3. Надання неповнолітній особі повної цивільної дієздатності

Відповідно до ст. 35 ЦК України надання повного обсягу цивільної дієздатності до досягнення повноліття чи до одруження можливо у разі: якщо неповнолітня особа, яка досягла шістнадцяти років, працює за трудовим договором, а також якщо неповнолітня особа записана матір’ю або батьком дитини. Набуття повного обсягу цивільної дієздатності здійснюється на підставі рішення органу опіки та піклування за заявою заінтересованої особи за письмовою згодою батьків (усиновлювачів) або піклувальника. Тільки у разі відсутності такої згоди повна цивільна дієздатність може бути надана за рішенням суду. Процесуальний порядок розгляду та вирішення цієї категорії справ визначений ст.ст. 242-245 ЦПК України.

Ще однією підставою для надання повного обсягу дієздатності є бажання фізичної особи, яка досягла шістнадцяти років, займатися підприємницькою діяльністю, однак у цьому разі ЦК України не передбачає можливості надання повного обсягу цивільної дієздатності у судовому порядку.

Предметом судової діяльності в цій категорії справ є встановлення підстав для надання неповнолітній фізичній особі повного обсягу дієздатності, визначення відповідності встановлення нового правового стану інтересам самої особи, якщо батьки (усиновлювачі), піклувальник не дають згоди на емансипацію.

Право на звернення до суду має сама неповнолітня особа, причому в її інтересах може звернутися представник, якого особа уповноважила. Ним фактично не може виступати законний представник, оскільки братиме участь у справі як заінтересована особа, адже ця категорія справ саме стосується припинення такого представництва.

Заява подається до суду за місцем проживання неповнолітньої особи (ст. 242 ЦПК України, ст. 29 ЦК України) і має містити дані про те, що особа працює за трудовим договором або є матір’ю чи батьком відповідно до актового запису цивільного стану. Заява оплачується судовим збором.

Справа розглядається у судовому засіданні за участю заявника, одного або обох батьків (усиновлювачів) або піклувальника. Обов’язковою є участь представників органів опіки і піклування (ст. 244 ЦПК України).

За результатами розгляду справи суд ухвалює рішення. Якщо буде встановлено, що надання повного обсягу дієздатності неповнолітній фізичній особі відповідає її інтересам, а також за наявності встановлених законом підстав, суд ухвалює рішення про задоволення вимоги. У цьому разі повного обсягу дієздатності особа набуває після набрання рішенням суду законної сили. Рішення суду видається заявникові, а також надсилається органові опіки і піклування, зокрема для зняття піклування.

4. Визнання фізичної особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою

Чинне цивільне процесуальне законодавство передбачає можливість зміни правового стану осіб шляхом визнання їх безвісно відсутніми або оголошення померлими в судовому порядку. Безвісна відсутність громадян може бути пов’язана із стихійним лихом, нещасними випадками та будь-якими іншими обставинами. Відсутність фізичної особи у місці постійного проживання або переважного перебування, а також відсутність відомостей про це протягом тривалого часу створює невизначеність у тих або інших правовідносинах для певного кола осіб, що перешкоджає здійсненню ними суб’єктивних прав. У зв’язку з необхідністю захисту інтересів осіб, які перебувають у певних правовідносинах з особою, щодо якої тривалий час немає відомостей в місці її проживання, виникає потреба у зміні правового стану такої особи.

Підсудність справ про визнання фізичної особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою встановлена законом з урахуванням інтересів фізичних і юридичних осіб, здійснення суб’єктивних прав та виконання обов’язків яких залежить від рішення суду по справі. Ці справи розглядаються судом за місцем проживання заявника або за останнім відомим місцем проживання (перебування) фізичної особи, місцеперебування якої невідомо, або за місцезнаходженням її майна. Місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово (ч. 1 ст. 29 ЦК України). Місцем проживання фізичної особи у віці від 10 до 14 років, або осіб, які перебувають під опікою, визнається місце проживання їхніх батьків (усиновителів) або опікунів (ч. 3 ст. 29 ЦК України). Місцезнаходженням юридичної особи є фактичне місце ведення діяльності чи розташування офісу, з якого проводиться щоденне керування діяльністю юридичної особи (переважно знаходиться керівництво) та здійснення управління і обліку (ст. 93 ЦК України).

У ЦПК чітко не зазначено, хто саме може звернутися до суду з вимогою про визнання фізичної особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою. При вирішенні питання про суб’єкт звернення слід застосовувати ст. 3 ЦПК України, відповідно до змісту якої звернутись до суду може будь-яка особа, яка має заінтересованість у зміні правового стану відсутньої особи.

Заява по справі про визнання громадянина безвісно відсутнім або оголошення його померлим має відповідати загальним вимогам, закріпленим ст. 119 ЦПК України. Вона подається у письмовій формі та має містити: назву суду, до якого подається заява; точну назву заявника, його місце проживання або знаходження, а також назву представника заявника, коли ним порушується справа; чітко сформульовану вимогу, з якою звертається до суду заявник; виклад обставин, якими заявник обґрунтовує свої вимоги, та зазначення доказів, що підтверджують ці вимоги, а також підпис заявника або його представника із зазначенням часу подання заяви.

