1. Право на судовий захист та правовий статус іноземців, осіб без громадянства, іноземних юридичних осіб та держав у цивільному процесі

Відповідно до ст. 26 Конституції України іноземці та особи без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами та свободами несуть такі ж обов’язки як і громадяни України за винятками, встановленими законодавством. Зокрема, відповідно до ст. 410 ЦПК іноземці, особи без громадянства, іноземні юридичні особи, іноземні держави (їх органи та посадові особи) та міжнародні організації мають право звертатися до судів України для захисту своїх прав, свобод чи інтересів. Національне законодавство України встановлює національний правовий режим в галузі захисту прав та інтересів іноземних осіб. Це означає, що іноземні особи мають процесуальні права та обов’язки нарівні з фізичними і юридичними особами України, за винятками, встановленими Конституцією та законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України (ч. 1 ст. 3 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства»). Причому поширення національних засад на вищевказаних осіб ґрунтується на принципі безумовності, тобто не пов’язане з якими-небудь вимогами щодо обов’язковості проживання останніх на території України тощо.

Цивільна процесуальна правоздатність та дієздатність іноземця визначається правом держави, громадянином якої він є. Цивільна процесуальна правоздатність та дієздатність особи без громадянства – правом держави, в якій ця особа постійно або переважно проживає. Проте, навіть якщо особа відповідно до права своєї держави не є процесуальне дієздатною, вона може бути визнана такою на території України, якщо вона має цивільну процесуальну дієздатність відповідно до цивільного процесуального законодавства України.

Процесуальна правоздатність іноземної юридичної особи визначається правом держави, в якій її засновано. Тому правосуб’єктність цієї категорії учасників цивільних процесуальних правовідносин має бути підтверджена документами відповідної держави, які повинні бути легалізовані з особливостями, визначеними конвенцією, що скасовує вимогу легалізації іноземних офіційних документів (Конвенція, що скасовує вимогу легалізації іноземних офіційних документів. Гаазька конференція з МПП від 05.10.1961 р.).

Отже, норми національного права, якими визначаються правила процесуальної правосуб’єктності, підвідомчості та підсудності справ з іноземним елементом, процесуального становища учасників справи, поширюються на фізичних та юридичних осіб іноземних держав незалежно від того, чи передбачено законодавством їхніх держав рівнозначні права для громадян та юридичних осіб України. Проте законом України можуть бути встановлені відповідні обмеження щодо фізичних та юридичних осіб тих держав, в яких допускаються спеціальні обмеження цивільних процесуальних прав фізичних або юридичних осіб України.

Суб’єктами цивільних процесуальних правовідносин можуть бути не тільки вищевказані особи, а й іноземні держави. На відміну від всіх інших суб’єктів, іноземні держави користуються судовим імунітетом (від лат. недоторканість, звільнення від чого-небудь): до іноземної держави не може бути пред’явлений позов, застосовано забезпечення позову, звернене стягнення на її майно, що знаходиться на території іншої держави. Отже, судовий імунітет базується на суверенній рівності держав і полягає у непідсудності іноземних держав суду інших держав. В деяких країнах судовий імунітет держави надається лише у разі, якщо йдеться про дії держави публічно-правового характеру. В Україні зберігається дія принципу абсолютного імунітету, тобто іноземці, як і громадяни України, можуть пред’явити позов до іноземної держави, просити суд про забезпечення позову шляхом звернення стягнення на її майно, що знаходиться на території України, лише за згодою компетентних органів відповідної іноземної держави.

Судовий імунітет поширюється також на акредитовані в Україні дипломатичні представництва та консульські установи іноземних держав, їх службових осіб. На відміну від іноземних держав, вони підлягають юрисдикції судів України, проте лише в межах, визначених принципами та нормами міжнародного права або міжнародними договорами з відповідною державою.

Процесуальна правоздатність міжнародної організації визначається на основі міжнародного договору, відповідно до якого її створено, її установчих документів або угоди з компетентним органом України.

Міжнародні організації підлягають юрисдикції судів України у цивільних справах у межах, визначених міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, або законами України.