6. Концепція дзеркальної самості Чарльза Хортона Кулі

На початку нашого сторіччя Чарльз Гортон Кулі (1864-1929) використав метафору “дзеркало” для того, щоб описати, як у соціальному контексті виникає наша свідомість. Він дав назву “дзеркальної самості” (the lookіng-glass self) поняттю про себе, яке формується у людини, коли вона уявляє себе з точки зору інших людей, тобто дивиться на себе так, як їй здається, вони її бачать.

Здатність уявляти себе з точки зору іншої людини - бути, так би мовити, споглядачем власних дій - це є основною передумовою для соціальної поведінки. Це основа виконання соціальних ролей.

Кулі поділяв процес формування дзеркальної самості на три етапи.

• Перший (уявлення про власний вигляд). На цьому етапі людина уявляє собі, як вона виглядає на людях, як вони її сприймають. Особливо ті люди, ставлення яких до людини важливе для неї. Найчастіше це члени сім’ї і друзі. Людині не байдуже, чи справляє вона враження дотепної, розумної, хитрої, корисної і таке інше.

• Другий етап (тлумачення реакцій інших людей): людина уявляє собі, як інші люди оцінюють її вигляд. Хтось, наприклад, може притримуватись думки, що повних людей інші люди найчастіше сприймають як непривабливих.

• Третій етап (розвиток поняття про себе - self-concept). Наприклад, людина може соромитися того, що вона “товста”.

Дзеркальна самість є суб’єктивним утворенням, яке не обов’язково відповідає дійсності. Людина може помилятися щодо того, як її сприймають інші.

В той же час, залежність формування самості від взаємодії з іншими людьми не означає, що наше розуміння самих себе радикально змінюється кожен раз, коли ми беремо до уваги нову особу або нову ситуацію.

Соціологи розрізняють: “самість-поняття” (self-concept - себе-поняття) та “самість-образ” (self-іmage - себе-образ).

“Самість-образ” - це ментальне (розумове) бачення індивідом самого себе, яке є відносно тимчасовим, воно змінюється, коли індивід переходить з однієї ситуації до іншої. Саме тому "себе-образ" ще називають ситуативною самістю (sіtuated-self), або ситуативним "Я".

“Cамість-поняття” (self-concept) - це більш стале бачення, усвідомлення себе крізь час - “дійсне Я” або “Я сам, яким я дійсно є”.

Відкладення “себе-образів” у пам’яті - перелік позитивних та негативних ситуативних самостей - звичайно акумулюється в часі та робить свій внесок у побудову відносно стабільного “себе-поняття”.

Здебільшого, послідовність “себе-образів” скоріше “редагує” наші “себе-поняття”, ніж створює їх. Дослідження життєвих шляхів показує, що “себе-поняття” можуть залишатися незмінними 35 та більше років. Інше важливе спостереження - це те, що структура “себе-поняття” може змінюватися від покоління до покоління.

Що мається на увазі?

Поширеним методом дослідження “себе-поняття” є тест “двадцяти питань” (twenty questіons test), хоча точніше його треба було б назвати тест двадцяти відповідей, тому що за цим тестом індивід відповідає 20 разів на одне питання: “Хто я?” Кожна відповідь починається словами “Я є...”

Короткий варіант цього тесту - 10 відповідей на це ж запитання. За цим варіантом надається 15 секунд для відповіді. Візьміть аркуш паперу та приготуйтеся написати тільки для самого себе 10 відповідей на запитання “Хто я?”, не турбуючись ані логікою, ані важливістю відповідей. Приготувалися? Почали. (Дати 1,5 хвилин на запис). Результати цього тесту найчастіше аналізуються підрахуванням частки, яку складає кожний з чотирьох видів зафіксованих рис, а саме: А - фізичні характеристики, B - назви соціальних статусів та ролей (дочка, хлопець, студент, християнин, член такий-то партії і т. ін.), C - особистісні риси (дружній, чесний, працьовита тощо), D – невиразні або дуже загальні вислови (типу – “я – особа” або “я - частка Всесвіту”).

