5. Розмір групи

Розмір групи має важливе значення тому, що він впливає на характер взаємодій у ній. Чим менша група, тим більше можливостей у кожного з її членів краще зрозуміти інших та ближче з ними зійтися.

Двочленні групи - діади (dyads) - забезпечують здійснення багатьох з найбільш інтенсивних і впливових відносин, таких, як відносини між матір’ю і дитиною, між чоловіком і дружиною. Взагалі більшість випадків людського спілкування, як показують дані досліджень - це спілкування віч-на-віч (face to face). Соціолог Джон Джеймс (John James) у 1951 році разом із своїми студентами дослідив 7405 випадків неформального спілкування: між перехожими, на стадіонах, на пляжах, покупцями у магазинах тощо, а також 1458 випадків спілкування у різноманітних ситуаціях на роботі. Виявилося, що 71% випадків, як у робочих, так і позаробочих ситуаціях, взаємодіяли тільки двоє; у 21% - троє; у 6 % - четверо; і тільки у 2 відсотках взаємодіяли п'ятеро та більш осіб.

У діадах впливовішу роль ніж у більших групах відіграють емоції та почуття (Hare, 1976). Між учасниками діади існує дуже тісний взаємозв’язок: якщо один з них розчаровується - взаємовідносини руйнуються, й існування групи як такої припиняється. Крім того, відносини у діадах частіше є більш емоційно напруженими і менш явно агресивними, ніж інші види взаємин (Bales and Borgatta, 1955; O`Dell, 1968).

Приєднання до групи третього учасника - утворення тріади - докорінно змінює соціальну ситуацію. А саме, стають можливими коаліції - об’єднання двох проти третього (Hare, 1976). За таких умов одна особа може набути роль “третього зайвого” або “аутсайдера”. Однак, за інших обставин, третій може відігравати роль “посередника” між двома іншими.

Одне з питань, що привертає увагу соціологів, це - яким має бути оптимальний розмір групи? Наприклад, якщо потрібно призначити комісію, щоб отримати рекомендації з якихось питань, скільки осіб вона має включати в ідеалі?

Досліди, проведені з малими групами дають підстави вважати, що найкращій розмір - п’ять осіб (Yare, 1976). За такої кількості осіб в групі повне взаємне блокування малоймовірне - тут непарне число членів. Далі, через те що група може розколотися на більшість з трьох осіб і меншість з двох, існування меншості не обов’язково означає ізоляцію однієї особи, як це відбувається у тріадах. До того ж розмір такої групи достатній для того, щоб її члени могли досить легко змінювати свої ролі, і щоб кожен з них міг уникнути незручної позиції без необхідності вирішувати таку проблему офіційним шляхом. Нарешті, розмір групи з п’яти осіб достатній для того, щоб люди могли вільно висловлювати свої почуття і навіть суперечити один одному, але водночас такі групи достатньо невеликі для того, щоб їх члени могли виявити повагу до почуттів і потреб один одного.

6.Лідерство

Ви знаєте, що не існує футбольних команд без капітанів, армій без офіцерів, корпорацій без керівного персоналу, університетів без ректорів, оркестрів без диригентів, або банд без главарів. Без загального керівництва людям звичайно важко координувати свою діяльність. Внаслідок цього, деякі члени груп мають в них більший вплив, ніж інші. Таких членів груп соціологи називають лідерами . Невеликі групи можуть існувати без лідерів, але у великих групах відсутність лідера спричиняє хаос.

У невеликих групах, як показали дослідження Бейлса (1970) та Філдера (1981), здебільшого буває два типи лідерів. Один тип лідера - це “спеціаліст по задачах” (task specialist). Лідер цього типу спрямований, перш за все, на оцінювання проблем, що постають перед групою, та на організацію їх розв’язання. Інший тип лідера - це, так би мовити, “спеціаліст по стосунках” (socіal-emotіonal specіalіst). Лідер цього типу спрямований, перш за все, на вирішення міжособових проблем в групі, на розрядження напруги в групі та на сприяння солідарності її членів. Перший тип лідерства, спрямований на досягнення групових цілей, називають інструментальним (іnstrumental). Другий тип, орієнтований на підтримку злагоди та єдності в групі, називають експресивним (expressіve). У деяких випадках одна й та ж людина виконує обидві ці ролі. Але частіше кожну з цих ролей виконує окрема особа. І жодна з цих ролей, безумовно, не є важливішою за іншу. Яка саме з них важливіша - це залежить від ситуації.

