщо предметом судового розгляду і вирішення виявиться спір про право адміністративне або господарське, які можуть бути предметом розгляду у порядку відповідно адміністративної чи господарської судових юрисдикцій. У порядку окремого провадження розглядає вимоги про встановлення певних обставин: а) юридичних фактів; б) зміну правового статусу фізичної особи; в) неправильність дій органів, які посвідчують такі обставини, з наявністю чи відсутністю котрих закон пов’язує виникнення, зміну або припинення суб’єктивних майнових та особистих немайнових прав.

2) відсутність сторін із протилежними інтересами. Тобто, між сторонами не існує відносин напруженого характеру. Ці відносини мають специфічний характер – не спору про право, а спору про стан, факт, обставину. Відсутність правового спору і сторін в окремому провадженні робить неможливим пред’явлення зустрічного позову, заміну сторони, укладення мирової угоди, звернення до третейського суду і т. ін. Водночас не виключена можливість спільного звернення до суду кількох осіб, пов’язаних між собою спільними інтересами (процесуальна співучасть). Особи, права та обов’язки яких зачіпає рішення суду, мають брати участь у справі як заінтересовані особи, що дає їм можливість повноцінно отримати правовий статус сторони у процесі.

Значення окремого провадження. Розгляд справ окремого провадження судом пов’язаний зі здійсненням, так би мовити, «судового управління» у випадках, коли законодавець покладає на суд здійснення непритаманної йому функції установлення тих чи інших обставин без розв’язання спору про право. При цьому законодавець виходить із доцільності такого вирішення, покладаючи встановлення юридичних фактів на суд, який має особливий правовий статус суб’єкта судової влади, та поширюючи на процедуру розгляду цих справ форму цивільного судочинства.

Заяву може бути подано певним визначеним законом колом осіб (заявників), тим часом як у позовному провадженні це може зробити будь-яка особа, чиї права і охоронювані законом інтереси ймовірно порушені. Заявником іменується фізична чи юридична особа, в інтересах якої відкрито провадження у справі. У такій якості можуть виступати різноманітні групи фізичних та юридичних осіб залежно від конкретної категорії справ окремого провадження.

Коло заявників за певними категоріями справ окремого провадження визначається шляхом:

1) вказівки у заяві мети звернення до суду (у справах про встановлення фактів, які мають юридичне значення, справи про визнання особи безвісно відсутньою чи оголошення померлою);

2) встановлення вичерпного переліку осіб, за заявою яких може бути відкрито провадження у справі (справи про усиновлення, про обмеження фізичної особи у дієздатності чи визнання недієздатною);

3) з’ясування визначення наявності певної іншої юридичної заінтересованості у справі (справи про відновлення прав на втрачені цінні папери на пред’явника та векселі).

У будь-якому разі заявник перед зверненням до суду має обґрунтувати свою заінтересованість у конкретній справі.

Всіх інших осіб, які беруть участь у справі, закон визначає як заінтересованих осіб. Це поняття має узагальнюючий характер і охоплює усіх осіб, права та законні інтереси яких у тій чи іншій мірі зачіпатимуться ухваленим у справі рішенням. Заінтересовані особи можуть бути залучені до участі у справі за ініціативою суду, а також вступити у процес за власною ініціативою. Оскільки в таких справах відсутні сторони, то не може бути й третіх осіб.

Зважаючи на те, що відкриття провадження у справі порядком окремого провадження здійснюється шляхом подання заяви, то відсутні і процесуальні інститути, нерозривно пов’язані із позовом. Зокрема, в окремому провадженні неможливими є: відмова від позову, визнання позову, укладення мирової угоди, зміна предмета та підстави позову, збільшення або зменшення розміру позовних вимог, вихід за межі заявлених вимог. Справи окремого провадження не можуть бути передані на розгляд третейського суду та закриті у зв’язку з укладенням мирової угоди.

Водночас можливою є відмова від заяви, а в окремих випадках – зміна її предмета та підстави (наприклад справи про обмеження фізичної особи у дієздатності та визнання особи недієздатною). Однак ці дії слід розглядати тільки як розпорядження процесуальними правами.

За загальним правилом, судові витрати, понесені сторонами при розгляді справи у порядку окремого провадження, не відшкодовуються. При зверненні до суду необхідно подати документи про сплату судового збору: юридичною особою або фізичною особою-підприємцем – 0,5 розміру мінімальної заробітної плати; фізичною особою – 0,2 розміру мінімальної заробітної плати. відповідно до ст. 8 Закону України «Про державний бюджет на 2016 рік» розмір мінімальної заробітної плати з 1 січня 2016 р. – 1378 гривень.

В основу порядку розгляду та вирішення справ окремого провадження покладені загальні правила цивільного судочинства, тобто правила позовного провадження. Оскільки справам окремого провадження притаманні особливості, що характеризують провадження в цілому та кожну категорію справ окремо, то загальні правила цивільного судочинства застосовуються з певними винятками та доповненнями.

Таким чином, провадження по кожній справі, що віднесена до окремого провадження, утворює певний синтез загальних правил цивільного судочинства, правил, що притаманні окремому провадженні в цілому, а також тих, що характеризують виключно певну категорію справ. Специфіка провадження по кожній категорії справ регулюється шляхом визначення процесуальних винятків та доповнень до загального порядку розгляду справ.

В окремому провадженні діє багато положень, притаманних позовному провадженню. Загальними є вимоги, що пред’являються до відкриття провадження у справі, його підготовки, судового розгляду, доказів і доказування, ухвалюваного по справі рішення, а також перегляду постановлених у справі судових рішень в апеляційному чи касаційному порядку і т. ін.

Рішення суду у справах окремого провадження не підлягають примусовому виконанню, але мають загальнообов’язковий характер (ст. 14 ЦПК України). Вони реалізуються шляхом оформлення майнових або особистих немайнових прав громадян, а саме: видачею свідоцтва про право власності; виправленням, поновленням чи анулюванням запису актів цивільного стану тощо.