А тепер можна пояснити в якому розумінні різні покоління мають різну структуру “себе-поняття”. Аналіз відповідей американських студентів за багато років показує, що здебільше відповіді складаються, з назв різних соціальних ролей та назв різних особистісних рис. За три десятиріччя таких досліджень у США було помічено, що у розподілах відповідей студентів є статистично невипадкові зміни. У 1950-х роках студенти характеризували себе головним чином у термінах соціальних ролей (студент, дівчина, католик, член певного клубу тощо), але починаючи із 1970-х років більшість відповідей складалася з назв особистісних рис. Причини цих змін поки що не з’ясовані, але й сьогоднішні студенти теж більше звертають увагу на те, якими вони є, ніж на те, чим вони є, на свій розвиток, на самореалізацію, ніж на встановлення свого статусу та певних своїх соціальних ролей.

Концепція дзеркальної самості Чарльза Кулі містить в собі ідею того, що наша самооцінка віддзеркалює нашу уяву про те, як нас бачать інші люди. Тобто, якщо сказати коротко, наші самооцінки частково є “віддзеркаленими оцінками”. Якщо дітей схвалюють, поважають та люблять їх такими, якими вони є, у них зазвичай формуються якості самосприйняття та самоповаги. Тепле та дружнє поводження батьків найчастіше приводить до формування у дітей високої самооцінки. Але якщо важливі для дітей дорослі люди - особливо члени родини - принижують та звинувачують дітей, нехтують ними, тоді з найбільшою ймовірністю у них у відношенні до самих себе складається несхвальне, негативне ставлення.

При цьому “себе-поняття” людини впливає на її поведінку. Наприклад, є люди, які вважають себе невдахами. Їм здається, що вони зустрічають невдачу за невдачею, нещастя за нещастям. Навіть коли вони наближаються до вдачі, їм завжди здається, що щось складається не так, і успіх обминає їх. В цілому ці люди таким чином встановлюють ситуації, що вони забезпечують їм невдачу. Якщо люди визначають себе як невдах, то вони потім навіть позасвідомо заходяться виправдовувати своє самовизначення. Тільки таким чином вони можуть ствердити зміст свого самопоняття.

Завдяки тому, що люди мають самосвідомість, усвідомлюють самих себе, деякі люди переживають сором’язливість. Сором’язливість, за визначенням психологів, це таке ставлення людини до самої себе, що схиляє її до надмірної стурбованості про те, як її оцінюють інші люди. Дослідження показують, що близько 4 відсотків дорослих американців вважають себе сором’язливими. Сором’язливі люди часто прагнуть людських контактів, але залишаються в’язнями своїх власних уявлень та почуттів. Американські психологи порівнюють цю ситуацію із ситуацією, коли людина намагається керувати автомобілем, у якого включені гальма.

Сором’язливість - це важлива перешкода людському спілкуванню. Вона створює проти нього бар’єр у школі, на роботі, у коханні - на усіх тих аренах життя, де люди можуть задовольнити свої потреби тільки разом і з допомогою інших людей.

Основу сором’язливості становлять надмірна зосередженість людини на самій собі та страх, що інші люди оцінюватимуть її негативно. Егоцентрична схильність, тобто, схильність розглядати себе як центр подій, взагалі часто ускладнює справу. Завдяки егоцентризму людина бачить себе жертвою або мішенню події, що у дійсності не спрямовані до неї. Наприклад, коли викладач відбирає з письмових екзаменаційних робіт найкращі та найгірші, щоб зробити деякі зауваження раніше, ніж повернути всі роботи студентам, ті з них, що мають егоцентричну схильність, часто - ще не знаючи які роботи відібрані - вважають, що відібрані саме їх роботи.