4. Теорії розвитку особистості

Процеси, що лежать в основі тренування та спостережницького навчання, є однаковими для дитини й для дорослого. Але цього не можна сказати про всі аспекти поведінки. Досить суттєві зміни у поведінці, які відбуваються в певних фазах життя, примушують припускати, що у різному віці вступають в дію різні процеси. Спираючись на такі спостереження, деякі вчені запропонували стадійний підхід до розвитку особистості.

Стадійна концепція припускає, що хід розвитку може бути поділений на якісно різні фази.

Найбільш поширеними теоріями стадійного розвитку є теорія розумового розвитку відомого швейцарського психолога Жана Піаже (Jean Pіaget) та теорія морального розвитку американського психолога Лоуренса Кольберга (Lawrence Kohlberg).

Згідно з теорією Жана Піаже, нормальна дитина проходить через чотири стадії когнітивного розвитку, тобто розвитку мислення.

Кожна стадія когнітивного розвитку визначається існуванням меж тих навичок, яким можливо навчити дитину на цій стадії. Діти проходять ці стадії у певній послідовності, хоча й з різною швидкістю та неоднаковими результатами.

• Перша стадія - від народження до приблизно двох років - називається сенсорно-моторною. На цій стадії у дитині розвивається здібність координувати свою моторну активність із своїми сприйняттями, а також здібність протягом тривалого часу утримувати у пам’яті образи об’єктів навколишнього світу. Наприклад, немовля спочатку звичайно кричить, коли мати або нянька йдуть від нього так, що воно їх не бачить. Але вже приблизно через півроку немовля без страху залишається, коли всі виходять з приміщення.

• Друга стадія - від 2 до 6-7 років - називається передопераційною. На цій стадії діти навчаються розрізняти знаки та їх значення, з’являється мова, діти починають робити малюнки, що репрезентують певні речі. Але на цій стадії діти ще не можуть відтворювати в голові таку послідовність дій, яка необхідна для вирішення проблем.

• Третя стадія - від 6-7 років до 11-12 років - дістала назву стадії конкретних операцій. На цій стадії діти навчаються виконувати певні завдання суто розумово (“у думці”) або як кажуть психологи, ментально. Також тут вони усвідомлюють ідеї збереження маси, кількості речовини, виміру довжини, площини та об’єму.

• Остання, четверта стадія - приблизно від 12 до 15 років або до дорослості - це стадія формальних операцій. На цій стадії стає можливим абстрактне мислення та створення гіпотез. Індивід навчається обдумувати кілька альтернативних рішень проблеми, робити дедуктивні висновки, думати про майбутнє, формулювати особисті цінності та ідеали. Подальший розумовий розвиток удосконалює здібності та навички, що сформовані на цій стадії.

Теорія морального розвитку Кольберга.

Ідеї стадійного розвитку гарвардський психолог Лоуренс Кольберг застосував для аналізу морального розвитку дитини - її здібностей розрізняти, що є добре і що зле. Вивчення моральних суджень дітей, підлітків та дорослих привело Кольберга до виділення трьох рівнів розвитку їх розуміння правил суспільства та соціальних експектацій.

• Перший рівень - передконвенційний, притаманний більшості дітей віком до 9 років, деяким підліткам та багатьом кримінальним злочинцям. На цьому рівні моралі правила та очікування (експектації) є для особи зовнішніми й вона їх виконує, щоб запобігти покарання або отримати винагороду.

• Другий рівень - конвенційний, типовий для більшості підлітків та дорослих. На цьому рівні правила та очікування навколишнього суспільства стають компонентами особистості людини. Вона підпорядковується соціальним правилам, щоб отримати схвалення інших людей, тому що вона вважає своїм “обов’язком” підпорядковуватися соціальним нормам.

• Третього рівня - постконвенційного – досягає, за даними Кольберга, менше ніж 5 відсотків американців. На цьому рівні людина розрізняє свої погляди та правила і очікування інших людей, і замість того, щоб сліпо приймати правила суспільства, вона притримується узагальнених моральних принципів, якими керується у своїй поведінці. Виходячи з таких принципів, людина оцінює конкретні закони суспільства як справедливі, обґрунтовані або несправедливі, необґрунтовані. Ці етичні принципи можуть включати такі абстрактні поняття, як людська рівність, те, що звуть “золотим правилом поведінки” (“Не чинити іншому того, чого не бажаєш, щоб чинили тобі”), повагу до гідності кожної людської істоти.

Кольберг та його співробітники тестували людей у Сполучених Штатах, Тайвані та Малайзії. Вони прийшли до висновку, що у всіх культурах люди застосовують однакові основні моральні поняття, такі як справедливість, рівність, любов, повага та авторитет.

Більш того, Кольберг стверджує, що всі люди, незалежно від культури, проходять однакові стадії усвідомлення цих понять і в однаковій послідовності. З точки зору Кольберга, існує універсальна моральність: те, що ми вважаємо моральним, не є справою смаку або точки зору.

