2. Процесуальний порядок відкриття провадження у справі

Право на пред’явлення позову може бути здійснене тільки у порядку, встановленому законом.

Складовими порядку є:

1) дотримання правил про підсудність;

2) дієздатність позивача;

3) дотримання належної форми позовної заяви.

Право на пред’явлення позову може бути реалізоване шляхом звернення до суду, до повноважень якого віднесено її розгляд та вирішення. У разі порушення вимоги про підсудність, суд повертає заяву та вказує, до якого суду слід звернутися позивачеві. Ця норма не обмежує права позивача, оскільки останній може звернутися до суду за належністю, де буде порушено цивільну справу і, відповідно, його права будуть захищені. Однак це положення цивільного процесуального закону може ускладнити можливість отримання судового захисту, особливо в останні дні позовної давності чи іншого строку на звернення до суду.

Позивач має володіти повним обсягом цивільної процесуальної дієздатності (ст. 29 ЦПК). Якщо заява подана недієздатною особою, суд повертає її заявникові, а якщо недієздатність виявилася в ході розгляду справи – залишає таку заяву без розгляду. Це не перешкоджає зверненню до суду через законного представника такої особи чи іншу уповноважену особу.

Позов подається до суду у формі позовної заяви, яка відповідає предмету, підставі та змісту позову, а також вимогам щодо змісту, форми та документального супроводження, встановленим ст. 19 ЦПК та іншими нормативами актами законодавства, зокрема тими, що регулюють спірні матеріальні правовідносини.

Реквізити позовної заяви (ч. 2 ст. 119 ЦПК):

1) найменування суду, до якого подається заява;

2) ім’я (найменування) позивача і відповідача, а також ім’я представника позивача, якщо позовна заява подається представником, їх місце проживання або місцезнаходження, поштовий індекс, номери засобів зв’язку, якщо такі відомі;

3) зміст позовних вимог;

4) зазначення ціни позову щодо вимог майнового характеру;

5) виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги;

6) зазначення доказів, що підтверджують кожну обставину, наявність підстав для звільнення від доказування.

Позовна заява підписується позивачем або його представником із зазначенням дати її подання. До неї додаються документи відповідно до переліку, зазначеного у позовній заяві, а також ті, що підтверджують сплату судового збору. Якщо позовна заява подається представником позивача, до неї додається довіреність чи інший документ, що підтверджує його повноваження.

Відповідно до ст. 120 ЦПК позовна заява та документи, що додаються до неї, мають бути подані до суду у копіях по кількості відповідачів та третіх осіб. Однак правило щодо подання копій документів не поширюється на позови, що виникають:

1) з трудових правовідносин;

2) із правовідносин про відшкодування шкоди, завданої внаслідок злочину чи каліцтвом, іншим ушкодженням здоров’я або смертю фізичної особи;

3) із правовідносин про відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду.

Питання про відкриття провадження у справі або відмову у відкритті провадження у справі вирішується суддею одноособове не пізніше трьох днів з дня надходження заяви до суду або закінчення строку, встановленого для усунення недоліків, та не пізніше наступного дня після отримання судом інформації про місце проживання (перебування) фізичної особи, про що постановлюється ухвала. Значення дії суду щодо відкриття провадження у справи надзвичайно важливе, оскільки саме з цього моменту настають матеріально-правові наслідки, що випливають із порушення цивільної справи. Ухвала про відкриття провадження у справі, як правило, не може бути об’єктом апеляційного оскарження, за винятком випадку, коли провадження у справі відкрито з порушенням правил про підсудність.

На стадії відкриття провадження у справі суд може постановити ухвалу про відмову у відкритті провадження у справі, про повернення заяви чи залишення її без руху. При порушенні цивільної справи можуть також вчинятися дії щодо забезпечення позову, вирішуватися питання про об’єднання чи роз’єднання позовів.

Відмова у відкритті провадження у справі – це закріплене в ухвалі волевиявлення суду, яке полягає у відмові прийняти позовну заяву та порушити цивільний процес у справі на підставах, визначених законом.

