9. Фактори соціалізації

Фактори соціалізації - це ті, хто перетворює народжену дитину у соціальну істоту та оснащує її усім необхідним для життя у суспільстві.

Чотири фактори є особливо важливими для передачі культури:

• родина (сім'я);

• група однолітків;

• школа;

• засоби масової інформації.

У більшості випадків первинна соціалізація дитини відбувається в сім’ї. Сім’я впливає на формування особистості дитини під час її проходження через найпластичнішу фазу становлення, але часто також і після досягнення зрілості, коли людина зберігає постійні і інтенсивні зв’язки зі своєю батьківською родиною.

Жоден соціальний інститут не може серйозно конкурувати з родиною у справі формування особистості людини у дитинстві. Саме у родині дитина набуває головних рис своєї особистості, таких, які визначають ті відносно сталі способи, за якими людина поводиться з іншими людьми у широкому діапазоні ситуацій (такі, наприклад, як приязність, щедрість чи агресивність).

Сім’я є посередником між великим суспільством і дитиною, і вона є головною діючою силою з передаванні культури, її трансляції у часі.

Сім’я відіграє ключову роль у соціалізації дітей також через те, що у багатьох сферах життя інші люди поводяться з нею по-різному, в залежності від того, яке місце посідає її сім’я у соціальній структурі суспільства. Як ми бачили, коли розглядали поняття приписного статусу, значна кількість статусів - таких як соціальний клас, етнічна група або раса, - задають певний підхід до людини, до її оцінювання іншими людьми. І тому не дивно, що у деяких відношеннях члени різних соціальних класів зазнають різних умов життя і приходять дещо до різного бачення світу, набувають різних уявлень про соціальну реальність і готуються до різних кар’єр.

Відомий американський соціолог Мелвін Кон у 1970-ті роки виявив, що батьки, зайняті розумовою працею (“білі комірці”, як кажуть американці), намагаються розвинути у своїх дітей внутрішні критерії поведінки. Відповідно, вони частіше реагують на вчинки дітей, виходячи з інтерпретації їх намірів, мотивів цих вчинків. А батьки, зайняті фізичною працею (“сині комірці”), роблять більший наголос на слухняності (конформності) і схильні більше реагувати на наслідки поведінки дітей.

У останні десятиріччя соціологи відзначають зближення форм поводження з дітьми в різних соціальних класах американського суспільства. Але це - статистично. У кожному конкретному випадку стосунки батьків і дітей дуже відрізняються: навіть якщо порівняти стосунки однієї дитини окремо з батьком і окремо з матір’ю, або батька чи матері з різними дітьми. Відрізняються дуже і стосунки у різних сім’ях одного соціального класу або однієї етнічної групи.

Наприклад, виявлено, що на соціалізацію дитини значний вплив має те, якої вона статі, і якою по порядку вона народилася. Наприклад, єдина дитина у сім’ї, найстарша дитина, середня за народженням дитина, наймолодша дитина, - усі вони набувають досвіду у дещо різному світі, у різних соціальних зв’язках. Ці відмінності віддзеркалюються у тому, що у порівнянні з питомою вагою серед населення першонароджених помітно більше серед студентів, серед людей з підвищеним ІQ, серед тих, хто потрапляє до довідника “Хто є хто в Америці”, серед космонавтів та серед американських президентів (першонароджених 50 відсотків).

Важливі функції у соціалізації відіграють також групи однолітків, осіб, що мають приблизно однаковий вік.

По-перше, групи однолітків забезпечують арену, на якій діти можуть набувати досвіду незалежності від контролю дорослих. У юності групи однолітків стимулюють пошук молодими людьми більшої свободи.

По-друге, групи однолітків дають дітям досвід таких взаємовідносин, у яких вони можуть спілкуватися як рівні. В протилежність цьому, у світі дорослих діти займають позицію підлеглих, активність яких дорослі спрямовують і контролюють, діяльністю яких дорослі керують.

По-третє, групи одноліток являють собою таку соціальну сферу, у якій позиція дитини не є маргінальною. Тобто, у цих групах діти можуть набувати такого статусу, у якому їх активність і їх інтереси не є другорядними або несуттєвими, а, навпаки, є головними, і не тільки для них самих, але й для оточуючих.

І по-четверте, групи однолітків є механізмом передавання неформальних знань, сексуальної інформації, традицій порушення соціальних норм, забобонів, фольклору, анекдотів, жартів, ігор і такого іншого.

Звичайно школи характеризують як агенції, що забезпечують офіційне, свідоме і систематичне навчання. Але школи навчають більшому, ніж вмінням та знанням, зазначеним у навчальній програмі. Навмисно чи ненавмисно, школи передають дітям також так звану приховану програму.

Прихованою програмою (hіdden currіculum) соціологи називають той комплекс неформульованих цінностей, ставлень та форм поведінки, що віддзеркалюють домінуючі неформальні орієнтації певної спільноти.

Річ у тому, що учні навчаються не тільки під час офіційних занять, але і у взаємодії з усім шкільним оточенням - з фізичним середовищем, з тими ставленнями вчителів та інших учнів, які вони виявляють один до одного, і з бюрократичною організацією школи.

Зміст прихованої програми здебільше формується вчителями і проводиться ними у їх поводженні з учнями. Такі програми найчастіше містять у собі цінності середнього класу і його мораль. Вони заохочують такі якості як працьовитість, відповідальність, свідомість, надійність, старанність, самоконтроль, ефективність і емоційна сталість.