7. Відновлення прав на втрачені цінні папери на пред’явника та векселі

Чинне законодавство передбачає право громадян передавати на зберігання банкам та іншим фінансовим установам цінні папери та робити вклади без зазначення відомостей про вкладника (на пред’явника). Характерною ознакою цих паперів є те, що в них не вказано ім’я власника. Власником такого папера визнається особа, яка його пред’явить до виконання, тому в разі його втрати пред’явити його до виконання може будь-яка особа, котрій він на законних підставах не належить. Те саме може відбуватися і з векселем.

Захист прав власника при втраті ним такого цінного папера може здійснюватися в судовому порядку. Якщо власник втраченого папера на пред’явника знає, хто є його держателем, то витребування цього документа можливе шляхом пред’явлення позову. Коли ж особа, яка втратила цінний папір на пред’явника, не знає, хто є його держателем, захистити свої права та інтереси вона може в порядку окремого провадження, звернувшись до суду із заявою про визнання папера недійсним та про відновлення прав на втрачений цінний папір.

Відновлення прав на втрачені цінні папери на пред’явника та векселі у порядку окремого провадження можливе не тільки у разі втрати цих документів, а й тоді, коли документи втратили ознаки платіжності внаслідок неналежного їх зберігання або з інших причин (в ощадній книжці не зберігся запис номера рахунка, не повністю зберігся запис залишку вкладу тощо) і фінансова установа у зв’язку з цим відмовилася здійснити відповідну операцію).

Із заявою про відновлення прав на втрачений цінний папір на пред’явника має право звернутися до суду особа, яка вважає себе його власником. Як заінтересована особа у справах цієї категорії виступає банк, який видав цінній папір, оскільки рішення суду про визнання папера недійсним передбачає для нього певні обов’язки: видати заявникові вклад або цінний папір замість визнаного недійсним.

Справи про відновлення прав на втрачені цінні папери на пред’явника розглядаються судом за місцем знаходження установи, що видала цінний папір (емітента). Це зумовлюється насамперед необхідністю при підготовці справи до розгляду найоперативніше забезпечити заяву шляхом заборони цій установі провадити будь-які операції за втраченим цінним папером. Якщо предметом розгляду є відновлення прав на втрачений вексель, то справа розглядається судом за місцем платежу за таким векселем.

Відповідно до ст. 261 ЦПК України у заяві, яка подається до суду, крім загальних вимог, встановлених ст. 119 ЦПК, має бути зазначено:

– ім’я та місце проживання заявника, найменування та місцезнаходження юридичної особи – заявника;

– обставини, за яких втрачено цінний папір на пред’явника або вексель;

– повна і точна назва емітента втраченого цінного папера на пред’явника та його реквізити, а для векселя – вид, номер бланку, суму векселя, дату та місце складання, строк та місце платежу, найменування векселедавця, інших відомих заявнику зобов’язаних за векселем осіб, а також першого векселедержателя.

Підготовка до судового розгляду справ про відновлення прав на втрачені цінні папери на пред’явника та векселі за загальним правилом полягає у визначенні кола осіб, які мають брати участь у процесі, предмета доказування і обсягу доказів, необхідних для встановлення фактів, покладених в основу заявленої вимоги, у вжитті заходів для забезпечення своєчасної явки в судове засідання учасників процесу.

Підготовка справ цієї категорії має певні особливості. Після одержання заяви суддя постановляє ухвалу про виклик держателя цінного папера до суду через публікацію в газеті. Крім того, суддя своєю мотивованою ухвалою забороняє установі, яка видала цінний папір, провадити за ним будь-які операції.

Щодо векселя, то ст. 262 ЦПК України встановлені певні особливості. Зокрема, якщо строк платежу за векселем не настав, ухвала, постановлена у ході підготовки справи до судового розгляду, надсилається на адресу всіх нотаріусів відповідного нотаріального округу за місцем платежу за векселем. Тому при пред’явленні нотаріусу для вчинення протесту векселя, щодо якого постановлено ухвалу, якою заборонено будь-які операції за ним, він зобов’язаний повідомити відповідний суд про пред’явлення такого векселя для вчинення протесту.

Закон покладає на держателя цінного папера обов’язок у зазначений в публікації тримісячний строк подати до суду, який постановив про це ухвалу, заяву про те, що він є її держателем, незалежно від того, є він власником цього цінного папера чи володіє ним на будь-яких інших підставах. До заяви він має додати оригінал цінного папера. Особиста явка держателя цінного папера до суду не є обов’язковою, тому надання вказаних документів може бути здійснене як особисто, так і поштою.

Подання держателем цінного папера до суду заяви про наявність у нього певних прав на цей папір свідчить про виникнення між ним і заявником спору про право, що виключає можливість розгляду справи за правилами окремого провадження. У такому разі суддя має постановити ухвалу про залишення заяви щодо відновлення прав на втрачений цінний папір без розгляду та має роз’яснити заявникові його право пред’явити до держателя папера позов у загальному порядку. Суд встановлює для цього строк, протягом якого заявник може реалізувати надане йому право на подання позову з метою захисту своїх суб’єктивних прав у порядку позовного провадження, що не перевищує двох місяців, однак може бути продовжений.

Якщо держатель цінного папера протягом тримісячного строку не заявив на нього своїх прав і не подав до суду відповідної заяви, судця постановляє ухвалу про призначення справи до розгляду.

Особливістю рішення по цих справах є те, що, визнавши вимоги заявника законними і обґрунтованими, суд робить висновок про визнання втраченого цінного папера на пред’явника недійсним. Відповідно до ст. 267 ЦПК України таке рішення є підставою для видачі заявникові цінного папера на пред’явника замість визнаного недійсним або проведення визначених ним операцій, для здійснення платежу за векселем або для видачі заявникові векселя замість визнаного недійсним та для відновлення зобов’язаними за векселем особами передавальних написів.