Оцінка функціонального підходу

У сучасній західній соціології функціональний підхід найчастіше оцінюється як корисний засіб опису суспільства, ідентифікації його складових частин та їх функцій. Але також підкреслюється, що функціоналізм дає переважно статичну картину суспільства - картину соціального життя у певний історичний час. Тобто, звертається увага на те, що функціоналізм не дає картини розвитку суспільства.

В межах цього напрямку важко досліджувати соціальні зміни, а тому й історичні процеси в цілому. Цей підхід не дає можливості з'ясувати, як складалися ті соціальні форми, що існують зараз.

Тому функціоналістів нерідко звинувачують у консерватизмі, як таких ідеологів, що укріплюють існуючий соціальний устрій.

В цьому плані протилежним є конфлікціоністський підхід, який дає зовсім іншу картину соціального життя.

Конфлікціонізм

Головною альтернативою функціоналізму у аналізі основних структур суспільства є конфлікціонізм.

В той час, коли функціоналісти розглядають конфлікт як дещо ненормальне, як ознаку розладу у суспільстві, конфлікціоністи, навпаки, розглядають приклад, функціоналісти вважають цивілцнших груп.

Конфлікціоністи, наприклад, показують, що диспетчери повітряного руху домагаються збільшення штату диспетчерів та додаткового дорогого обладнання; що пілоти, з іншого боку, постійно намагаються ускладнити входження до їх професійної групи, для того, щоб зберегти свою високу зарплату; що вантажники, мийники, інший допоміжний персонал належать до войовничих профспілок; і що всі ці групи конфліктують з адміністрацією авіаліній та терміналів аеропорту, яка намагається знизити витрати та збільшити прибутки. Таким чином, основну увагу конфлікціоністи приділяють змінам у балансі сил суперницьких груп, а не їх взаємозалежності та співпраці.

Ця загальна конфлікціоністська орієнтація базується в основному на трьох взаємопов'язаних припущеннях.

Перше полягає в тому, що люди мають сукупність основних „інтересів”, і що предмети цих інтересів завжди є дефіцитними, такими, попит на які перевищує пропозицію. До предметів цих інтересів найчастіше відносять владу, багатство і престиж.

Друге і центральне з основних припущень конфлікціонізму - це припущення про особливе значення влади як стрижня суспільних відносин.

Конфлікціоністи розглядають владу як дещо, доступне тільки небагатьом членам суспільства, і що поділяється між ними дуже нерівномірно. І тому, з точки зору конфлікціоністів, влада, по-перше, є джерелом конфлікту, і, по-друге, базується на насильстві.

Цей висновок орієнтує конфлікціоністів на аналіз розподілу у суспільстві таких ресурсів, які дають тим, хто ними володіє, ту чи іншу владу.

Наприклад, конфлікціоністи вважають те, що відбулося з американськими аборигенами, було неминучим, тому що білі поселенці були численнішими, багатшими і мали досконалішу зброю. За такого співвідношення ресурсів білі поселенці, з точки зору конфлікціоністів, були просто приречені на те, щоб захопити землі і надра індіанців і мало що дати їм натомість. З позицій конфлікціонізму дивно не те, що релігійні та моральні переконання білих поселенців їх не зупинили, а те, що індіанці не були знищені повністю.

Третє з основних припущень конфлікціонізму полягає в тому, що цінності та ідеї розглядаються не як засоби солідаризації усього суспільства, а як знаряддя певних соціальних груп досягнення своїх власних, групових цілей.

З точки зору конфлікціоністів, консенсус стосовно цінностей суспільства є функцією. Вони вважають, що можновладці примушують решту населення до поступливості і згоди. У більшості випадків конфлікціоністи характеризують ідеї як відображення групових інтересів. Особливо це стосується ідей економічних, політичних та правових.