4. Судовий контроль за виконанням судових рішень

Право на оскарження рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби передбачено ч. 3 ст. 6, ч. 1 ст. 12, ч.ч. 4, 7 ст. 16, ч. 6 ст. 25, ч. 4 ст. 26, ч.ч. 1, 8 ст. 28, ч. 2 ст. 35, ч. 2 ст. 36, ч. 3 ст. 39, ч. 4 ст. 40, ч. 5 ст. 41, ч. 4 ст. 47, ч. 3 ст. 48, ч. 3 ст. 49, ч. 4 ст. 57, ч. 4 ст. 58, ч. 6 ст. 60, ст. 82, ч. 5 ст. 83, ч. 3 ст. 86 Закону України «Про виконавче провадження». При цьому у ч. 8 ст. 28, ч. 2 ст. 36, ч. 3 ст. 39, ч. 4 ст. 58, ч.ч. 2, 4, 8 ст. 82 йдеться безпосередньо про судове оскарження. Процесуальний порядок розгляду та вирішення цієї категорії справ визначений розд. VII (ст.ст. 383- 389) ЦПК.

Предметом оскарження є рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби з виконання лише судових рішень у цивільних справах, однак відповідно до ст. 82 Закону до судової юрисдикції належать справи за скаргами на будь-які рішення, дії чи бездіяльність державних виконавців, незалежно від того, що є підставою виконання. У такому разі слід керуватися положеннями ст. 15 ЦПК щодо цивільної юрисдикції суду. Отже, не належать до цивільної юрисдикції суду справи щодо контролю за виконанням рішень господарських та адміністративних судів, оскільки щодо них встановлений інший порядок судового вирішення (ст. 121² ГПК, ст.ст. 181, 267 КАС).

Правом на звернення до суду наділені сторони виконавчого провадження, якщо вони вважають, що їх права чи свободи порушені (ч. 1 ст. 383 ЦПК).

Цивільним процесуальним законом встановлено правила альтернативної юрисдикції у цій категорії справ, тобто відповідно до ст. 384 ЦПК скаргу може бути подано до суду безпосередньо або після оскарження рішення, дії або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби до начальника відповідного відділу державної виконавчої служби. Однак інколи рішення державного виконавця можуть оскаржуватися виключно до суду, як, наприклад, постанова державного виконавця про стягнення виконавчого збору (ч. 8 ст. 28 Закону України «Про виконавче провадження»).

Право на звернення до суду строкове. Скаргу може бути подано до суду:

– у десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав чи свобод;

– у триденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав чи свобод, у разі оскарження постанови про відкладення провадження виконавчих дій.

Пропущений з поважних причин строк для подання скарги може бути поновлено судом (ст. 385 ЦПК).

Відповідно до ст. 82 Закону України «Про виконавче провадження», рішення, дії або бездіяльність державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби можуть бути оскаржені стягувачем та іншими учасниками виконавчого провадження (крім боржника) до начальника відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, або до керівника відповідного органу державної виконавчої служби вищого рівня чи до суду. Боржник має право оскаржувати рішення, дії або бездіяльність державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби виключно в судовому порядку. Рішення, дії чи бездіяльність державного виконавця або іншої посадової особи державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами до суду, який видав виконавчий документ, а іншими учасниками виконавчого провадження та особами, які залучаються до проведення виконавчих дій, – до відповідного адміністративного суду.

Скарга розглядається у десятиденний строк у судовому засіданні за участю заявника і державного виконавця або іншої посадової особи державної виконавчої служби, рішення, дія чи бездіяльність якої оскаржується. Якщо заявник, державний виконавець або інша посадова особа державної виконавчої служби не можуть з’явитися до суду з поважних причин, справу може бути розглянуто за участю їхніх представників. Якщо суд встановить, що особа, рішення, дія чи бездіяльність якої оскаржуються, не працює на попередній посаді, він залучає до участі в справі посадову особу, до компетенції якої належить вирішення питання про усунення порушення прав чи свобод заявника (ст. 386 ЦПК).

За результатами розгляду скарги суд постановляє ухвалу. У разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов’язує державного виконавця або іншу посадову особу державної виконавчої служби задовольнити вимогу заявника та усунути порушення або іншим шляхом поновлює його порушені права чи свободи. Якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи державної виконавчої служби і права чи свободи заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги (ст. 387 ЦПК).

Окрім вирішення справи по суті, судове рішення має дати відповідь на питання про розподіл судових витрат у справі. Суд покладає їх на заявника, якщо було ухвалене судове рішення про відмову в задоволенні його скарги, або на відділ державної виконавчої служби, якщо було ухвалене судове рішення про задоволення скарги заявника (ст. 388 ЦПК).

Про виконання такого судового рішення відповідний орган державної виконавчої служби повідомляє суд і заявника не пізніше місячного строку з дня одержання ухвали суду (ст. 389 ЦПК).