Наприклад, коли тайванських сільських хлопчиків питають, чи повинен чоловік вкрасти їжу для своєї дружини, що вмирає з голоду, вони відповідають: “Так, тому що інакше йому треба буде платити за її поховання, а це коштує дорого”. Малазійські хлопчики того ж віку найчастіше відповідають: “Так, тому що вона потрібна йому, щоб готувати йому їжу”. Хоча культурний контекст цих відповідей різний (поховання в Малайзії менш важлива справа, ніж на Тайвані), але орієнтація однаково передконвенційна - оцінка поведінки з точки зору задоволення чиїхось егоїстичних потреб.

Але це не означає, що моральний розвиток не є соціальною справою. За своєю суттю це процес зміни способів, якими люди опановують соціальні ролі. Саме сім’я, група приятелів, школа та робоче місце забезпечує можливості та умови опанування соціальних ролей. І тому участь у житті соціальних груп суттєва для розвитку основних моральних цінностей.

Деякі психологи, такі як Керол Джіліген (Cеrоl Gіllіgen), стверджують, що усвідомлення моралі має статеві відмінності. Для чоловіків типовим є визначення моральних проблем з точки зору права та правил - так би мовити, з точки зору справедливості. В протилежність цьому, жінки сприймають мораль як обов’язок піклуватися та уникати завдання шкоди - це підхід з точки зору відповідальності. Чоловіки вважають головним у житті самостійність та змагання, тоді як жінки бачать життя як засіб свого з’єднання з іншими людьми. Тому чоловіки та жінки розмовляють дещо різними мовами.

Але не всі дослідники вважають достатніми існуючі докази відмінностей між чоловіками й жінками у підходах до моральних проблем. Деякі наполягають на необхідності подальших досліджень цього аспекту моралі. Що не викликає суперечок, так це те, що важливим аспектом морального розвитку та соціалізації є процес становлення “самості” (self).

5. Самість

Як відомо, малі діти розмовляють з ляльками, стільцями, деревами та безліччю інших речей і позначають їх знаками, надаючи їм ім’я. Але ще важливіше те, що на якомусь етапі діти навчаються застосовувати знаки для позначення і самих себе. Називаючи себе ім’ям, яким називають її інші люди, дитина створює у своїй свідомості особливий об’єкт своїх ставлень - самість (the Self).

Самість - це індивідуальне усвідомлене переживання людиною своєї особистої ідентичності, що є окремою від усіх інших людей та речей. Інакше кажучи, самість - це усвідомлене людиною своє “Я”, те уявлення, що ви маєте про себе, як окрему істоту, що здатна думати, відчувати та діяти.

В українській мові люди визначають існування самості, коли вживають дієслова з часткою "ся" ("сь"): наприклад, оберігатися (тобто - оберігати себе), виявлятися (тобто - самому), а також у таких висловах, як “задоволений собою”, “незадоволений собою”, “контролювати себе”, “перевіряти себе”, “ненавиджу себе” й таке подібне.

Коротко кажучи, людина взаємодіє не тільки з іншими людьми - вона взаємодіє також і сама з собою. Через самість ми здатні спостерігати нашу власну поведінку, реагувати на неї та спрямовувати її тим чи іншим чином.

Відчуття самості відрізняє людину як унікальну особу, як особу, відмінну від усіх інших. Через самість людина має можливість визначати своє місце у природному та соціальному світі та зберігати свою неперервність у часі. Саме це забезпечує основу для ідентичності - для вашої відповіді на питання “Хто Я?”

Поява та поступовий розвиток самості є центральним процесом в усьому комплексі процесів соціалізації.

Самість не надається біологічно, а виникає у ході соціальної взаємодії.

Орієнтуючись стосовно інших людей, ми складаємо про них певну думку та очікуємо, що ймовірно вони будуть говорити та робити. Але при цьому ми маємо скласти певну думку і про себе, визначити як інші люди реагують на наші дії, та зрозуміти, що ми збираємося робити далі.

Ці дві сукупності думок взаємопов’язані. Наприклад, якщо в аудиторії до вас хтось звертається, ви маєте відразу визначити, хто саме звертається - викладач чи однокурсник. Але визначаючи, хто є ця особа, ви одночасно визначаєте, хто ви є у цій взаємодії - партнер чи студент. І визначаючи, що робить ця особа - викликає на розмову чи викликає на перевірку ваших знань, - ви визначаєте і те, що робитиме ви: просто поспілкуєтесь чи будете демонструвати свої знання.

Самоусвідомлення будується, таким чином, через усвідомлення відносин з іншими людьми. Механізм соціальної поведінки та механізми самоусвідомлення - майже ті ж самі. Ми усвідомлюємо самих себе, тому що ми розуміємо інших людей, й ми пізнаємо себе, коли пізнаємо інших людей.

Значний внесок в розуміння цих процесів зробили відомі американські соціологи Чарльз Хортон Кулі (Charles Horton Cooley) та Джордж Герберт Мід (George Herbert Mead).