Суд відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо (ч. 2 ст. 122 ЦПК):

1) заява не підлягає розгляду в судах у порядку цивільного судочинства;

2) є таке, що набрало законної сили, рішення чи ухвала суду про закриття провадження у справі у зв’язку з відмовою позивача від позову або укладенням мирової угоди сторін у спорі між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав;

3) у провадженні цього чи іншого суду є справа за спором між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав;

4) є рішення третейського суду, прийняте в межах його компетенції, щодо спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, за винятком випадків, коли суд відмовив у видачі виконавчого листа на примусове виконання рішення третейського суду або скасував рішення третейського суду і розгляд справи в тому ж третейському суді виявився неможливим;

5) після смерті фізичної особи, а також у зв’язку з припиненням юридичної особи, які є однією із сторін у справі, спірні правовідносини не допускають правонаступництва.

Винесення такої ухвали унеможливлює повторне звернення до суду у цій самій справі (ч. 7 ст. 122 ЦПК), однак вона може бути оскаржена в апеляційному порядку.

Повернення позовної заяви – це закріплене в ухвалі волевиявлення суду щодо відмови прийняти позовну заяву з підстав, визначених законом, яке не перешкоджає повторному зверненню до суду за умови усунення тих перешкод, що стали підставою для повернення заяви.

Суд повертає заяву позивачеві, якщо (ч. 3 ст. 121 ЦПК):

1) позивач до відкриття провадження у справі подав заяву про повернення йому позову;

2) заяву подано недієздатною особою;

3) заяву від імені позивача подано особою, яка не має повноважень на ведення справи;

4) справа не підсудна цьому суду;

5) подано заяву про розірвання шлюбу під час вагітності дружини або до досягнення дитиною одного року без дотримання вимог, встановлених СК.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 293 ЦПК ухвала про повернення позовної заяви може бути об’єктом апеляційного оскарження.

Залишення заяви без руху – призупинення вчинення процесуальних дій щодо відкриття провадження у справі для надання позивачеві чи іншому заявникові можливості усунути недоліки у позовній заяві щодо змісту, форми чи порядку надання у строк, встановлений судом. Відповідно до ст. 121 ЦПК суддя, встановивши, що до суду подана позовна заява з вадами змісту, форми чи порядку подання, не оплачений судовий збір, постановляє ухвалу про залишення заяви без руху. Про це повідомляється позивач, якому надається строк для усунення недоліків, який не може перевищувати п’яти днів з дня отримання позивачем ухвали. Така ухвала не може бути оскаржена в апеляційному порядку, оскільки не перешкоджає розвитку процесу у справі.

Якщо позивач у встановлений ухвалою строк усуне зазначені судом недоліки, то заява вважатиметься поданою у день її первісного подання до суду. Це правило встановлене для забезпечення доступності правосуддя, адже позивач може в силу юридичної необізнаності чи з інших підстав випустити той чи інший момент, який є обов’язковим щодо подання позовної заяви до суду.

Якщо ж позивач не усуне вказані судом недоліки, заява вважається неподаною і повертається позивачеві, що не перешкоджає повторному зверненню до суду у загальному порядку.

Пред’явлення позову до суду породжує:

1) матеріально-правові наслідки;

2) процесуально-правові наслідки.

Матеріально-правовими наслідками є:

– перерив позовної давності у випадку пред’явлення особою позову до одного з кількох боржників, а також якщо предметом позову є частина вимоги, право на яку має позивач (ст. 264 ЦК);

– момент присудження періодичних платежів (наприклад ст. 191 СК);

– момент, з якого незаконний добросовісний володілець зобов’язаний відшкодувати доходи, які отримали або повинні були отримати від речі, з приводу якої заявлений віндикаційний позов (ст. 390 ЦК). Окремими актами матеріального законодавства можуть визначатися й інші наслідки. Наприклад: у разі звернення до суду з позовом про захист сімейних прав припиняється виконання відповідного рішення органу опіки та піклування (п. 3 ст. 19 СК).

Процесуально-правовими наслідками є вступ у цивільні процесуальні правовідносини. Приміром, якщо судом винесена ухвала про відмову у прийнятті позовної заяви, то позивач або його представник наділяються правами щодо її оскарження. Якщо справа порушена і суд розпочинає провадження у ній, виникає ціла низка цивільних процесуальних правовідносин між сторонами та іншими особами. Позивач у цьому разі наділяється чималою кількістю процесуальних прав та обов’язків, які забезпечують його участь у процесі.