Лідери також відрізняються за тим, як саме вони впливають на групу. Цей аспект лідерства вперше був висвітлений у класичних експериментах Курта Левіна та його групи ще у 1930-их роках (Lewіn, Lіppіtt, and Whіte, 1939). У цих дослідженнях дорослі лідери, працюючи з групами 11-річних хлопців, свідомо притримувались одного з трьох стилів лідерства: авторитарного, демократичного та потурального.

При авторитарному стилі лідер визначав політику групи, давав детальні вказівки всім її членам так, щоб вони знали, що мусять робити, призначав партнерів по роботі, суб’єктивно схвалював та критикував їх дії, і за власним розсудом усував від участі у груповій діяльності.

При демократичному стилі керівництва лідер дозволяв хлопчикам брати участь у прийнятті рішень, окреслював лише загальні цілі, пропонував на вибір різні способи дії, дозволяв членам групи працювати з тими, з ким вони бажають, оцінював хлопчиків об’єктивно і брав участь у діяльності групи.

При потуральному стилі керівництва лідер займав пасивну позицію невтручання, надавав матеріали, пропозиції і допомогу тільки тоді, коли його просили, і уникав будь-яких коментарів щодо роботи хлопчиків.

Якщо характеризувати ці стилі лідерства узагальнено, то слід відмітити таке .

При авторитарному лідерстві:

• лідер утримує владу і несе відповідальність;

• лідер дає членам групи вичерпні вказівки;

• спілкування у групі йде головним чином "згори вниз".

Перевага авторитарного стилю в тому, що при такому лідерстві група діє швидко, організовано та прогнозовано, але при цьому придушується особиста ініціатива.

При демократичному лідерстві:

• лідер поділяє досить багато влади з групою, проводячи політику групового обговорення та прийняття рішень;

• члени групи через участь у прийнятті рішень поділяють як завдання, так і відповідальність;

• активне спілкування у групі іде як згори вниз, так і навпаки.

Перевага демократичного стилю в тому, що при такому лідерстві особиста відповідальність за справи групи є вищою. Недолік його в тому, що групова діяльність забирає надто багато часу та іноді група не приходить до однієї думки.

При потуральному лідерстві:

• лідер дозволяє членам групи робити що завгодно: він фактично зрікається влади у групі;

• члени групи самі роблять те, що вважають за потрібне;

• спілкування йде в основному “у горизонтальній площині”, між рівними членами групи.

Перевага потурального лідерства в тому, що воно дозволяє висококваліфікованим і компетентним членам працювати без стороннього втручання в їх роботу. Недолік його в тому, що група часто безцільно пливе за течією подій, бо їй бракує керівництва.

Дослідники виявили, що авторитарне лідерство спричиняє високий рівень фрустрації і ворожих почуттів до лідера. Продуктивність залишається високою тільки у присутності лідера та падає у його відсутність. При демократичному лідерстві члени групи почуваються щасливішими, дружнішими, піклуються про групу, виявляють більше самостійності (особливо у відсутності лідера) і мають низький рівень міжособової агресивності. Потуральне лідерство веде до низької продуктивності групи та до високого рівня міжособової агресивності.

Коментуючи ці висновки, американські соціологи зауважують, що дослідження проводились з американською молоддю, призвичаєною саме до демократичного способу дій. І американські соціологи вважають, що за інших обставин, в іншому культурному середовищі перевага могла б бути на боці авторитарного лідерства. Той факт, що авторитарні лідери часто зустрічаються у країнах, які розвиваються, примушує деяких соціологів припускати, що за стресових умов люди надають перевагу директивному стилю лідерства (Bass,196). Хоча це можна пояснити і тим, що за таких обставин авторитарному лідеру легше захопити та утримати владу. Практичний досвід також свідчить, що демократичне лідерство не завжди стимулює краще виконання роботи або вищий рівень продуктивності. Деяким людям, як показують дані досліджень, більше подобається, щоб їм казали, що треба робити, ніж брати участь у прийнятті рішень.