Обставинами, які обґрунтовують заявлені вимоги, є: невідомість перебування відсутнього громадянина; неможливість усунути цю невідомість; тривалість безвісної відсутності; події, що загрожували смертю або дають підставу припускати загибель громадянина від певного нещасного випадку. Крім зазначених обставин у заяві обов’язково слід вказати, з якою метою заявник просить визнати громадянина безвісно відсутнім або оголосити його померлим. До заяви додаються документи про сплату судового збору.

В ході підготовки до розгляду справ про визнання громадянина безвісно відсутнім або оголошення його померлим суд до початку розгляду справи встановлює осіб (родичів, співробітників тощо), які можуть дати свідчення про фізичну особу, місцеперебування якої невідоме, а також запитує відповідні організації за останнім місцем проживання відсутнього (житлово-експлуатаційні організації, органи реєстрації місця проживання осіб або органи місцевого самоврядування) і за останнім місцем роботи про наявність відомостей щодо фізичної особи, місцеперебування якої невідоме. Суддя має також визначити коло осіб, які заінтересовані в розгляді справи, та з’ясувати їхнє процесуальне становище, допустити або залучити їх до участі в процесі та повідомити про місце і час розгляду справи. Коло таких осіб зумовлюється метою, з якою заявникові необхідно визнати громадянина безвісно відсутнім або оголосити його померлим. Як заінтересовані особи можуть взяти участь у справі члени родини заявника та інші особи, що мають право на одержання пенсії у зв’язку з втратою годувальника, якщо справа порушена з метою призначення пенсії заявникові або його дітям.

Відповідно до ч. 2 ст. 248 ЦПК України суд одночасно вживає заходів через органи опіки та піклування щодо встановлення опіки над майном фізичної особи, місцеперебування якої невідоме, якщо опіку над майном ще не встановлено.

Справи розглядаються у відкритому судовому засіданні з участю заявника та заінтересованих осіб, а також свідків та інших осіб, які сприяють здійсненню правосуддя.

Суд має відмовити у задоволенні заяви, якщо буде встановлено місце перебування громадянина, щодо якого вирішується питання про визнання його померлим, так само як і в разі, якщо буде з’ясовано, що строк невідомості місця перебування громадянина не відповідає зазначеному в законі.

У резолютивній частині рішення про задоволення заяви зазначаються не тільки дані про особу, яка визнається безвісно відсутньою чи оголошується померлою, але і початок безвісної відсутності або день смерті такої фізичної особи, які визначаються відповідно до правил, встановлених законом. У разі неможливості встановити день одержання останніх відомостей про відсутнього, початком безвісної відсутності вважається перше число місяця, що йде за тим, в якому були одержані останні відомості про нього, а за неможливості встановити цей місяць – 1 січня наступного року (ст. 43 ЦК України). Днем смерті громадянина, оголошеного померлим, вважається день набрання законної сили рішенням суду. У разі оголошення померлим громадянина, який пропав без вісті за обставин, що загрожували смертю або дають підставу припускати його загибель від певного нещасного випадку, суд може визнати днем смерті цього громадянина день його гаданої загибелі (ст. 46 ЦК України).

Після того, як рішення про оголошення громадянина померлим набере законної сили, суд обов’язково повинен надіслати його копії органу реєстрації актів цивільного стану для реєстрації смерті громадянина, а також до нотаріуса або іншого органа, що вчиняє нотаріальні дії щодо охорони спадкового майна (ст. 249 ЦПК України).

Рішення, яке набрало законної сили, породжує певні правові наслідки: у непрацездатних членів сім’ї виникає право на пенсію; подружжя такої особи має право розірвати шлюб у спрощеному порядку; з’являється можливість усиновлювати дітей без згоди відсутнього тощо.

Визнання особи безвісно відсутньою має умовний характер, спричинений невизначеністю цивільних та інших відносин за участю відсутньої особи. Тому у разі, якщо фізична особа, щодо якої ухвалено рішення суду про визнання її безвісно відсутньою, з’явилась, рішення суду скасовується.

Відповідно до ст. 250 ЦПК України у разі одержання заяви про появу фізичної особи, яку було визнано безвісно відсутньою чи оголошено померлою, або відомостей про місце перебування цієї особи, суд за місцем перебування особи або суд, який ухвалив рішення про визнання особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою, призначає справу до слухання за участю цієї особи, заявника та інших заінтересованих осіб і скасовує своє рішення про визнання фізичної особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою.

Із заявою про скасування рішення суду може звернутися безпосередньо особа, щодо якої ухвалене рішення, та інші заінтересовані особи, що потерпають від її відсутності. Копію рішення суд надсилає відповідному органу державної реєстрації актів цивільного стану для анулювання актового запису про смерть.